ГІПЕРОПІКА В СІМЕЙНОМУ ВИХОВАННІ: ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ ДЛЯ ДИТИНИ

Гіперопіка – перебільшена турбота, нав’язлива опіка і увага до дитини з боку батьків. Турбота про дитину перетворюється в надмірне хвилювання і постійну боязнь за його долю. Весь час бути поруч, контролювати кожен крок. Уберегти від найменшої небезпеки, будь то «мікроби» в пісочниці, мокрі ноги або не дуже доброзичливий приятель. Постійно на сторожі, «як би чого не вийшло», щоб не образили або не засмутився. Проблема гіперопікуючої поведінки найчастіше виникає у мам.
Цей стиль батьківського виховання, в більшій мірі, притаманний зрілим батькам і родинам з дуже довгоочікуваними дітьми. Також він може формуватися через те, що дитині в якийсь момент життя загрожувала реальна небезпека чи він часто хворів. Цей період був дуже важким для батьків і у них виникає бажання не допустити його повторення: з дитиною починають поводитися як з кришталевою вазою.

       (продовження на сторінці - Батькам на допомогу)

Протидія булінгу

Образливі прізвиська, глузування, піддражнювання, підніжки, стусани з боку одного або групи учнів щодо однокласника чи однокласниці – це ознаки нездорових стосунків, які можуть призвести до цькування — регулярного, повторюваного день у день знущання. Регулярне та цілеспрямоване нанесення фізичної й душевної шкоди стало об’єктом уваги науковців і педагогів, починаючи з 70-х років минулого століття, й отримало спеціальну назву – булінґ.

Про булінг

 Булінґ (від англ. bully – хуліган, задирака, грубіян, «to bully» — задиратися, знущатися) – тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, агресивної поведінки, щоб заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або ж створити негативне середовище для людини.                                                                       

 Прикметною ознакою булінґу є довготривале «відторгнення» дитини її соціальним оточенням.                                                                                            

Найчастіше булінґ відбувається в таких місцях, де контроль з боку дорослих менший або взагалі його нема. Це може бути шкільний двір, сходи, коридори, вбиральні, роздягальні, спортивні майданчики. У деяких випадках дитина може піддаватися знущанням і поза територією школи, кривдники можуть перестріти її на шляху до дому. Навіть удома жертву булінґу можуть продовжувати цькувати, надсилаючи образливі повідомлення на телефон або через соціальні мережі.

Жертви й ініціатори булінгу

 Практично в кожному класі є учні, які стають об’єктами глузувань та знущань, а також агресори, які є ініціаторами булінґу.                    

Найчастіше цькування ініціюють надміру агресивні діти, які люблять домінувати, тобто бути «головними». Їх не турбують почуття і переживання інших людей, вони прагнуть бути в центрі уваги, контролювати все навколо. Принижуючи інших, вони підвищують власну значущість. Нерідко це відбувається через глибокі психологічні комплекси кривдників. Можливо, вони самі переживали приниження або копіюють ті агресивні й образливі моделі поведінки, які є у їхніх сім'ях.                                                                               Зазвичай об'єктом знущань (жертвою) булінґу вибирають тих, у кого є дещо відмінне від однолітків. Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності; манера спілкування, поведінки; незвичайне захоплення; соціальний статус, національність, релігійна належність. Найчастіше жертвами булінґу стають діти, які мають:

• ·       фізичні вади – носять окуляри, погано чують, мають порушення опорно- рухового апарату, фізично слабкі;
• ·       особливості поведінки – замкнуті чи імпульсивні, невпевнені, тривожні;
• ·       особливості зовнішності – руде волосся, веснянки, відстовбурчені вуха, незвичну форму голови, надмірну худорлявість чи повноту;
• ·       недостатньо розвинені соціальні навички: часто не мають жодного близького друга, краще спілкуються з дорослими ніж з однолітками;
• ·       страх перед школою: неуспішність у навчанні часто формує у дітей негативне ставлення до школи, страх відвідування певних предметів, що сприймається навколишніми як підвищена тривожність, невпевненість, провокуючи агресію;
• ·       відсутність досвіду життя в колективі (так звані «домашні» діти);
• ·       деякі захворювання: заїкання, дислалія (порушення мовлення), дисграфія (порушення письма), дислексія (порушення читання);
• ·       знижений рівень інтелекту, труднощі у навчанні;
• ·       високий інтелект, обдарованість, видатні досягнення;
• ·       слабо розвинені гігієнічні навички (неохайні, носять брудні речі, мають неприємний запах).

Форми та види булінґу

 Людину, яку вибрали жертвою і яка не може постояти за себе, намагаються принизити, залякати, ізолювати від інших різними способами.
 Найпоширенішими формами булінґу є:

• ·       словесні образи, глузування, обзивання, погрози;
• ·       образливі жести або дії, наприклад, плювки;
• ·       залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити;
• ·       ігнорування, відмова від спілкування, виключення із гри, бойкот;
• ·       вимагання грошей, їжі, речей, умисного пошкодження особистого майна жертви.
• ·       фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження);
• ·       приниження за допомогою мобільних телефонів та інтернету (СМС-повідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі у чатах і т.д.), поширення чуток і пліток.

Види булінґу можна об’єднати у групи словесного (вербального), фізичного, соціального (емоційного) й електронного (кібербулінґ) знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу.

70 % знущань відбуваються словесно: принизливі обзивання, глузування, жорстока критика, висміювання та ін. На жаль, кривдник часто залишається непоміченим і непокараним, однак образи безслідно не зникають для «об’єкта» приниження.

 Фізичне насильство найбільш помітне, однак становить менше третини випадків булінґу (нанесення ударів, штовхання, підніжки, пошкодження або крадіжка особистих речей жертви та ін.).

Найскладніше зовні помітити соціальне знущання — систематичне приниження почуття гідності потерпілого через ігнорування, ізоляцію, уникання, виключення.                                                                     

Нині набирає обертів кібербулінґ. Це приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету. Діти реєструються в соціальних мережах, створюють сайти, де можуть вільно спілкуватися, ображаючи інших, поширювати плітки, особисті фотографії або зроблені в роздягальнях чи вбиральнях.

Наслідки булінгу

 Жертви булінґу переживають важкі емоції – почуття приниження і сором, страх, розпач і злість. Булінґ вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

• ·       неадекватне сприймання себе – занижену самооцінку, комплекс неповноцінності, беззахисність;
• ·       негативне сприймання однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, часті прогули у школі;
• ·       неадекватне сприймання реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;
• ·       девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.

Як реагувати на цькування

 Молодші школярі мають неодмінно звертатися по допомогу до дорослих — учителів і батьків. Допомога дорослих дуже потрібна і в будь-якому іншому віці, особливо якщо дії кривдників можуть завдати серйозної шкоди фізичному та психічному здоров'ю.

Старші діти, підлітки можуть спробувати самостійно впоратись із деякими ситуаціями. Психологами було розроблено кілька порад для них.

Як впоратися з ситуацією самостійно

• ·       Ігноруйте кривдника. Якщо є можливість, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, адже, навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.
• ·       Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи самовладання, використайте гумор. Цим ви можете спантеличити кривдника/кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам.
• ·       Стримуйте гнів і злість. Адже це саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.
• ·       Не вступайте в бійку. Кривдник тільки й чекає приводу, щоб застосувати силу. Що агресивніше ви реагуєте, то більше шансів опинитися в загрозливій для вашої безпеки і здоров'я ситуації.
• ·       Не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.

Що можуть зробити батьки

   Багато учнів соромляться розповідати дорослим, що вони є жертвами булінґу.                      Проте якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу, то скажіть їй:

• ·       Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви повністю на її боці).
• ·       Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).
• ·       Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).
• ·       Таке може трапитися з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи той момент свого життя).
• ·       Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу).
• ·       Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).
• ·       Не залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, зверніться до класного керівника, а в разі його/її неспроможності владнати ситуацію, до завуча або директора школи.

Що можуть зробити вчителі

У школі вирішальна роль у боротьбі з булінґом належить учителям. Проте впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків.                  
                     Для успішної боротьби з насильством у школі:                                                                            

• ·       Усі члени шкільної спільноти мають дійти єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість у школі є неприйнятними.
• ·       Кожен має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство й цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру.
• ·       Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі, а потім загальношкільні правила. Правила мають бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.
• ·       Дисциплінарні заходи повинні мати виховний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.
• ·       Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.
• ·       Аналізуючи ситуацію, треба з’ясувати, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов'язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося.
• ·       Залежно від тяжкості вчинку можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.
• ·       Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і , якщо треба, покликати на допомогу дорослих.
• ·       Потрібно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.
• ·       Для успішного попередження та протидії насильству треба проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

профілактична робота

практичні заняття на тему:" Я обираю здоров'я"

07.12.2018р. з метою надати підліткам знання та сформувати уміння і навички реалізації здорового способу життя, відповідального ставлення до власного здоров'я, протистояння спокусі та соціальному тиску були проведені заняття з елементами тренінгу "Я обираю здоров'я" з учнями 6-а, 6-б класів. Учні підготували дуже цікаві проекти та оформили виставку газет.

 (детальніше у фотогалереї)

Адаптація п’ятикласників

 У процесі навчання у школі дитина проходить через ті чи інші кризові етапи, кожний із яких має свою специфіку, свої проблеми, що потребують особливої уваги педагогів, батьків та психолога. Одним із цих етапів є перехід учнів початкової школи у середню. П'ятий клас – кінець дитинства, період, що безпосередньо передує підлітковому. У цей час діти відкриті і довірливо ставляться до дорослих, визнають їх авторитет, чекають від учителів, батьків та інших дорослих допомоги і підтримки. Це відкриває великі можливості для виховних впливів. Але 5-й клас – це період адаптації до середньої ланки школи. Адаптація - процес пристосування до нових умов чи вимог середовища, результатом якої має бути пристосування, що є показником життєвої компетентності індивіда. У 5-му класі діти переходять до нової системи навчання: «класний керівник – учителі - предметники», уроки проходять у різних кабінетах. Інколи діти навіть змінюють школу, у них з’являються нові однокласники. Більшість дітей переживає цю подію як важливий крок у своєму житті. Деякі пишаються тим, що вони подорослішали, інші мріють розпочати «нове життя». Незважаючи на таку гадану дорослість, п'ятикласник потребує ненав'язливого контролю, підтримки та допомоги, оскільки не завжди може сам зорієнтуватися в нових вимогах шкільного життя. Адаптація дитини до навчання у середній ланці школи відбувається не одразу. Це досить довгий процес, пов'язаний зі значними проблемами як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. 

( продовження на сторінці - Батькам на допомогу)

8 порад, як адаптувати першокласника до школи

Зустріч вересеня, стає вже не просто умовною межею між літом і осінню, а набуває значення в житті кожного батька і дитини і стає джерелом бурхливих емоцій і переживань, для кого важливіше, судіть самі. Дуже багатьох батьків турбує те, наскільки дитина зможе адаптуватися до першого класу.
 Корисні поради допоможуть легше адаптуватися до нового етапу в житті першокласника:

1) Що таке перший клас для дитини? Це найважливіший етап у житті, який є результатом попереднього розвитку і є, по суті, перехідним віком, і головним показником цього є перехід, або зміна гри (чим постійно зайняті діти?) на навчальну діяльність. Цей перехід відбувається не відразу, одне провідне заняття плавно переходить в інше. Висновок не треба напирати на дитину, краще злегка підштовхувати до навчання, створюючи зацікавленість дитини в досліджуваному предметі. Чим сильніше дитина зацікавлений у пізнанні, тим швидше він зможе адаптуватися до нового «способу життя».

2) Перший клас повністю змінює життя дитини, перший клас дає дитині почуття «дорослості» і «важливості», дитина починає усвідомлювати відповідальність і зобов'язання, виходячи з цього, дитина вчитися контролювати свою поведінку, і слідувати правилам. На цьому тлі у дитини може виникнути страх втрати батьківської любові, адже «тепер ти дорослий і батьки люблять тебе вже не як про дитину» тому, на цьому етапі дитині важливо дати зрозуміти: що він тепер «дорослий», але як і раніше обожнюваний своїми батьками, як і до школи. Це дуже важливий момент, тому що саме дитячо-батьківські відносини та визначають подальший процес адаптації.

3) З боку батьків можливий інший процес. Вони, бачачи, що дитина якось змінилася, стала більш стриманою, навіть у відношенні з мамою і татом, і, не розуміючи причин такого ставлення, батьки починають панікувати і тиснути на дитину: «Ти не любиш маму?», викликаючи у дитини почуття провини, і певне протиріччя між вимогами школи та вимог домочадців. Принцип рішення, той що в попередньому пункті, але з опорою вже на розуміння з боку батьків. Таке відбувається не з-за втрати любові до батьків, а через зміщення цілей дитини дещо в іншу площину.

4) Крім навчання дитина, звичайно ж, вбудовується в систему спілкування, як з однолітками, так і з учителями. Вчителі в цьому випадку виступають як «аналоги батьків», і відносини з якими так само визначають подальший процес навчання. Тому буде не зайвим поцікавитися у дитини про його ставлення до вчителя.

5) Спілкування з однолітками відбувається на тлі навчальної діяльності і підпорядкована їй, так що успішність навчання буде залежати і від навичок спілкування учня з однолітками. Діти, які були в дошкільних установах або займалися в інших навчальних групах, де були колективні заняття, будуть мати перевагу в адаптації і відповідно навчанні.

6) Діти все-таки мають таку дивовижну для нас особливість, як втомлюватися, так що важливим буде дотримання режиму праці і відпочинку, тобто, робити паузи під час занять, чергування «розумового навантаження» і «фізичної» у вигляді простих розминочний рухів, або прогулянок з одного кінця приміщення в інше.

7) Не варто сильно навантажувати дитину і після шкільних занять, діти, на думку деяких батьків, хоч і є «Tabula Rasa», але вони все-таки не «бездонні бочки», які можна без кінця вливати знання. Дайте дитині право на «особистий час» для своїх «важливих» справ, хоч дитина і пішов у перший клас, але дитинство на цьому не закінчується.

8) Постарайтеся зменшити негативний вплив школи на харчову поведінку дитини. Зверніть увагу на організацію харчування в школі. Постарайтеся пояснити йому, що не можна нехтувати гарячими обідами в школі. Краще, якщо це буде організовано в колективі, адже разом завжди смачніше їсти. Не забувайте дати з собою дитині здоровий перекус: яблука, банан, сік, злакові батончики. Адже перший клас - це не тільки постійна розумова навантаження, а й час активного росту нашого улюбленого чада.

Головне запам'ятайте, що дитина не може стати учнем РАПТОМ. Має пройти якийсь час, перш ніж наше улюблене маленьке чадо перетвориться у школяра. А для цього йому потрібна наша підтримка, БЕЗМЕЖНЕ терпіння і ЛЮБОВ!