Батькам на допомогу

Батькам першокласників на замітку.

Найголовніше, що повинні знати батьки першокласника, так це те, що для швидкої і легкої  адаптації до школи  дитина повинна отримувати гарне харчування, мати повноцінний сон, а також дотримуватися достатню рухову активність після уроків.

В цей період першокласникам за досить короткий час необхідно навчитися багато чому, в тому числі сприймати великий обсяг інформації, познайомитися з новими друзями-однокласниками, а також звикнути до зовсім нового розпорядку дня.

Для багатьох першокласників та їхніх батьків період  адаптації до школи стає справжнім випробуванням. Адаптуючись до школи, організм першокласника знаходиться в досить сильній напрузі, і якщо імунітет  дитини ослаблений, то це призводить до частих хвороб. Першокласнику доводиться значно підвищити рівень уваги і розумової напруги. Крім цього, в період  адаптації до школи  дитині доводиться виносити досить сильні навантаження, що призводить до того, що він швидко стомлюється, ставати неспокійним, дратівливим і має поганий апетит.

Також саме на семирічний вік припадає період гормональних стрибків. У цей період  дитина різко додає у зростанні і у нього відбувається перебудова в нервовій, дихальної, травної та інших системах.

Період  адаптації  першокласника до школи в нормі займає від 3-4 тижнів до 2-3 місяців. Найскладніше доводиться дітям, які не ходили в дитячий сад, оскільки такій  дитині потрібно освоювати безліч правил поведінки в школі, які значно відрізняються від прийнятих в сім’ї.

Виходячи з цього, батькам потрібно докласти максимум сил, для того, щоб допомогти дитині-першокласнику адаптуватися до школи. Для швидкої і легкої  адаптації першокласника недостатньо знань, нових зошитів та шкільної форми. Найважливіше для  дитини в цей період – це підтримка, увага і терпіння з боку батьків. Завжди намагайтеся хвалити  дитину за успіхи і досягнення в школі, підкресліть його сильні сторони, і навчайте першокласника адекватно оцінювати себе і свої досягнення.

Батькам дитини-першокласника необхідно активно брати участь у шкільному житті і виявляти інтерес до будь-яких дрібниць, які пов’язані з його новим життям. Дуже добре налагодити взаємини з вчителями, для того, щоб у разі потреби допомогти  дитині адаптуватися до школи спільними силами.

Не менш важливим на даному етапі є турбота тата і мами про здоров’я першокласника. Дуже добре, якщо батьки звернуться до педіатра, у якого спостерігається дитина, для того, що розглянути питання про можливу необхідність призначення  дитині вітамінів.

Також для швидкої адаптації  першокласника до школи, дитина повинна отримувати якісне повноцінне харчування. Неправильно складений раціон харчування школяра може призвести до затримки росту, а також до нетравлення, порушення обміну речовин, дисбактеріозу, виникнення у школярів алергії. У щоденний раціон харчування дитини-першокласника необхідно включити свіжі фрукти і овочі, а також кисломолочні продукти, такі як кефір, йогурт, кисле.

Яким повинен бути режим першокласника?

Це дуже важливе питання. До режиму майбутнього школяра потрібно готувати заздалегідь і, звісно, дотримувати його з перших днів навчання в школі.

Сон —10 години, (при потребі 1 година денного сну). Не забувайте, що повноцінний сон — це єдиний варіант найголовнішого відпочинку, що дозволить дитині відновити свої сили після важкого дня. Не сумнівайтеся, малюк, який не виспався, «проспить» усе, що йому потрібно почути й зрозуміти в школі. Першокласникові необхідно спати. Дитина молодших класів повинна лягати спати не пізніше ніж о 21.00. До речі, у вихідні час відходу до сну повинен бути таким, як і зазвичай.

Прогулянки — 3-3,5 години. До режиму дня обов'язково потрібно включити ранкову зарядку (10-15 хв.) і прогулянки — ще один ефективний спосіб відновлення сил (перед виконанням домашнього завдання й перед сном загальною тривалістю 3-3,5 години).

Домашнє завдання — не більше ніж година з перервами кожні 15-20 хв. У першій половині навчального року першокласникам задавати домашні завдання забороняється. Однак, як усім нам відомо, завдання все-таки задають. Тривалість занять не повинна перевищувати годину, причому через кожні 15-20 хв. роботи необхідно робити перерву для невеликої розминки на 3-5 хв. Не змушуйте дитину багаторазово переписувати завдання із чернетки в чистовик і робити все за одним разом. Робота за одним присідом, за принципом «поки не завершиш, не встанеш», є малоефективною і створює додаткове напруження.

Гуртки і секції — не більше ніж 1 година. Звісно, усі ці цікаві заняття є дуже важливими для розвитку вашого малюка. Але подумайте, наскільки вони посильні для дитини? Результати спеціальних досліджень гігієністів дозволяють говорити про те, що позашкільні заняття на першому році навчання стомлюють дітей, і навіть, видалося б, такі корисні, як спортивні.

Телевізор/комп'ютер – двічі-тричі на тиждень по ЗО хв.. На жаль, мало хто дотримується зазначених рекомендацій, і все-таки ви можете докласти зусиль, щоб хоча б прагнути до рекомендованого часу.

Скільки часу триває адаптація до школи в першокласників?

У кожної дитини по-різному. Як правило, до кінця вересня — початку жовтня малята вже звикають до нового режиму, «приймають» учительку як авторитетного дорослого, знають усіх однокласників на ім'я, виконують поки нескладні домашні завдання.Однак, не у всіх дітей адаптація відбувається так швидко й непомітно. Є діти, які звикають досить повільно й освоюються на новому місці тільки у грудні, а то й у лютому. Саме такі малюки потребують допомоги й підтримки родини.

Чи може так трапитися, що дитина до школи так і не звикне?

Звісно, рано чи пізно до школи звикають усі діти. Але у першокласників так трапляється: час спливає, а до школи йти все більше не хочеться, дитина плаче й вередує, відмовляється готувати уроки. Причини можуть різнитися: занадто ранній похід до школи, перевтома через непомірні навантаження, учитель, який не може поки знайти підхід до вашої дитини. Зрідка батьки приймають рішення забрати дитину й піти до школи через рік. Але це, повторюю, швидше виняток, ніж правило.

Ми віддаємо дитину до першого класу у неповні шість років. Чи існують якісь особливі поради щодо адаптації для таких маленьких дітей?

Звісно, краще рік зачекати й зовсім спокійно піти до школи у шість із хвостиком. Але вже якщо віддали (ох уже ці батьки!), то для таких малюків особливо важливим є дотримання режиму дня, відсутність перевантажень — розумових, емоційних і фізичних. Стежте уважно за здоров'ям дитини, малюки частіше й швидше перевтомлюються, ніж діти старшого віку. Особливо пильно слід спостерігати за дитиною наприкінці чвертей і навчального року. Не перевантажуйте дитину додатковими заняттями, відвідуванням музичної або художньої школи, тренуваннями.

На що слід звертати увагу в перші тижні в школі?

Звісно, на настрій дитини. Адже посмішка на дитячому обличчі є індикатором її здоров'я й благополуччя. Важливо стежити за тим, наскільки сильно дитина стомлюється, чи не занадто великими є навантаження.

Як визначити: адаптувалася дитина до школи чи ні?

Тобто якими є насправді критерії того, що малюк прийняв нові умови й тепер може спокійно навчатися? Не потрібно сподіватися на якісь спеціальні тести. Вам, мудрим батькам, достатньо просто послухати свою дитину.

Отже, ваша дитина:

- зранку іде до школи з гарним настроєм;

- повертається зі школи теж у гарному настрої;

- розповідає про те, що було в школі, здебільшого з позитивним настроєм;

- подружилася хоча б з парою однокласників; не боїться вчительки;

- їй подобаються не тільки перерви й прогулянка, але й уроки;

- вона не відмовляється виконувати домашні завдання;

- не відмовляється йти до школи?

Якщо ви відповіли «так» на всі ці питання, отже, адаптація відбулася успішно, і ви можете полегшено зітхнути. Ваша дитина вже справжній першокласник. Якщо хоча б на 2-3 запитання ви відповіли «ні», тоді вам неодмінно потрібно поспілкуватися з учителькою й психологом, тому що ситуація вимагає втручання дорослих.

Що можуть зробити батьки в ситуації  БУЛІНГУ

Багато учнів соромляться розповідати дорослим, що вони є жертвами булінґу.

Проте якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу, то скажіть їй:

    Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви повністю на її боці).

   Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).

   Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).

   Таке може трапитися з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи той момент свого життя).

   Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу).

   Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).

Не залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, зверніться до класного керівника, а в разі його/її неспроможності владнати ситуацію, до завуча або директора школи. Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного і комфортного середовища для кожної дитини.

Як виправити шкідливі звички дитини

Багато з нас не любить зізнаватися собі в тому, що має шкідливі звички: гризти нігті, колупатися в носі, хрустіти пальцями тощо. Найімовірніше, наші погані звички закорінені в дитинстві й залишаються з нами впродовж усього життя.

Діти наївні, часто не усвідомлюють своїх дій. Тому в них можуть легко формуватися шкідливі звички. Якщо шкідливі дії не будуть помічені на ранніх стадіях, вони переростуть у звички, яких дитині буде важко позбутися. Тому, коли ми бачимо, як у наших дітей з'являються погані звички, нас охоплюють тривога й занепокоєння.

Як виправити шкідливі звички дитини

Маючи велике бажання, з поганими звичками можна впоратися. Це може бути важко, але можливо. Виявіть трохи терпіння, турботи й уважності, докладіть зусиль – і ви зможете позбавити дитину поганих звичок.

Розгляньмо декілька способів виправити шкідливі звички в дітей.

1. Ігноруйте

Якщо ви приділяєте занадто велику увагу шкідливим звичкам дитини, караєте її – це може мати негативний ефект. Щоразу, звертаючи увагу на таку поведінку дитини, ви підштовхуватимете її повторювати шкідливі дії. Тому найкраще ігнорувати шкідливу звичку дитини. У результаті з'явиться шанс, що вона сама згодом її переросте.

2. Хваліть і винагороджуйте

Хвалити й заохочувати дитину, коли вона формує гарні звички і свідомо уникає поганих, – корисна стратегія. Покажіть дитині, що ви помічаєте й цінуєте її гарну поведінку – це розвиватиме її моральні якості, допоможе їй позбутися поганої звички.

3. Навчайте

Ваша дитина може відмовитися від поганих звичок, якщо свідомо цього прагне. Важливо навчати дитину й давати їй зрозуміти, чому та чи інша звичка є шкідливою. Із часом дитина зрозуміє ваші аргументи й зможе відмовитися від поганої звички.

4. Міняйте по одній звичці за раз

У дитини може бути багато шкідливих звичок. Не варто намагатися виправити їх усі відразу. Визначте пріоритети: спочатку позбудьтеся тієї звички, яку вважаєте найшкідливішою й найміцнішою. Не поспішайте. Батьки не повинні втрачати самовладання, виховуючи дитину. Ніколи не ставте дитину в незручне становище в присутності сторонніх людей. Обговорювати з дитиною її шкідливі звички потрібно тільки наодинці.

5. Визначте причину

Дитина може виявляти шкідливі звички, бо перебуває в стресовому стані. При цьому важливо поговорити з дитиною, поспостерігати за нею, щоб визначити причину, яка викликала її стрес. Вислухайте дитину, виявіть терпіння й любов, надайте підтримку в боротьбі зі стресом – це допоможе їй упоратися з її шкідливими звичками. Розуміння причини також допомагає батькам знайти творче рішення проблеми, спрямувати увагу дитини й тим самим позбавити її стресу.

6. Установіть правила

Дуже важливо, щоб батьки встановили для дитини правила. Розповідаючи дитині про наслідки її поганої поведінки, ви допомагаєте їй тримати її шкідливі звички під контролем. Будьте непохитними у своїх рішеннях, погоджуйте правила з дитиною, підтримуйте її. Це надзвичайно важливо.

7. Розвивайте моральні якості дитини

Коли ви починаєте більше довіряти дитині, підтримуєте й любите її, виявляєте терпіння й чуйність у ставленні до неї, це сприяє розвитку її як емоційно стабільної особистості. Час від часу давайте дитині можливість приймати рішення. Це розвиватиме у неї впевненість у собі й навички прийняття рішень.

Коли ви пояснюєте дитині, що добре, а що погано, це допомагає їй змалечку формувати важливі цінності, правильні звички й моделі поведінки. Ваші зусилля допомагають дитині впоратися зі шкідливими звичками, найкращим чином розвинути свої сильні якості.

Не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми

Усі діти різні. У світі годі знайти дві абсолютно однакові дитини. Навіть близнюки, котрі мають однакову зовнішність, відрізняються характерами. Кожна дитина має унікальні особливості, тому некоректно порівнювати її з іншими дітьми.

У сучасному розвиненому світі люди все ще не припиняють порівнювати себе з іншими людьми – за зовнішнім виглядом, рівнем освіти, успіхами на роботі, станом здоров'ям тощо. Коли порівняння стосується дітей, можна подумати, що їх оцінюють лише за діяльністю, не помічаючи в них живих людей. Досить часто можна почути фрази: «Чим займається ваша дитина?», «Що в неї добре виходить?» тощо. Дітей оцінюють так, ніби купують мобільний телефон або автомобіль. Батьки звикли так робити, бо порівняння – це частина людської природи.

Дорослі звикли порівнювати своїх дітей не тільки з чужими, а й із близькими родичами – двоюрідними братами, сестрами тощо. Від батьків часто можна почути розмови про те, хто з дітей вищий, у кого який колір волосся... Але якщо вашу дитину порівнюють з іншою дитиною, це не повинно вплинути на ваш підхід до виховання.

Що відбувається, коли ви порівнюєте дитину з однолітками?

Порівняння негативно позначається на зростанні й розвитку дитини. Негативний ефект від порівнянь відчувають і батьки. Вони починають думати: «Ми погані батьки», «Ми недостатньо робимо для своєї дитини» тощо.

• недовіра в таких ситуаціях призводить до того, що батьки починають виховувати дітей за допомогою умовлянь;
• невпевненість у собі, яку відчувають батьки в таких ситуаціях, знижує їхню самооцінку. Згодом це передається й дітям;
• порівняння спричиняє погіршення взаємин між батьками й дитиною;
• дитина росте в негативному середовищі, яке перешкоджає її розвитку.

Як уникнути порівнянь?

• Завжди нагадуйте собі, що порівняння неминуче. Спілкуючись з іншими батьками, ви мимоволі порівнюватимете свою дитину з чужими дітьми. Але ви у змозі тримати дитину подалі від такого середовища й намагатися самим рідше вдаватися до порівнянь.
• Порівняння й конкуренція – це певний спосіб життя. Не дозволяйте порівнянням міняти ваші звички й способи взаємин із дитиною.
• Зосередьтеся на тому, чого ви вже досягли, що у вас добре виходить. Подумайте, як вам пощастило, що ви маєте таку дитину.
• У кожної людини є певні слабкості. Не переймайтеся із цього приводу. Не варто зосереджуватися на недоліках, краще подумайте, які сильні сторони властиві вам і вашій дитині.
• Пишайтеся своєю дитиною. Радійте кожному моменту, який ви проводите разом.

Ми чудово знаємо, що ніхто не досконалий. Але іноді усвідомлення власної недосконалості змушує нас засмучуватися. Усі батьки прагнуть, аби їхня дитина була найкращою у всьому. Але якщо у вас або вашої дитини щось виходить не досить довершено, – не біда. Учіться бути щасливими за будь-яких обставин і навчіть цього дитину. Намагайтеся вдосконалюватися в ролі батьків і краще розуміти свою дитину.

Усі батьки дотримуються власного стилю виховання. Тому немає сенсу порівнювати себе з іншими батьками. Навчитися виховувати дитину можна тільки на власному досвіді. А відтак радимо сприймати цей процес як подорож, а не змагання. Вам завжди буде замало того, що ви маєте, і ви завжди прагнутимете чогось більшого. Порівняння – це нескінченний процес, тому зберігайте позитивний настрій. Зрозумійте, що дитині цілком достатньо того, що вона вже має. Радійте цьому – і рано чи пізно ви навчитеся жити без порівнянь.

Сила уяви: ігрові методики, які допоможуть розбудити в дитині творця

Цікаві способи від експерта, які допоможуть дітям розвивати уяву.

Уява належить до вищих пізнавальних процесів і використовується в навчальній діяльності та повсякденному житті. Вона виникає внаслідок потреб людини. Скажімо, ми не розпочинаємо діяльність, не спланувавши процес і не передбачивши його результати.

Сензитивним періодом розвитку уяви вважають вік 5-12 (15) років.

Творча уява – один з її різновидів і є провідною частиною творчого процесу. Структура творчого процесу включає багато компонентів: сенсорно-перцептивні, мнемічні, інтелектуальні; мовленнєво-рухові й рухові акти; емоції, волю, мотивацію. Мають значення індивідуальні психологічні характеристики й спрямованість особистості. Отже, все з усім тісно взаємопов’язано.

Рівень творчої уяви вимірюється оригінальністю створених образів. Зрозуміло, що чим багатший досвід суб’єкта, тим більше можливостей для творення нових образів. Адже в уяві ми переміщуємо, відкидаємо, додаємо, поєднуємо безліч елементів, які «належать» знайомим предметам, явищам, подіям. Тобто, змінюємо дійсність за своїм бажанням чи потребою.

Уява активізується в той момент, коли потрібно вирішити складну ситуацію, яка не забезпечується необхідною повнотою знань. Тобто містить велику кількість невідомих.

Пропоную розглянути методи розвитку творчої уяви, які застосовуються, залежно від мети, завдань, потреб, суб’єктивного досвіду особистості.

Аглютинація (склеювання). Новий образ створюється шляхом з’єднання частин двох або кількох знайомих предметів. Або цілих предметів. Прикладом може слугувати, відомий образ сфінкса.

Аналогія. Під час використання цього прийому обирається властивість (або кілька) відомого об’єкта і вигадується образ, схожий на обраний. Приклад – комп’ютер, створений на основі принципів мозкової діяльності.

Акцентування. У створюваному об’єкті виділяються частина, деталь, властивість і яскраво підкреслюється, загострюється. Прикладами можуть слугувати карикатури, гуморески.

Перебільшення (применшення). Широко застосовується в казках. Обрана властивість поширюється на весь об’єкт. Наприклад, Котигорошко наділений надлюдською силою.

Типізація.  Найскладніший прийом творчої уяви. Саме його найчастіше застосовують художники, письменники й поети для забезпечення емоційного забарвлення, реалістичності, яскравості образу за рахунок надання об’єкту найпоширеніших, типових властивостей.

Функції уяви:

• створення моделі кінцевого результату діяльності і проєктування необхідних для його досягнення засобів;
• програмування ситуацій, поведінкових реакцій суб’єктів у невизначеній життєвій ситуації;
• створення образів, які замінюють діяльність;
• створення образів об’єктів, явищ, подій, які опираються на схеми, моделі, карти, графіки тощо;
• створення нових об’єктів.

Види уяви:
За характером продуктивності:

• репродуктивна (відтворювальна);
• продуктивна (творча).

Відтворювальна уява обслуговує спілкування між людьми.

Чим відрізняється відтворювальна і творча уява?

У пам’яті зберігається величезна кількість інформації, яку ми сприймали через сенсорну систему: предмети, знакова інформація (букви, числа, ноти тощо), явища, життєві ситуації, емоційні переживання. Коли виникає необхідність застосувати збережені образи, з якими ми вже познайомилися, але в даний момент часу сприймати їх нема можливості, нам на допомогу приходить відтворююча уява. Вона ніби «оживлює» наші спогади.

Та часто виникає потреба в творчому використанні збереженої інформації. В яких випадках? Перш за все, коли ми плануємо майбутні події. Або нам потрібно уявити те, що існує, але чого ми ніколи не сприймали через власну чуттєву сферу. Нові образи створюємо ще й тоді, коли є необхідність створити образи, яких в дійсності не існує. Чудовим прикладом можуть стати наукові відкриття, вивчення фізичних явищ.

Чим відрізняється уява і фантазія?

Фантазія – повністю вигадана, уявна ситуація, яка не має з реальністю нічого спільного. Приклади: феї, гноми, єдинороги. Уявлення про те, чого не було і бути не може. Фантазія для дітей є джерелом натхнення і радості. Не обмежуйте дитину в процесі фантазування, але слідкуйте, щоб вигаданий світ не став важливішим від реального.

Уява – додаток до реального сценарію, його розвиток і логічне завершення. Це справжні образи, якими людина управляє. Придуманий сценарій, який можна втілити в життя.

Формування уяви на різних вікових етапах

Як можна розвивати уяву у дошкільнят?

1. Розповідайте історії та казки. Використовуйте емоції, інтонацію. Вкладайте в розповідь своє відношення до подій, героїв та їхніх вчинків.
2. Карлючки. Це перші маніпуляції олівцем (пензликом) і папером. Бажано обговорювати, допомогти дитині називати зображення.
3. Малювання. Діти малюють те, про що думають. Вони ніби живуть в малюнку. Це один з найдоступніших способів самовираження дитини.
4. Домальовування контурів, частин зображень предметів, геометричних фігур.
5. Придумування казок, історій. Можна створювати казки по колу, коли учасники почергово розгортають сюжет. Можна змінювати початок, кінець казки, оповідання або окремої частини твору.
6. Займайтесь мистецтвом. Давайте можливість дітям вільно самовиражатися через акт творення образів, через тактильні відчуття.
7. Використовуйте різні матеріали. У творчій діяльності, грі, навчанні. Пропонуйте їм матеріали (конструктор, будівельний матеріал, глину, пластилін, пісок), які дають можливість багаторазового їх використання, трансформації.
8. Обмежуйте кількість образів, які сприймає дитина. Йдеться про телевізор, інтернет – сприйняті за допомогою ЗМІ образи виховують споживацьку філософію, яка згубно впливає на творчий потенціал особистості. У такий спосіб ви забезпечите дітям можливість відчувати свій внутрішній простір.

Для дітей старшого дошкільного й молодшого шкільного віку підійдуть наступні рекомендації:

1. Інформацію діти отримують з книг, фільмів, розповідей дорослих. На основі отриманої інформації діти придумують продовження історій, управляють персонажами, часто уявляючи себе в ролі героїв. Поступово варто розвивати бажання створювати історії самостійно.
2. Сюжетні ігри. Передбачають виконання різних ролей: лікаря, перукаря, кухаря…
3. Відвідування музеїв, виставок. З наступним обговоренням вражень, сюжетів картин. Також за картинами можна створювати історії.
4. Конструювання. Пропонуйте дітям створювати будівлі, машини, літаки, не застосовуючи інструкції, схеми, а придумуючи свій образ.
5. Так не буває. Запропонуйте дитині розглянути сюжетну картинку і додати або замінити новий образ, який цього сюжету не стосується. Придумати історію.
6. Закінчи казку. Можна починати роботу із знайомими дитині казками. Запропонувати змінити кінцівку. Поступово можна використовувати нові казки, оповідання. Можна змінювати середину сюжету, початок розповіді.
7. Театр навколо нас. Зробіть з дитиною спеціальну театральну коробку або скриньку. Заповнюйте її різними речами: ганчірочками, коробочками, пляшечками, каштанами тощо. Запропонуйте дитині з зібраного скарбу придумати й розіграти театральну виставу. Потім ще одну. Допоможіть на початковому етапі.
8. Унікальна картина. Нову картину можна створити зі старих листівок, ілюстрацій, розірваних на дрібні шматочки і перемішані. Тему можете придумати разом. Та картину дитина нехай створить сама. Це може бути і абстрактне полотно.
9. Історії з живої природи. Під час прогулянки назбирайте різні предмети: гілочку, камінчик, листочок тощо. Складіть їх в чарівний мішечок. Для створення історії дитині потрібно діставати навпомацки по одному предмету і «вплітати» їх в історію. Першу створіть разом.
10. Ляльковий будиночок. Допоможіть дитині підібрати коробку, аксесуари, фарби, кольоровий папір, тканину і зробити будиночок для ляльки. Нехай виготовить самотужки меблі, прикрасить житло на свій смак.
11. Галерея. Зберіть малюнки, виготовлені дитиною і прикрасьте ними стіни – створіть галерею. Запропонуйте обрати «картину» і розказати про неї історію. Далі нехай обере другу картину і пов’яже сюжетом з попередньою.
12. Нові імена. Спробуйте придумати нові імена для звичних речей. Цю гру можна проводити вдома й під час прогулянки.
13. Кольорова пляма. Запропонуйте дітям знайти в кольоровій плямі якомога більше образів.
14. Продовження розповіді. Дочитати до певного моменту і запропонувати дитині придумати продовження і завершення сюжету.
15. Спостереження за людьми. Під час прогулянки запропонувати дитині уявити, яким життям живе та чи інша людина, з ким живе, який має характер, чим полюбляє займатися у вільний час тощо. Можна використовувати незнайомі дитині фотографії, ілюстрації з журналів.
16. Старий новий предмет. Запропонуйте дитині придумати всі можливі варіанти незвичного застосування знайомого предмету.
17. Я – герой! Запропонуйте дитині уявити себе на місці героя твору і придумати, як би він поводився в певній ситуації.
18. Німий мультфільм. Перегляньте мультфільм (епізод художнього фільму), незнайомого дітям. Спробуйте уявити, як розвивалися події, про що говорили персонажі.
19. Крапки. Запропонуйте дітям довільно поставити на аркуші 5 крапок (можна запропонувати заготовки). З’єднати крапки між собою, щоб вийшов певний обрах (дерево, людина, казковий персонаж тощо).
20. Звичайні предмети. Запропонуйте дітям придумати, як можна використовувати незвичним чином знайомі предмети.
21. Загадки, шаради, анаграми, головоломки. Прекрасний інструмент для активізації уяви.

В підлітковому віці можна пропонувати наступні методи для розвитку уяви:

1. Розповідь навпаки. Запропонуйте розкрити тему таким чином, ніби події розгортаються в зворотному напрямку – від кінця до початку. Для виконання цієї вправи потрібно дуже детально уявити природній хід подій.
2. Історія речі. Проводиться в групі (можна в парі). Пропонується коротко розказати, супроводжуючи дією, про якусь річ. Називати її не можна. Учасники вправи мають відгадати, про що йдеться.
3. Асоціації. Дорослий називає слово, а дитина придумує асоціації до нього. Можна проводити гру з групою дітей. Варіант: добирати асоціацію до попереднього слова. Можна використовувати картки: дерево і книга мають листя, сонце і лампа світять тощо.
4. Казка на новий лад. Запропонуйте дитині придумати нову казку, в основі якої знайомий сюжет. Можна ввести нових персонажів, нові події.
5. Кольорова музика. Після прослуховування музичного твору запропонуйте намалювати образи, які виникли у дитини.

11 поширених проблем підлітків та їх вирішення

Марія, мати 14-річного Кирила, розповідає: «Мій син практично щодня пізно повертався додому, поводився примхливо, був неуважним, мав довге волосся, погано вчився в школі і мало їв. Знайшовши у його куртці пачку цигарок, я зрозуміла: маємо проблеми».

Підлітковий вік – це час змін. Підлітки вразливі, нерідко потрапляють у тенета шкідливих звичок, а це – крок до серйозних проблем у дорослому віці. Досить часто батьки не в змозі дати раду проблемній поведінці своєї дитини.

Розгляньмо, які проблеми найпоширеніші в дітей підліткового віку і як батьки можуть із цим упоратися.

Як зарадити проблемам підлітків

Підлітковий вік непросто пережити і дітям, і їхнім батькам. Єдиний спосіб здолати проблеми цього віку – знати про них усе й бути до них готовими. Ось низка проблем, з якими досить часто стикаються підлітки.

1. Фізичні зміни

Фізичні зміни в підлітків відбуваються через зміну їх гормонального фону.

• У дівчаток формуються груди, і спочатку це може спричиняти незручності.
• Дівчатка починають усвідомлювати свою фігуру.
• У хлопчиків ламається голос і починає рости волосся на обличчі. Це найпомітніша зміна, яка відбувається з ними в підлітковому віці.
• Головною проблемою для підлітків є прищі.
• У підлітків збільшується м'язова маса. Іноді це призводить до надлишкової маси тіла.
• Посилюється запах тіла.
• У дівчаток починається менструальний цикл.

Рекомендації

Кращий спосіб допомогти дитині пройти через цей період – це розповісти їй про зміни, що з нею відбуваються.

• Поясніть підлітку, що зміни тіла – це нормально. Їх переживає кожен підліток.
• Надайте допомогу підлітку при адаптації до змін: визнайте зміни самі й допоможіть дитині визнати їх.
• Привчіть дитину до здорового раціону і фізичних вправ. Це стане запорукою її здоров'я й гарної фізичної форми.

2. Емоційні зміни

Зміни гормонального фону викликають у підлітків не тільки фізичні, а й емоційні зміни.

• Підлітковий вік – це перехідний період між дитинством і дорослим життям. Із цієї причини підлітки часто соромляться: вони мають обов'язки, подібно до дорослих, і бажання – подібно до дітей.
• Підлітки бувають надмірно емоційні (і це теж пов'язано з гормонами).
• Геть усе може зробити їх щасливими, сумними або злими.
• Дівчатка-підлітки занадто вразливі й часто плачуть.
• Часті перепади настрою властиві і хлопчикам, і дівчаткам.
• Фізичні зміни стають причиною появи саморефлексії в підлітків.
• Діти, які рано досягають статевої зрілості, можуть почуватися дивно.
• У підлітковому віці діти часто усвідомлюють власну неповноцінність або, навпаки, перевагу над іншими.
• У підлітковому віці в дітей часто виникають думки про секс. Це може викликати в них почуття провини.

Рекомендації

Підлітковий вік пов'язаний із постійними перепадами емоцій. І це нормально. Ви у змозі допомогти своїй дитині впоратися з емоційними проблемами.

• Допоможіть підлітку подбати про себе. Скажіть йому, що цілком нормально відчувати те, що він відчуває.
• Заохочуйте дитину займатися фізичними вправами. Фізична активність підтримує в організмі рівень «гормону щастя» серотоніну, що відповідає за позитивні почуття.
• Заохочуйте підлітка говорити. Слухайте його без осуду. Не давайте йому порад, якщо він до них не готовий.
• Поговоріть із підлітком про те, як ви переживали свій підлітковий вік. Це дасть дитині змогу зрозуміти, що почуватися так, як вона почувається, – цілком нормально.
• Мотивуйте дитину займатися тим, що їй подобається, оскільки це допоможе їй скерувати емоції у творче русло.

3. Зміни в поведінці

Емоції, що їх відчуває підліток, здатні спричинити у нього імпульсивну поведінку, яка нерідко шкодить і йому самому, і людям навколо. Імпульсивна поведінка типова для дітей підліткового віку і триває упродовж усього цього періоду.

• Підлітковий вік – це час, коли діти прагнуть самостійності. Вони ставлять під сумнів установлені батьками правила і роблять те, що самі вважають за доцільне.
• У підлітків інтенсивно розвивається мозок. Це робить їх примхливими й упертими.
• Гормональні зміни у хлопчиків-підлітків штовхають їх до фізичних протистоянь. Вони також люблять слухати гучну музику.
• Прагнучи стати більш самостійними, підлітки хочуть спробувати щось нове й ризикувати. Це виявляється в легковажній поведінці.
• Іноді тиск із боку однолітків і необхідність відповідати правилам своїх компаній формують у підлітків шкідливі звички, які потім дуже важко змінити.
• Підліткова мода часто змінюється. Одяг і зачіска вашого підлітка можуть вам не сподобатися.
• Найнебезпечніше в підлітковому віці – те, що підліток може потрапити в погану компанію й набути небезпечних звичок.
• Брехня – одна з найпоширеніших поведінкових проблем серед підлітків.
• Підлітки брешуть, аби уникнути конфліктів із батьками або через страх.

Рекомендації

• Проблеми з поведінкою підлітків завдають багато незручностей батькам. Але пам'ятайте, що це – тимчасовий етап, і він цілком природний.
• Щоб виправити поведінку підлітка, важливо заручитися його довірою. Поговоріть із ним, вислухайте його. Не варто критикувати, бо це тільки погіршить ситуацію.
• Дайте зрозуміти підлітку, що ви любите його таким, яким він є. Мотивуйте його завжди залишатися собою, а не підлаштовуватися під інших.
• Пам'ятайте, що підліток тією чи іншою мірою залежить від своїх емоцій, а тому потребує вашої підтримки. Допоможіть йому: розкажіть, як ви дієте, відчуваючи смуток, злість, ревнощі тощо. Ваші підказки стануть йому в нагоді, коли він даватиме раду власним емоційним проблемам.
• Якщо бачите, що ваша дитина потрапила в погану компанію, вам потрібно втрутитися. Однак пам'ятайте, що підлітки чутливі й можуть гостро сприймати критику.

4. Куріння, алкоголь і наркотики

Підлітки легко піддаються поганому впливу. Найбільша проблема, з якою стикаються батьки підлітків у всьому світі, – це паління, вживання алкоголю й наркотиків.

• Найчастіше підлітки пробують цигарки, алкоголь або наркотики під тиском однолітків.
• Схильність до ризикованої поведінки спонукає багатьох підлітків пробувати алкоголь або наркотики ще до повноліття.
• «Гострі відчуття», якщо їх не припинити, здатні перерости в шкідливу звичку.
• Якщо хтось із батьків підлітка палить або вживає алкоголь, це може стати прикладом для наслідування.
• Низька самооцінка або бажання здатися «крутим» нерідко підштовхують підлітків до вживання алкоголю або наркотиків.
• Якщо алкоголь або цигарки легкодоступні для підлітка, у нього виникає спокуса їх спробувати.

Рекомендації

• Будьте уважні до поведінки вашої дитини. Звертайте увагу на те, чи добрі у неї апетит і сон і чи не трапляється в неї стрімких змін настрою.
• Не стежте за дитиною і не звинувачуйте її в тих чи інших провинах. Заохочуйте її бути чесною, ділитися з вами своїми думками. Обговорюйте з нею її проблеми.
• Якщо дитина не хоче розмовляти з вами, лікарі можуть поставити їй декілька запитань, щоб з'ясувати, чи вживає вона алкоголь або наркотики. Не змушуйте дитину здавати аналізи на наркотики, оскільки це може призвести до конфліктів між вами.
• При крайній потребі зверніться по допомогу до лікаря.

5. Труднощі з навчанням

Підлітковий вік – це період, коли діти закінчують школу й готуються до вступу у заклад вищої освіти. У них з'являється більше занять, пов'язаних із навчанням.

• Тиск унаслідок необхідності добре вчитися і вступати в заклад вищої освіти може викликати в підлітка стрес і почуття смутку.
• Потреба вчити уроки, займатися з репетиторами й виконувати домашні доручення нерідко призводить до перевтоми.
• Заняття, що відволікають дитину від навчання, – шлях до поганої успішності й додаткового тиску на підлітка.

Рекомендації

• Підтримуйте прагнення дітей до навчання. Їм це потрібно, щоб досягти життєвого успіху.
• Варто зменшити для підлітка кількість домашніх обов'язків, аби він міг зосередитися на навчанні.
• Здорове харчування та фізичні вправи допоможуть підлітку стати сильним та витривалим. Дитині це необхідно, щоб упоратися з труднощами в цей непростий період.
• Якщо ви відчуваєте, що дитина перевантажена заняттями з репетитором, скоротіть їх. Підліток не такий витривалий, як дорослий, а тому він швидше втомлюється.

6. Проблеми зі здоров'ям

Підлітки нерідко вразливі – емоційно та фізично. Без належного харчування й турботи про своє здоров'я вони схильні до різних хвороб.

• У підлітків часто буває напружений графік. Між заняттями вони не встигають відпочивати і правильно харчуватися, а тому не отримують достатньої кількості поживних речовин.
• Думки про своє тіло можуть спричинити в підлітків, особливо дівчаток, розлади харчової поведінки. Дівчаток турбують їхні зовнішність і вага, що може спричинити анорексію або булімію.
• Стрес у підлітків – шлях до втрати апетиту або до безсоння.
• Брак здорового харчування та фізичної активності нерідко призводить до ожиріння. Так буває, наприклад, коли дитина вживає висококалорійні продукти, фастфуд і газовані напої.

Рекомендації

Батьківські увага й підтримка здатні допомогти підліткам справитися з проблемами зі здоров'ям, розвинути навички здорового способу життя. Показуючи дитині приклад для наслідування, заохочуйте її їсти здорову їжу, займатися спортом і приділяти достатньо часу сну.

• Переконайтеся, що підліток отримує необхідну кількість поживних речовин. Подбайте про збалансоване харчування дитини.
• Надавайте підлітку емоційну й фізичну підтримку. Це допоможе йому впоратися з неприємностями.

7. Психологічні проблеми

Дослідження свідчать, що близько 50 % психічних розладів, на які страждають дорослі, починаються у віці близько 14 років. Третина смертей підлітків пов'язана із самогубствами через депресію. Тому, якщо ваша дитина схильна до частих змін настрою, страждає від безсоння або втрати апетиту, вам потрібно звернутися по допомогу до фахівця.

• У підлітків нерідко трапляються проблеми із самооцінкою або впевненістю в собі. Почуття неповноцінності або, навпаки, переваги, часто виникає через зовнішній вигляд або прийняття підлітками свого тіла.
• Незадовільна успішність і низький рівень інтелекту також можуть знижувати мотивацію підлітків. У них формується настанова, що вони недостатньо гарні.
• Однією з найпоширеніших психологічних проблем, характерних для підлітків, є депресія.
• Постійні стреси можуть спричиняти у підлітків тривожність, а перепади настрою нерідко призводять до розладу поведінки або опозиційно-протестного розладу.
• Розлади харчової поведінки також пов'язані з психологічними проблемами, зокрема низькою самооцінкою підлітка та його прагненням будь-що змінити свою зовнішність.

Рекомендації

Хоча істерики й перепади настрою досить часто трапляються в підлітків, це не єдине свідчення наявності психологічних проблем у дітей цього віку. Визначити симптоми таких проблем може бути нелегко, й іноді для цього потрібна допомога фахівця.

• Здоровий спосіб життя й обговорення з підлітком його проблем здебільшого здатні запобігти появі депресії.
• Якщо в підлітка трапляються часті перепади настрою, необхідно звернутися по допомогу до фахівця.
• Іноді підліток почувається погано тільки вдома, і цілком нормально – із друзями або в школі. Поговоріть з учителями та друзями підлітка про те, як він почувається. Якщо й після цього залишиться привід для занепокоєння, необхідно вжити заходів.
• Не ігноруйте почуття підлітка, оскільки це тільки погіршить ситуацію.
• Заохочуйте дитину спілкуватися з вами. Самі розмовляйте з нею. Якщо ви думаєте, що підліткові буде нелегко говорити з вами, побесідуйте з ним в автомобілі, де ви не будете з ним віч-на-віч.

8. Побачення та взаємини

Під час статевого дозрівання підлітків починає цікавити протилежна стать. У цей період у них починають розвиватися статеві органи. Підлітки можуть ніяково почуватися в різних соціальних ситуаціях.

• Підлітки перебувають у пошуку образу власного «Я». Вони шукають зразки для наслідування вдома або серед свого кола спілкування.
• Підлітки часто думають над тим, які вчинки є правильними й неправильними. Вони сумніваються стосовно багатьох явищ.
• Підліткам потрібен час, щоб вивчити та прийняти свою сексуальність. І дівчатка, і хлопчики переживають «дивні» почуття у ставленні до протилежної статі й часто не знають, що із цим робити.
• У підлітковому віці діти починають ходити на побачення. Вони неохоче говорять про це з батьками.
• Ще одним важливим аспектом соціального життя підлітка є конкуренція. Підлітки у всьому змагаються один з одним. Це свідчить про той чи інший рівень їхньої самооцінки.
• Думки й почуття, пов'язані із сексом, можуть здатися підліткам неправильними. Вони нерідко відчувають провину із цього приводу.
• Коло спілкування підлітка розширюється. Він спілкується з друзями наживо, телефоном, у соціальних мережах тощо.

Рекомендації

• Знайомства та стосунки – це делікатні питання, про які підліток може говорити досить неохоче. Не ставте його в незручне становище. Якщо спілкуєтеся з підлітком на такі теми, робіть це впевнено й розважливо.
• Прийміть факт, що підліток більше часу проводить із друзями, ніж із вами. Просто дайте йому зрозуміти, що ви завжди будете поряд, коли йому це знадобиться.
• Діліться з підлітком своїм життєвим досвідом. Розповідайте історії, що траплялися з вами в підлітковому віці. Це може бути корисним.

9. Сексуальне здоров'я й венеричні захворювання

Розвиток вторинних статевих ознак у підлітків викликає в них незвичні почуття й заохочує їх досліджувати власне тіло.

• У цьому віці у підлітків відбуваються перший поцілунок, перший повільний танець, перше побачення тощо.
• Без опіки батьків підліток може почати статеве життя раніше, ніж буде до цього готовий. Така ситуація може призвести до небажаної вагітності. Це найбільший ризик, із яким стикаються дівчатка-підлітки.
• Незахищений секс також може спричинити низку венеричних хвороб.

Рекомендації

• Поговоріть із дитиною про сексуальне життя. Ваше завдання – пояснити їй важливість безпечного сексу.
• Гормональні зміни змушують підлітків діяти імпульсивно. Тому вам варто поспілкуватися з підлітком про наслідки незахищеного сексу і його вплив на все подальше життя.
• Поінформованість – єдиний спосіб запобігти ранній вагітності й венеричним захворюванням у підлітків.

10. Інтернет-залежність

Поява соціальних мереж багато в чому змінила спілкування між людьми. Особливо на підлітків впливає Інтернет.

• Підлітки нерідко годинами розмовляють телефоном, листуються в соціальних мережах або просто грають в ігри.
• Підлітки, котрі надмірно захоплюються Інтернетом, зазвичай мають менше друзів і менш активне соціальне життя. Вони проводять час на самоті перед монітором.
• Інтернет-залежність також зменшує фізичну активність підлітків. Це формує нездоровий і малорухливий спосіб життя.
• Інтернет-залежність негативно впливає на успішність підлітків.

Рекомендації

• Якщо підліток проводить багато часу перед комп'ютером, це ще не означає, що він залежний від Інтернету. Але він міг би з більшою користю для себе скористатися часом, який проводить перед комп'ютером.
• Не забороняйте підлітку користуватися Інтернетом. Це лише зробить дитину упертішою у своєму бажанні відвідувати всесвітню мережу. Натомість мотивуйте сина або дочку зайнятися іншими справами.
• Ви можете контролювати дитину, але вона, імовірно, сприйме це вороже. Пам'ятайте, що вона вже не малюк і має право на самостійні рішення. Підказуйте дітям правильні рішення, але ніколи не приймайте рішень за них.
• Організовуйте заходи, що змусять підлітка спілкуватися наживо з іншими людьми, наприклад, сімейні вечері.
• Установіть у домі обмеження щодо використання електронних пристроїв. Наприклад, визначте час, коли підлітку не можна користуватися мобільним телефоном. Також забороніть тримати телефон у спальні підлітка, оскільки це може зашкодити його режиму сну.

11. Агресія й жорстокість

Агресія особливо часто властива хлопчикам-підліткам. У них розвиваються м'язи, грубшає голос, спостерігається період активного росту. Крім того, вони стають емоційно більш вразливими.

• Підлітки часто вплутуються в шкільні бійки.
• Ще гіршим є те, що підлітки можуть почати знущатися над однолітками. Це – крок до серйозних проблем.
• Підлітки можуть потрапити в погану компанію й чинити незаконні дії.
• Імпульсивна поведінка підлітків може призводити до серйозних наслідків. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, щорічно 180 підлітків у всьому світі гине від насильства з боку однолітків.

Рекомендації

• Навчіть дітей доброти та уваги у взаєминах із людьми навколо. Це попередить у підлітків можливі прояви агресії.
• Запобігайте доступу підлітка до алкоголю й небезпечних предметів (наприклад, зброї).
• Виховуйте в дитини співчуття. Покажіть їй у цьому позитивний приклад.
• Намагайтеся захистити дитину від жорстоких фільмів, книг і телепередач у віці, коли вона ще не розрізняє, що добре, а що погано.
• Запропонуйте дитині спорт і фізичні вправи як спосіб виплеснути негативні емоції. У такий спосіб вона зрозуміє, що злитися – нормально, якщо знайти відповідний спосіб висловити свій гнів.

Коли ви обізнані – значить, у змозі допомогти

Колись ви самі були підлітками. Але як тільки ваша дитина вступає в підлітковий вік, вам здається, що ви не знаєте про підлітків геть нічого. Зрозумійте: ви вже проживали все те, із чим стикається ваш підліток. Будьте уважні й постарайтеся зрозуміти, що він відчуває. Це допоможе впоратися з багатьма проблемами.

Що робить щасливими сучасних підлітків

Підлітковий вік – час змін. Перед його початком дитина проживає різні життєві етапи й емоції. Багато хто з батьків може згадати свої відчуття страху, болю або розчарування, що охоплювали їх під час роздумів про виховання дитини. Але та виросла – і батьки щасливі усвідомлювати, що з нею все гаразд. Усі батьки бажають щастя своїм дітям. Спробуймо з’ясувати, як зробити підлітка щасливим.

Щасливий підліток

У житті 13–19-річних дітей змінюється досить багато. Вони переживають фізіологічні зміни, намагаються наслідувати людей зі свого оточення або перебувають у пошуку власного стилю.

Діти раннього віку люблять дивитися мультфільми і грати в комп'ютерні ігри. Підлітки спілкуються з однолітками за допомогою соціальних мереж і ходять із друзями на вечірки. У старших класах діти відчутно змінюють власні уявлення про дружбу. Вони прагнуть глибоких взаємин і потребують більшої свободи. Також старшокласники вирішують, ким стати в майбутньому і вчаться робити самостійний життєвий вибір.

Виховання підлітків

Виховання маленьких дітей суттєво відрізняється від виховання підлітків. В останніх може виникати багато проблем з успішністю, спілкуванням з однолітками тощо. Діти цього віку стикаються із фізіологічними змінами, нерідко – із глузуванням і знущаннями однолітків.

Від підлітка ви досить часто можете почути фразу: «Я все з’ясую самостійно, ти нічого не тямиш». Підлітки стають старшими й вимагають більше свободи. Тому вам варто дозволити їм самостійно робити життєвий вибір. Водночас підлітки потребують вашої допомоги, аби навчитися приймати правильні рішення.

Щастя тут і тепер

Батьки постійно говорили нам, що ми будемо щасливіші згодом, коли вступимо в університет, складемо випускні іспити, влаштуємося на роботу тощо. Якщо ви прагнете, щоб ваш підліток був щасливий, не повторюйте цю помилку.

Не кажіть йому, що для щастя потрібні ті чи інші умови. Він може стати щасливим просто зараз. Але не варто розповідати підліткові, як саме досягти щастя – просто скажіть йому, що для цього він не потребує жодних умов.

Наука щастя

Щоб стати щасливими, нам слід звертати увагу на те, в чому ми успішні, а не на те, що з нами не так.

Це не означає, що варто ігнорувати недоліки вашого підлітка. Поговоріть із дитиною, запитайте, що робить її щасливою. Намагайтеся, щоб у підлітка цього було вдосталь. Якщо дитина каже, що просто хоче полежати на дивані або погуляти з друзями, дозвольте їй це. Такі дії допоможуть дитині втримати життєвий баланс.

Якщо підліток добре грає у футбол, переконайтеся, що в нього є на це заняття достатньо часу. Зосередившись на тому, що в нього добре виходить, він досягатиме ще більшого. Коли підліток щасливий, то намагатиметься стати кращим і в тих заняттях, у яких ще не має великої майстерності. Допомагайте йому в цьому.

Підліток повинен розуміти, що завжди бути щасливим неможливо. Усі емоції гідні, а іноді для людини нормально відчувати злість або засмучуватися. Іноді, за певних обставин, злість навіть може бути конструктивною. Поясніть дитині, що її щастя не повинно залежати від емоцій, які вона переживає.

Формула щастя Мартіна Селігмана

Відомий американський психолог Мартін Селігман визначив 5 елементів щастя і психічного благополуччя.

1. Позитивні емоції

Зосередьтеся на позитивних моментах вашого життя. Намагайтеся зрозуміти, що сповнює вас оптимізмом і робить щасливішим. Погляньте на власне минуле, сьогодення й майбутнє оптимістично.

Водночас потрібно розрізняти задоволеність (результат задоволення базових потреб людини у їжі, сні тощо) і задоволення (задоволення розуму, наприклад, радість від досягнень, задоволення від праці тощо). Навчіть підлітка зосереджуватися на позитивних емоціях і задовольняти фізичні й інтелектуальні потреби, щоб стати щасливим.

2. Залучення

Для відчуття щастя людині потрібно знайти заняття, у які вона буде цілковито залучена. Людина відчуває блаженство, коли настільки захоплена чимось, що ніщо інше не має для неї значення.

Перебуваючи в такому стані повного залучення, дитина стає щасливішою. Якщо вона любить той чи інший вид спорту, то займатиметься ним багато годин на день. Якщо їй подобається малювати або читати, вона приділятиме весь свій вільний час цим заняттям, і ніщо інше в ці моменти не буде для неї вагомим. Переконайтеся, що ви заохочуєте свого підлітка займатися тим, що його захоплює.

3. Взаємини або соціальні зв'язки

Усі люди – соціальні істоти, і розбудова взаємин з іншими людьми допомагає нам у щасливі та складні часи. Ідеться не тільки про взаємини із сім'єю та друзями, а й з рештою людей.

Навчіть свого підлітка встановлювати доброзичливі й безпечні стосунки з людьми. Життя – це не просто досягнення цілей. Останнє не повинно шкодити взаєминам і соціальним зв'язкам.

4. Сенс

Осмислене життя і наявність мети дає почуття задоволення та щастя. Навчіть підлітка знаходити сенс життя, ставити цілі, щоб отримувати задоволення і ставати щасливішим.

5. Досягнення

Життєві цілі допомагають нам досягати більшого й відчувати внаслідок цього позитивні емоції. Навчіть підлітка ставити перед собою реалістичні цілі й шукати шляхи їх досягнення. Дитину зробить щасливішою не тільки досягнення життєвих цілей, а й власне сам цей процес.

Від чого залежить щастя

Психологи стверджують, що щастя людини залежить від низки чинників. Тому його формулу можна подати в такому співвідношенні. 50 % щастя залежить від генетики: якщо немає схильності, людина навряд чи може розвинути в собі здатність відчувати щастя. 10 % щастя залежить від оточення й обставин. Таким чином, 60 % щастя залежить від обставин, які ми не можемо змінити.

Решта 40 % щастя залежить від наших повсякденних занять. Ми у змозі впливати на них і змінювати їх залежно від нашого розвитку й дорослішання.

Поясніть підлітку, що йому до снаги змінювати своє ставлення до життя впродовж усієї його тривалості. Для цього потрібно щодня робити правильні дії. Це допоможе підлітку залишатися оптимістом і ставати щасливішим.

Сімейний зв'язок: позитивна атмосфера в сім'ї

Один із головних складників щасливої родини – це зв'язок між усіма її членами: здатність спілкуватися, налагоджувати й підтримувати взаємини між батьками й дітьми.

Кожен член сім'ї прагне, аби його розуміли, любили й оточували увагою. Лише за таких передумов у родині формується міцний емоційний зв'язок.

На жаль, сучасне суспільство не завжди сприяє підтримці сімейних зв'язків.

Нині ми використовуємо багато сучасних технологій, але при цьому дедалі менше спілкуємося один з одним віч-на-віч. Швидкий темп сучасного життя призводить до того, що люди приділяють своїй родині щоразу менше часу.

Причиною багатьох проблем підлітків (зловживання алкоголем і наркотиками, підліткова злочинність тощо) є втрата ними емоційного зв'язку зі своїми родинами. Навіть у матеріально забезпечених сім'ях діти часто почуваються непотрібними, а тому змушені шукати джерело емоційного зв'язку поза сім'єю. Якщо ваша дитина ще маленька, вам варто формувати і зміцнювати зв'язок із нею якомога раніше.

Що таке сімейний зв'язок

Сімейний зв'язок – це емоційний зв'язок, що виникає між батьками й дітьми і зберігається впродовж багатьох років. Сімейний зв'язок створює в людини відчуття безпеки, завдяки такому зв'язку вона почувається частиною родини. Сімейний зв'язок передбачає, що всі члени родини спільно беруть участь у значущих подіях, приділяють одне одному час, створюють і підтримують сімейні традиції тощо.

Нещодавні дослідження американських психологів свідчать, що зв'язок між батьками й дітьми – це засіб захисту від багатьох проблем. Сімейний зв'язок допомагає запобігти негараздам зі здоров'ям у дітей, а також зменшує ризик виникнення проблем у соціальній сфері.

Сімейний зв'язок працює за принципом «зверху вниз», тобто його завжди ініціюють батьки. Незалежно від того, у повній чи неповній сім'ї зростає ваша дитина, ви можете випрацювати такий стиль виховання, що сприятиме розвитку сімейного зв'язку.

Три кроки до створення сімейного зв'язку

1. Осмисліть свій стиль виховання. Самостійно або разом із чоловіком чи дружиною поміркуйте, який стиль виховання ви хочете використовувати у ставленні до ваших дітей. Якими є ваші виховні цілі? Якими, з вашої точки зору, повинні бути зразкові батьки? Які цінності ви прагнете прищепити своїм дітям? Як ви можете допомогти їм у майбутньому стати успішними людьми?

2. Створіть план. Визначте конкретні пункти, що реалізуватимуть вашу батьківську місію. Визначте важливі для вашої родини пріоритети у вихованні дітей.

3. Розробіть систему дій, за допомогою якої ви зможете реалізувати свій план. Домовтеся з подружжям про те, як ви збираєтеся спільно виховувати дітей. Наприклад, незначні проблеми можна вирішувати відразу ж після їх виникнення, а серйозніші – обговорювати з чоловіком чи дружиною, перш ніж ухвалювати остаточне рішення.

Припускайте можливість помилок. Не буває ідеальних батьків: і ви, і ваше подружжя припускатиметеся помилок у процесі виховання. Якщо ви відчуваєте провину, гнів або вступаєте в конфлікти з подружжям – це не дасть користі ні вам, ні вашим дітям.

Нарешті, якщо ви не в змозі порозумітися з чоловіком або дітьми, зверніться по допомогу до фахівця. Сімейний психолог допоможе вам знайти компроміс.

Чарівне слово допоможе у вихованні дитини

Є одне чарівне слово, здатне зарадити батькам у ситуаціях, коли дитина відчуває складні емоції. Імовірно, ви подумали про такі слова, як «любов», «турбота» тощо, проте йдеться про інше слово. На нього зазвичай не звертають уваги, бо воно належить до службових, утім, зауважимо, має велику силу у вихованні дітей.

Це слово «і». Його сила проявляється тоді, коли ви замінюєте ним слово «але». Слово «але» заперечує будь-яку точку зору, а слово «і» вносить у неї ті чи інші нюанси.

Пропонуємо розглянути, як побудова фраз, які ви вимовляєте дитині, впливає на їх зміст.

1. «Я розумію, що брат образив тебе, і я рада, що ти мені це розповів» і «Я розумію, що брат образив тебе, але я рада, що ти мені це розповів».

Слово «і» тут увиразнює почуття дитини: перша частина фрази дає дитині зрозуміти, що ви почули її, а друга – підкреслює важливість того, що вона поділилася з вами своїми почуттями. У підсумку дитина засвоїть, наскільки важливо ділитися своїми почуттями з близькими людьми.

У подібних фразах із словом «але» також представлені дві точки зору. Однак така фраза виглядає як розрада, і при цьому втрачається більш важливий сенс вказаного висловлювання – радість від того, що дитина поділилася своїми почуттями. Відтак вона може подумати, що її не розуміють або на її почуття не зважають. Але коли ви послуговуєтеся словом «і», обидві частини такої фрази рівнозначні, тому дитина сприймає обидва послання, які містить зазначена фраза.

2. «Я захоплена тим, як спритно ти заліз на дерево, і я хвилююся, що ти можеш упасти» і «Я захоплена тим, як спритно ти заліз на дерево, але я хвилююся, що ти можеш упасти».

У першій фразі за допомогою слова «і» представлено дві різні емоції, які матір відчуває відносно дитини. Ці емоції одночасні й рівнозначні. Мати схвалює почуття й поведінку дитини в описаній ситуації, визнаючи при цьому ризикованість її дій. Така фраза звучить як заклик дитини до обережності, а не критика або ігнорування її почуттів.

3. «Здається, ти хотів їй щось показати, і вона відчула, що ти її не слухаєш» і «Здається, ти хотів їй щось показати, але вона відчула, що ти її не слухаєш».

У цьому випадку слова «і» й «але» цілковито змінюють зміст фрази. Якщо ви використовуєте слово «але», дитина може зробити висновок, що емоції іншої людини важливіші за її власні.

Якщо ж послуговуєтеся словом «і», то представляєте дитині дві протилежні точки зору на ситуацію і два почуття, що суперечать один одному. У підсумку дитина зрозуміє, що у світі є й інші точки зору, що світ насправді складніший, ніж їй здається на перший погляд. На основі такої фрази вона зможе зробити висновок: кожна людина насамперед звертає увагу на власні почуття. Однак якщо бути уважним до почуттів іншої людини, можна уникнути багатьох конфліктів.

Сприйнятливість до почуттів та емоцій інших, яка в психології називається менталізацією, передбачає здатність брати до уваги думки й почуття інших людей, навіть якщо вони відрізняються від наших. Це допомагає встановлювати позитивні взаємини з людьми, забезпечує психічне здоров'я.

Коли ми показуємо дитині іншу точку зору на ті чи інші ситуації, при цьому співчуваючи їй, піклуючись про її потреби, це стає для неї важливим життєвим уроком. Щоб навчити дитину сприйнятливості до почуттів інших людей, може знадобитися деякий час, але для дитини таке уміння стане безцінним даром на все життя.

ЯК КРИК ВПЛИВАЄ НА МОЗОК ДИТИНИ, 

ТА ЩО З НИМ ВІДБУВАЄТЬСЯ.

 УСІМ БАТЬКАМ НА ЗАМІТКУ

Ті батьки, котрі займаються вихованням дитини постійно знаходяться в стресовому стані. Для цього потрібно багато сил, терпіння та знань. Якщо батьки  не володіють цими навичками, їхні старання можуть піти нанівець. Якщо ви можете привернути увагу вашої дитини лише за допомогою крику, то у ваших стосунках йде щось не так.

Слухаючи вчених з Америки – якщо в родині постійно відбуваються крики та стреси – це негативний вплив на психологічний розвиток дітей. Після такого виховання діти дуже агресивні та замкнуті.

В давні часи криком сповіщали про небезпеку.

Коли кричать на дитину, у неї виробляється гормон стресу, що спонукає дитину «бити або бігти». Тіло дитини напружується, а думки в мозку блокуються.

Мозолисте тіло в мозку стає меншим. Це тіло з’єднує дві півкулі за допомогою нервових клітин. Через це йде процес гальмування різних частин мозку, порушується постачання крові до мозочка, йде погіршення пам’яті та уваги. Діти після не вміють контролювати свої емоції.

Через постійні крики старшого покоління на дітей викликають проблеми у поведінці підлітків та депресивного стану у дітей.

Більшість дітей підліткового віку починають пропускати навчання, не мають бажання навчатися та постійно вступають у конфліктні ситуації, починають обманювати. Будьте обережні, адже крик – може зробити дитину замкнутою в собі, вона починає замислюватися над тим, що вона нікому не потрібна. Такий стан не можна зупинити за допомогою подарунків або дбайливою увагою.

Причини чому батьки кричать на своїх чад?

1. Втрата контролю над власними емоціями, тому весь стрес ви виливаєте на дітей.
2. Ви повторюйте поведінку своїх батьків, які теж виховували вас криком. Тому будьте обережні та не повторюйте помилок своїх батьків.

Як запобігти крику та позбутися цієї звички?

• Замислитесь над тим, що саме змушує вас кричати на дітей. Подумайте над тим, може причина в вас, а саме у вашому поганому настрої або ви розлючені.
• Не треба одразу кричати. Спробуйте виконати дихальну гімнастику або просто вийти з кімнати та відволіктись.
• Не треба перебільшувати можливості вашої дитини. Завжди подумайте про те, що перед вами стоїть дитина, яка ще не вміє досконало все робити.

Запам’ятайте, що батьки це приклад поведінки для дитини. Коли вона виросте, вона буде поводити себе так, як ви це робите. Тому будьте уважні.

Скориставшись цими порадами, ви обов’язково станете гарними батьками!

Суворе виховання: ризики для здоров'я дитини

Американські вчені з університету Лома Лінда (Каліфорнія) в ході недавнього дослідження прийшли до висновку, що неправильний стиль виховання має негативні наслідки для здоров'я дітей навіть у зрілому віці.

Дослідження показало, що теломери - захисні ковпачки на закінченнях ланцюжків ДНК - у людей, які вважали, що батьки виховували їх строго, були в середньому на 25% меншими, ніж у інших учасників експерименту, які вважали, що їх виховували з теплотою.

Дослідники прийшли до висновку, що стрес у ранньому віці пов'язаний з більш короткими теломерами. А це означає, що люди, які відчували стрес в дитинстві, схильні до прискореного клітинного старіння і ризику розвитку різних захворювань у зрілому віці.

Керівник експерименту Реймонд Кнутсен стверджує: «Довгий час теломери вважалися своєрідними «генетичними годинниками». Але тепер ми знаємо, що, якщо людина перебуває у стресовому стані в ранньому віці, її теломери коротшають. Через це виникає ризик багатьох захворювань і передчасної смерті. Кожен раз, коли клітини діляться, теломери коротшають, а тривалість життя людини скорочується».

Цікаво, що генетичні мутації, які відбуваються в теломерах, викликають ряд рідкісних захворювань, що призводять до передчасного старіння. «Однак ми встановили, що певні клітини організму виробляють фермент теломеразу, здатну відновлювати теломери», - заявляє Реймонд Кнутсен.

У дослідженні взяли участь 200 осіб. Воно тривало протягом п'яти років. Окремо були проаналізовані дані чоловіків і жінок.

У дослідженні детально розглядається вплив стилю виховання батьків на стан теломерів дитини. «Стиль виховання дитини - це ключ до розуміння її генетики», - говорить Реймонд Кнутсен.

У дослідженні також було встановлено взаємозв'язок між стилем виховання дитини, довжиною її теломерів і такими факторами, як успішність і індекс маси тіла.

«Люди, які були схильні до суворого виховання, частіше мали проблеми з надлишковою вагою і мали низький рівень освіти» - заявив Реймонд Кнутсен. У результаті дослідження було зроблено висновок про те, що розумова діяльність і нормальний індекс маси тіла можуть у деякій мірі запобігати старінню клітин і, таким чином, протидіяти суворому вихованню, пережитому в дитинстві.

У вихованні дитини головне - батьківська любов

Батьки в усьому світі сперечаються, як правильно виховувати дітей і які методи при цьому використовувати. Але чи дійсно це важливо? Чи дійсно одні методи виховання кращі, ніж інші? Ці питання вивчала група дослідників з Гарвардського університету (США).

Один з ініціаторів експерименту, професор Ін Чен, каже: «Я іноземець, який проживає в США протягом десяти років. І час від часу я відчуваю сильне здивування, коли бачу, наскільки традиції виховання в США відрізняються від тієї культури, у якій виховувався я сам. Мене зацікавило питання: чи є у вихованні дітей якийсь універсальний елемент, від якого залежить успішність всього процесу».

У більш ранньому дослідженні вчені з Гарвардського університету дійшли висновку, що люди, які з теплотою згадують своє дитинство і вважають, що батьки виховували їх з любов'ю і прийняттям, досягають більшого процвітання в житті.

Це відкриття саме по собі мало велике значення. Однак дані, які використовувалися в цьому дослідженні, були обмежені. Опитані в ході дослідження дорослі виховувалися за часів, коли в культурі було прийнято суворе виховання. Тому було незрозуміло: чи пов'язана вищевказана закономірність тільки із суворим вихованням або з чимось ще? Чи зможуть діти стати успішними в житті, якщо їх виховувати більш демократично?

Нове дослідження дало відповіді на ці питання. Результати дослідження були опубліковані в журналі «Nature Human Behavior».

У цьому дослідженні взяли участь люди, які виховувалися в період, коли було популярне демократичне виховання. Дослідження проходило в два етапи: в 1996 опитувалися учасники віком 9-17 років, а в 2004 - учасники віком 10-17 років. Потім учені порівняли результати, отримані від двох груп. У цілому дослідження проводилося в період з 1997 по 2013 рік.

У попередніх дослідженнях розглядався зв'язок стилів виховання з конкретними проблемами, такими як вживання наркотиків. Дослідники з Гарвардського університету припустили, що для більш об'єктивних результатів слід розглядати позитивне виховання дітей і його вплив на їх благополуччя в майбутньому. Для цієї мети вчені визначили три аспекти позитивного виховання: чи задоволені діти взаємовідносинами з батьками, чи встановлюють батьки сімейні традиції і який стиль виховання вони використовують.

Як і очікувалося, вчені виявили, що всі три аспекти позитивно впливають на успішність у дорослому житті. Однак коли вчені розглянули різні стилі виховання дітей, вони виявили щось дивовижне.

При будь-якому стилі виховання любов батьків і тепла атмосфера в сім'ї дає позитивні результати і сприятливо впливає на процвітання в дорослому віці.

Найважливішим відкриттям у дослідженні було те, що люди, котрі задоволені своїми взаєминами з батьками (іншими словами, якщо вони відчували, що їх люблять), були більш успішними у дорослому житті. Це не було несподіваним результатом для вчених і відповідало результатам, які вони отримали раніше.

У ході експерименту вчені використовували опитувальник, у якому респонденти оцінювали вислови на кшталт: «Мама і тато виявляють до мене досить любові і прихильності». Питання були спрямовані на те, щоб з'ясувати, наскільки діти задоволені ставленням до них батьків, спілкуванням з ними, емоційним зв'язком з ними і способами вирішення конфліктів.

У ході аналізу відповідей була виділена група респондентів (33%), які найбільш задоволені своїми стосунками з батьками. Ці респонденти відрізнялися великим емоційним благополуччям, мали менший ризик депресії, тривожних розладів, надмірної ваги, розладів харчової поведінки і вживання наркотиків. Така закономірність спостерігалася у всіх вікових групах досліджуваних.

Один з організаторів дослідження професор Тайлер Вандервіл, повідомив: «Результати дослідження показують, що любов батьків відіграє головну роль у вихованні дітей. Питання, що представлені в опитувальнику, стосуються любові батьків по відношенню до своїх дітей. Ця любов сильно впливає на майбутнє дитини. Ймовірно, варто заново ввести поняття «любов» у сферу психічного здоров'я».

Стилі виховання мають менше значення у вихованні дітей, ніж прийнято вважати

Коли дослідники вивчали стилі виховання дітей, вони, перш за все, прагнули дізнатися, наскільки вимогливі батьки і наскільки вони чуйні до своїх дітей. Якщо не розглядати крайні випадки, коли батьки піддають дітей насильству або нехтують ними, можна виділити три основні стилі виховання: авторитарний, демократичний і ліберальний.

Вважається, що найкращим стилем виховання є демократичний. Як показало дослідження, демократичні батьки краще проявляють любов до своїх дітей і встановлюють межі. Такі батьки очікують кращої поведінки від своїх дітей і дуже прив'язані до них. Вони сильно залучені до виховного процесу і при цьому заохочують у дітях самостійність.

Навпаки, авторитарні батьки вимагають багато від своїх дітей і демонструють невисокий рівень прихильності. Дитина авторитарних батьків ніби отримує повідомлення: «Роби, що я говорю. Твоя потреба в самостійності і твої почуття не важливі».

Протилежністю авторитарним є ліберальні батьки, які просто хочуть, щоб їхні діти були щасливі. Вони мало вимагають і очікують від своїх дітей, але дуже чуйно реагують на їхні потреби і почуття. У їх вихованні відсутній контроль, і вони практично не використовують покарання.

Попереднє дослідження показало, що і авторитарний, і ліберальний стиль виховання мають для дітей негативні наслідки. Тому вчені очікували того ж і в другому дослідженні. Насправді вони виявили, що авторитарне виховання батьків призводить до високої здатності вираження емоцій, меншої схильності до депресії і надмірної ваги у дітей.

Однак далі вчені були здивовані тим, що вони виявили. У попередніх дослідженнях було встановлено сильний зв'язок між ліберальним стилем виховання і ризиком психічних захворювань і тривожних розладів. Однак у даному дослідженні такий зв'язок виявилася значно слабкішим, ніж очікувалося. Вчені вважають, що це пов'язано з їх способом аналізу даних. Стилі виховання в останньому дослідженні розглядалися як постійні величини, а в попередніх стилі виховання порівнювалися один з одним.

Так, у дітей авторитарних батьків спостерігалася схильність до депресивних симптомів. Але якщо при цьому батьки були більш терпимими і проявляли любов до дітей, симптоми депресії були м'якшими.

Коли дослідники проаналізували дані про стилі виховання в поєднанні з даними про задоволеність дітей відносинами з батьками, вони дійшли висновку, що найсильніше на благополуччя дітей впливають прояви любові, а стилі виховання впливають не так сильно.

Чи достатньо любові?

Професор Вандервіл так пояснює результати дослідження: «Отримані результати не означають, що правила і дисципліна зовсім не важливі у вихованні. Демократичний і авторитарний стилі, у яких батьки виявляють любов до дітей, показують найкращі результати. Так чи інакше, любов - головний елемент у будь-якому вихованні.

Результати нашого дослідження дають надію всім батькам. Просто любіть свою дитину, намагайтеся робити так, як краще для неї, робіть все можливе їй на благо - і це принесе їй велику користь».

Професор Ін Чен підсумував: «Любов до дітей - це відповідь на багато питань, пов'язаних з вихованням. Існує багато способів проявити свою любов: обійняти дитину, навчити її якомусь важливому життєвому навику або придумати якусь сімейну традицію. У кожній родині є свої способи проявляти любов, але всі вони допомагають дитині стати щасливішою і благополучною».

Як батькам зблизитись зі своєю дитиною

Існує велика різниця між тим, щоб допомагати дитині, і робити щось за неї. Батьки часто вірять, що, якщо вони будуть вирішувати за дитину її проблеми, вона буде більше їх любити. Але це, швидше за все, призведе до того, що дитина буде рости примхливою і впевненою в тому, що всі навколо щось їй винні. Однак, якщо допомагати дитині правильно, ви можете зблизитися з нею і розвинути у неї сильний характер.

Здоровий спосіб допомогти дитині, котра бореться з труднощами, полягає в тому, щоб зрозуміти, що вона відчуває, а не намагатися все виправити. Коли батьки не ставлять на перше місце свої почуття з приводу ситуації, що склалася, а прислухаються до почуттів дитини, вони виявляють емпатію стосовно неї. Коли дитина відчуває, що її розуміють, вона не відчуває себе самотньою і стає більш впевненою у собі.

Перешкодою для прояву емпатії може стати те, що батьки можуть подумати: «Я не можу говорити про це з дитиною, тому що я не стикалася/стикався з такими ситуаціями». Однак справа не в ситуації, а в почуттях дитини. Наприклад, уявіть собі таку ситуацію: найкраща подруга вашої дочки раптово переїжджає до іншого міста. Можливо, ви не стикалися з подібним в дитинстві, але, швидше за все, ви знаєте, що таке втрата, страх самотності і тривога від того, що з новими друзями доведеться вибудовувати відносини заново. Виявляти емпатію легше, якщо батьки зосереджують увагу на почуттях дитини, а не намагаються виправити ситуацію.

Прислухатися до почуттів і залишатися в теперішньому моменті дуже важливо. Наприклад, уявіть таку ситуацію: ваша дочка зізнається вам, що їй страшно йти в школу без своєї подруги. Зосередьтеся на її почуттях: «Ти виглядаєш сумною і наляканою. Мені дуже шкода. Ти маєш повне право сумувати. На твоєму місці я б теж сумувала. Я тебе розумію».

Відображення і визнання почуттів дитини заспокоює її і зближує з батьками. У такому емоційному стані вона краще сприймає підтримку і поради батьків. Тому скажіть їй: «Я знаю, що тобі боляче і ти відчуваєш себе самотньо. Я завжди буду поруч».

Зазвичай прояву емпатії буває досить, щоб допомогти дитині. З підтримкою батьків дитина може знайти спосіб впоратися зі своїми труднощами. Маючи таку підтримку, ваша дочка зможе швидко знайти нових друзів. Вона не тільки знайде віру в свої сили, але і зблизиться з вами.

Психологи стверджують, що безпечна прихильність дитини до батьків допомагає їй уникнути депресії і тривожності. Виявляючи емпатію, ви формуєте у неї таку прихильність до вас. Емпатія включає в себе чотири компоненти.

1. Емоційна реакція і самосвідомість. Це здатність батьків на мить відчути те, що відчуває дитина, і при цьому зберігати самовладання, усвідомлюючи, що ви залишаєтеся батьками. Якщо ви втратите самовладання, це не допоможе впоратися з ситуацією, а тільки посилить її.

2. Здатність побачити ситуацію з точки зору дитини. Дуже важливо не нав'язувати дитині свою точку зору, а спробувати зрозуміти її позицію. Наприклад, фраза: «У мене ніколи не було кращої подруги - і я в порядку. Просто знайди собі нових друзів» - не допоможе, тому що вона заперечує почуття дитини.

3. Емоційна регуляція. Ставлячи себе на місце дитини, щоб зрозуміти її почуття, батьки не дають можливості емоціям, які переживає дитина, взяти верх. Їх завдання - спокійно і з співчуттям повідомити дитині, що вони розуміють її почуття.

4. Розуміння ситуації. Батьки повинні пам'ятати про труднощі, з якими зіткнулась дитина. Наприклад, дівчинка-підліток буде важче переносити розлуку з найкращою подругою, ніж учениця молодших класів. Стосунки з однолітками особливо важливі в підлітковому віці.

Допомогти дитині, яка відчуває неприємні почуття, дуже важливо. Але ви повинні це робити так, щоб дитина не почала думати, що всі їй щось винні. Співпереживання й емпатія - хороший спосіб зберегти близькість з дитиною, зміцнити її характер і почуття власної гідності.

Як виростити дітей добре пристосованими до життя

Ми не виховуємо дітей, щоб підготувати їх до дитинства - ми готуємо їх до дорослого життя. Ми здійснюємо певні дії для виховання наших дітей, і, виходячи з цього, діти розуміють, яка поведінка є нормальною. Вони закріплюють свої звички і моделі поведінки, які залишаються з ними і в дорослому житті.

Зрозуміло, що ми бажаємо своїм дітям тільки найкращого. Ми хочемо, щоб вони прожили щасливе життя, змогли подолати всі труднощі дорослого життя або просто краще вчилися в школі. Найчастіше ми просто хочемо, щоб вони досягли успіху в житті, і шукаємо поради, які могли б допомогти їм у цьому.

Але найкраще ми можемо допомогти нашим дітям, коли ми показуємо їм приклад, а не розповідаємо щось. За допомогою певних дій, які ви будете здійснювати в присутності вашої дитини, ви зможете виховати її успішною і добре пристосованою до дорослого життя. Нехай ваші діти бачать вас і беруть з вас приклад.

1. Долайте труднощі

Багато батьків намагаються не показувати дитині, що вони стикаються з труднощами, щоб не здатися в її очах слабкими. Але набагато важливіше показати дитині, як ви долаєте труднощі. Дозвольте дітям побачити, як ви не здаєтеся, як ретельно працюєте над тим, щоб вирішити проблему, як ви просите про допомогу тощо.

2. Плачте

Батьки сильно бентежаться, коли їм доводиться плакати в присутності своїх дітей. Але якщо ви будете це робити, ви покажете дитині, що це допомагає позбутися від почуття смутку. Дитина зрозуміє, що не потрібно приховувати почуття, які її обтяжують.

3. Цілуйтеся з чоловіком

Це може збентежити дитину, але разом з тим і буде корисним для неї. Особливо важливо виявляти прихильність до чоловіка в періоди, коли ви дуже завантажені на роботі. Навіть короткий поцілунок в щоку перед виходом з дому показує, що прихильність і сімейні відносини - це щось більше, ніж зручності, які приносить спільне проживання.

4. Проявляйте фізичну активність

Покажіть дитині, наскільки важливий здоровий спосіб життя і фізична активність. Можна навіть підкоригувати розклад, щоб сходити разом з дитиною на пробіжку або тренування. Не варто говорити дитині про те, що займатися спортом потрібно, щоб бути сильним і здоровим. Просто покажіть їй, що здоровий спосіб життя - це щось природне і само собою зрозуміле.

Головний ворог здорового способу життя - телевізор, комп'ютер і електронні гаджети. Тому звертайте увагу, скільки часу ви приділяєте їм.

5. Звертайте увагу на те, що відбувається навколо вас

Дитина не повинна думати, що всі і весь світ обертається навколо неї, і ви повинні показати їй в цьому приклад. Займайтеся волонтерською діяльністю і робіть добрі справи.

Один з найбільш ефективних способів дати дитині можливість відчути свою значимість - дозволити їй допомогти комусь або взяти участь в суспільно важливій справі. Покажіть їй приклад того, що навколишній світ важливіший, ніж егоїстичні мотиви.

6. Витрачайте гроші розумно

Добре, якщо добробут вашої сім'ї дозволяє вам не турбуватися про поточні витрати. Однак буде корисно залучати дитину до обговорення покупок. Чим раніше ви це зробите, тим швидше дитина зрозуміє, скільки коштують речі, і навчиться бути економною.

7. Вчіться новому

Деякі моделі поведінки батьків (наприклад, подолання труднощів або демонстрація складних почуттів) можуть здатися дитині нелогічними і створювати напругу. Також дитині може здатися нелогічним необхідність вчитися чомусь новому протягом усього життя.

Отриманню нових знань потрібно приділяти багато часу. Розуміння цього стане в нагоді дитині в дорослому житті. У неї повинні бути досить комфортні умови, щоб вчитися чомусь новому. Перш за все покажіть їй приклад. Наприклад, дитина проявляє більший інтерес до читання, коли бачить, що її батьки читають.

8. Будьте добрими до себе

Дослідження показують, що у дітей, самооцінка яких ґрунтується на схваленні оточуючих, частіше виникають психологічні проблеми. І навпаки, діти, самооцінка яких пов'язана з внутрішніми цінностями, краще навчаються в школі, рідше вживають алкоголь або наркотики, рідше страждають від розладів харчової поведінки тощо.

Навколишній світ таїть в собі багато загроз для дитячої самооцінки. Тому вам варто навчити її бути доброю до себе і пробачати собі дрібні слабкості. Це може виявитися важким завданням, особливо, якщо ви самі схильні ставити собі високу планку. Однак це може принести дитині величезну користь в майбутньому.

9. Аналізуйте свою поведінку і почуття

Схильність до роздумів може бути проявом духовності або просто самоаналізом. Так чи інакше, цьому варто приділяти час. Прийнято вважати, що самоаналіз - це щось протилежне рішучості і реальним діям. Хтось може сказати, що зайві роздуми завадять дитині досягти успіху в дорослому житті. Однак це не так. Роздуми допомагають їй глибше зрозуміти свою людську природу.

10. Проявляйте творчість

Люди можуть втрачати інтерес до своєї роботи з багатьох причин, але найчастіше це відбувається тоді, коли вони позбавляються можливості проявляти свою творчість, а робота перетворюється в рутину.

Привчіть дитину до творчих занять якомога раніше. Мова йде не про досягнення в мистецтві, а про самовираження.

Кращим способом навчити чогось дитину є хороший особистий приклад. Тому виконуйте дані дії в присутності дитини - і ви допоможете їй досягти успіху в житті.

Чому стилі виховання батьків відрізняються?

Стосунки між батьками й дитиною мають вагомий вплив на розвиток дітей. Правильний підхід до виховання здатний позитивно впливати на дитячу самооцінку, успішність у школі, розвиток пізнавальних навичок і поведінку.

Наскільки це важливо?

Батьки відрізняються тим, як вони реагують на сигнали дітей і контролюють свою поведінку. Якісне виховання, для якого характерне м'яке ставлення до дитини, розвиток її пізнавальних навичок і помірний контроль, забезпечує дитині безпеку і умови для розвитку. Дійсно, багато навичок, які діти набувають в ранньому віці, залежать від якості їх взаємодії з батьками.

Наприклад, батьки відіграють важливу роль у розвитку мовних навичок, здатності вирішувати проблеми, а також соціально-емоційних навичок (наприклад, емоційної регуляції, реакції на стрес і самооцінки).

Крім того, батьки впливають на формування позитивних моделей поведінки і корекцію негативних. Якість виховання, яке дитина отримує в перші роки життя, впливає на три ключові чинники, що визначають їх успішність у школі. Йдеться про когнітивний потенціал дитини, розвиток соціальних навичок і моделі поведінки.

Навички виховання можуть формуватися з досвідом або передаватися з покоління в покоління. Тому батькам важливо постійно докладати зусиль для того, щоб розвивати свої навички виховання.

Чому стилі виховання батьків відрізняються між собою?

Підхід до виховання, який обирають батьки, залежить від зовнішніх і внутрішніх факторів. До них відносяться:

• характеристики дітей;
• характеристики батьків;
• широкий соціальний і культурний контекст, у якому живе сім'я.

Характеристики дітей і батьків

Чуйність батьків у процесі виховання зазвичай призводить до формування позитивних емоцій у дітей. І навпаки, дефіцит підтримки батьків призводить до того, що діти стають дратівливими або агресивними. Зокрема, непослідовність батьків у діях, їх жорсткість і дратівливість, відсутність контролю і недостатня взаємодія з дитиною призводять до виникнення проблем в її поведінці.

Однак важливо також розуміти, що батьки по-різному реагують на поведінку і темперамент дитини. На манеру їх виховання впливає те, як вони інтерпретують поведінку своєї дитини, які очікування мають з приводу її здібностей. Також багато у вихованні залежить від особливостей психіки самих батьків.

Батьки, які здатні зрозуміти причини страждань дитини і впевнені в своїй здатності її виховати, як правило, виявляють більше турботи і підтримки.

Навпаки, батьки, які вважають, що дитина маніпулює ними, у важких ситуаціях схильні використовувати неефективні методи, проявляючи ворожість або потураючи дитині. Так само батьки, які не мають чітких переконань або погано розуміють особливості розвитку дитини, як правило, менш чутливі до її сигналів.

Зрештою, на манеру виховання сильно впливають особливості психіки батьків. Наприклад, батьки, які відчувають тривожність, схильні опікувати і надмірно захищати дитину. Для когнітивного, соціального та емоційного розвитку дітей молодшого віку важливо навчити їх адаптуватися до зовнішніх змін. Тому зайвий захист дитини може бути спробою батьків вберегти її від почуття неспокою і тривоги.

Соціокультурний контекст

Методи виховання також багато в чому залежать від соціокультурного контексту. Хоча загальноприйнятою нормою вважається демократичний стиль виховання, у якому зберігається баланс контролю і свободи дій дитини, він переважає не у всіх культурах і соціальних шарах. Більш того, він не завжди є оптимальним. Наприклад, у соціально неблагополучних регіонах у вихованні дітей корисніше застосовувати авторитарний стиль виховання з високим рівнем контролю і низьким рівнем свободи дитини. Авторитарний стиль, таким чином, знижує ризик небезпечної поведінки дитини.

Як батькам виховувати хлопчиків-підлітків

Процес перетворення хлопчика на підлітка може бути для батьків захопливим, але водночас складним. Цей період складний як для батьків, так і для самих підлітків.

Часто буває так, що хлопчики, вступаючи в підлітковий вік, емоційно, соціально і фізично віддаляються від сім'ї. Вони зачиняються у своїй кімнаті і виходять з неї тільки тоді, коли їм щось потрібно. Сьогодні підлітковий вік пов'язаний з більш серйозними проблемами, такими як вживання алкоголю і наркотиків, агресивна поведінка тощо.

Розуміння підліткового віку

Коли хлопчик наближається до підліткового віку, з ним відбувається безліч змін, як фізіологічних, так і психологічних. Його поведінка, спосіб мислення підлітка, його розмови, почуття і реакції на різні ситуації також сильно змінюються.

Підліток хоче ризикувати, вирішувати свої власні проблеми, ініціювати соціальну взаємодію, заводити стосунки, самовиражатися. Іншими словами, підліток хоче створити образ свого «я» вдома, у школі, серед друзів і в суспільстві в цілому. Однак у той же час він може відчувати себе абсолютно не готовим до нових викликів.

Така плутанина в почуттях підлітка може іноді відображатися і в його поведінці. Його поведінка з друзями значно відрізняється від поведінки з братами, сестрами і батьками. Те, як він поводиться вдома, відрізняється від того, як він поводиться на публіці.

Іноді такі зміни є позитивними, і батьки задоволені підлітками. Але найчастіше такі зміни носять негативний характер. Підлітки можуть бунтувати, і така поведінка дуже хвилює батьків.

Виховувати синів-підлітків непросто. Батьки повинні зрозуміти ситуацію, у якій знаходиться син, і причини змін у його поведінці. Розглянемо деякі причини, через які хлопчики можуть змінювати свою поведінку, вступаючи в підлітковий вік.

Перша і найголовніша причина полягає в тому, що підлітки намагаються домогтися більшої незалежності або сформувати образ власного «я». Внаслідок цього вони відчувають бажання бунтувати або діяти самостійно. Іноді при цьому вони йдуть проти волі батьків, від яких вони залежали протягом стількох років.

Важливим фактором є те, що з хлопчиками відбуваються сильні фізичні зміни, коли вони досягають статевої зрілості. Вони бентежаться від того, як змінюється їхнє тіло, і від виникаючих почуттів. Природно, вони не хочуть обговорювати це з батьками та членами родини.

Також підлітки можуть стати некерованими для своїх батьків через те, що в їх житті зростає роль друзів. Це відбувається тому, що підлітки хочуть відкривати для себе світ. Друзі, як правило, надають їм більшу підтримку, ніж батьки, бо з друзями можна ділитися секретами. Хлопчики-підлітки часто носять маску чоловічої бравади. Вони думають, що потрібно уникати будь-яких почуттів, що страх, невпевненість у собі, самотність і потреби неприпустимі для чоловіків у будь-якому віці.

Проблема для батьків та інших людей, які хочуть допомогти підлітку, полягає в тому, що він може зовні здаватися веселим і життєрадісним, при цьому всередині відчуваючи занепокоєння, самотність, страх і відчай. Проблеми підлітка стають очевидними тільки тоді, коли він «переходить межу», і у нього починаються проблеми в школі, конфлікти з друзями, коли він починає вживати алкоголь або наркотики. Тому батьки повинні зрозуміти приховані почуття підлітка і спробувати йому допомогти.

Поради щодо виховання хлопчиків-підлітків

Батькам дуже важливо розуміти, як їх син може відреагувати в тій чи іншій ситуації. Для цього дуже важливо добре його знати. Тому буде дуже корисно розмовляти з ним наодинці. Однак підтримувати з підлітком розмову спокійним тоном іноді буває дуже складно. Розглянемо кілька порад, які допоможуть вам достукатися до вашого сина. Зрештою, впевненість підлітка в тому, що ви залишитеся поруч з ним, незважаючи ні на що, допоможе йому впоратися зі своїми почуттями.

Батьки повинні зрозуміти, що їх син не зможе в один момент досягти психічної зрілості. А до цього часу він буде спостерігати за ними, вчитися у них і пробувати все сам. Спробуйте з'ясувати, чому підліток поводиться певним чином. Він може приховувати свої почуття і розчарування. Постарайтеся зрозуміти, що він приховує і чому.

Батьки завжди повинні бути напоготові. Помічайте ранні ознаки виникаючої проблеми. Це можуть бути погані оцінки в школі, погана поведінка, ознаки депресії, вживання алкоголю або наркотиків, випадки насильства (підліток може в них бути як агресором, так і жертвою). Будьте уважні і розмовляйте з сином, щоб запобігти шкідливим звичкам, які можуть у нього виникнути.

Придумайте нові способи спілкування з сином, щоб він не боявся і не соромився ділитися з вами своїми почуттями. Проявіть терпіння, не тисніть на підлітка. Будьте ласкаві до нього, покажіть йому, що він багато значить для вас і що ви пишаєтеся ним.

Батьки повинні навчитися приділяти підлітку стільки часу, скільки йому потрібно для того, щоб відкритися і поділитися своїми почуттями. Якщо батьки навчаться бути чутливими і поважати емоції своїх синів, підліткам буде легше виявляти свої справжні почуття.

Батьки краще, ніж будь-хто інший, знають своїх дітей. І тому вони краще, ніж будь-хто інший, можуть оцінювати їх поведінку і психічний стан. Головне - довіряти підлітку, розуміти і приймати те, що з ним відбувається. Зрештою, ви можете звернутися за додатковою допомогою до психолога.

Допомагаємо підлітку стати більш самостійним

Коли дитина вступає в підлітковий вік, батькам властиво турбуватися про те, як задовольнити її потреби в самостійності та водночас забезпечити їй всебічну безпеку. У цьому питанні важко знайти золоту середину, і тривога про благополуччя підлітка часто бере верх. З іншого боку, всі батьки хочуть, щоб їхня дитина в майбутньому стала незалежною дорослою людиною.

Підліток і самостійність

Підлітку потрібно більше самостійності, ніж раніше. Ви побачите цю потребу навіть в його простих повсякденних справах. У цьому непростому віці дитина більше дізнається про доросле життя та про те, що таке відповідальність. Також у цей період вона найбільш схильна до невиправданого ризику. Зберегти баланс між самостійністю й безпекою - складне завдання, адже підлітки акцентують свою увагу тільки на самостійності.

Любіть і підтримуйте підлітка

Це найважливіше, що ви можете для нього зробити. У цьому віці діти часто соромляться фізичних проявів батьківської любові, особливо в присутності інших людей. Але є багато інших способів проявити любов і турботу:

• Цікавтеся заняттями та друзями дитини.
• Проявляйте інтерес до її хобі й захоплень.
• Будьте уважним слухачем.
• Частіше говоріть дитині, що ви любите її.
• Завжди зважайте на думку підлітка.
• Не засуджуйте й не оцінюйте.
• Не глузуйте з нього в присутності інших людей.

Дотримуючись даних порад, ви зробите дитину більш упевненою в собі та щасливою. У свою чергу, вона стане набагато відповідальнішою.

Поважайте емоції й потреби підлітка

Підліток – поки ще не дорослий, але це не означає, що з його думкою не потрібно рахуватися. Важливо розуміти, що в підлітковому віці емоції та психіка ще не сформовані й досить хаотичні. Підліток часто ніяковіє, гнівається та хвилюється. Це цілком нормально, це природна частина дорослішання. Ваше завдання – показати дитині свою повагу й повну підтримку:

• Завжди проявляйте повагу до дитини, слухаючи, що вона хоче вам сказати.
• Якомога частіше давайте дитині можливість відчути свою значимість, прислухайтеся до її думки.

Це чудовий спосіб налагодити спілкування з дитиною. Вона буде відчувати, що її люблять і поважають. А ваше спілкування буде більш довірливим.

Довірливо розмовляйте з підлітком на особисті теми

Підліток потребує особистого простору. Будь-яка дрібниця може здатися йому порушенням його особистих кордонів. У підлітковому віці батькам важливо встановити підлітку рамки дозволеного:

• Чудовою нагодою показати дитині, чого від неї чекають у родині, вважається встановлення сімейних правил. Важливо, щоб ви при цьому були чесними та встановлювали правила розумно. Наприклад, нормально вимагати від підлітка, щоб він повертався додому о 21-22 годині, але вимагати бути вдома до 19 години – надто суворо.
• Від друзів, однолітків та з Інтернету підліток багато дізнається про секс. Ця інформація не завжди правильна, тому варто відверто поговорити на цю тему з підлітком. Говоріть упевнено, не соромлячись. Зрозумійте, що ви є для нього головним джерелом правильної, перевіреної інформації, тому будьте відкриті для спілкування. Якщо вам некомфортно говорити на дану тему – попросіть про це чоловіка.
• Поговоріть з дитиною про секс, але акцентуйте її увагу на тому, що ви не схвалюєте статевий зв'язок у ранньому віці. Розкажіть підлітку про методи контрацепції, про негативні наслідки ранньої вагітності та про те, як убезпечити себе від сексуального насильства.
• Обов'язково розкажіть підлітку про шкоду наркотиків. Якщо дитина рішуче хоче спробувати алкоголь – запропонуйте їй влаштувати вдома вечірку з друзями й дозвольте вжити алкоголь у невеликій кількості. Переконайтеся, що всі присутні на вечірці прийшли до вас із дозволу їх батьків.

Зрозумійте, що підліток – уже не дитина

• Багато батьків вважають, що підліток – усе ще дитина, але не всі навколишні згодні з даною думкою. Розкажіть підлітку, що першим кроком на шляху до самостійності є розуміння того, що він уже не дитина. І не варто очікувати, що люди будуть поблажливі до нього так само, як до маленької дитини.
• Скажіть підлітку, що він повинен поводитися як дорослий, якщо хоче, щоб люди ставилися до нього серйозно. Розкажіть, як діють дорослі в тій чи іншій ситуації.

Підліток і відповідальність за вчинки

• Коли підліток бере на себе відповідальність за свої дії та слова, він стає більш самостійним. Поясніть йому, що завжди необхідно відповідати за вчинки. Люди охоче взаємодіють з відповідальними людьми, здатними відстоювати точку зору.
• Розкажіть підлітку, що допускати помилки в процесі дорослішання й навчання – нормально. Навчіть його визнавати свої помилки й радіти правильним рішенням. Також навчіть бути максимально чесним і визнавати помилкові рішення.

Покажіть підлітку, як заслужити довіру тих, хто його оточує

• Якщо ви хочете, щоб ваш підліток став самостійним – допоможіть йому заслужити довіру людей. Як тільки навколишні побачать, що підлітку можна довіряти – вони дадуть йому можливість самостійно приймати рішення.
• Привчіть дитину до того, щоб вона дотримувалася встановлених правил, завжди повідомляла батькам, де вона знаходиться, слухала старших.

Домашні обов'язки – невід'ємна частина самостійності

• Самостійність означає не тільки свободу, а й такі речі, як обов'язки та відповідальність. Скажіть підлітку, що він уже достатньо дорослий, і йому потрібно виконувати хоча б найпростіші домашні обов'язки. Дозвольте йому допомагати вам у міру можливостей і виконувати деякі справи.
• У виконанні домашніх обов'язків підліток може звертатися до вас по допомогу, але при цьому він повинен проявити ініціативу. Він уже досить дорослий для того, щоб готувати вечерю для всієї родини, доглядати за рослинами, купувати продукти.

Навчіть підлітка готувати

• Навичка приготування різних страв стане в пригоді не тільки дівчаткам. Якщо підліток навчиться готувати, він стане більш самостійним і буде менше залежати від інших.
• Разом з дитиною знаходьте цікаві рецепти в Інтернеті й готуйте їх удома. Можна влаштовувати дні іноземної кухні та спробувати оригінальні страви, а заодно більше дізнатися про культуру та звичаї інших країн.

Навчіть дитину правильно розставляти життєві пріоритети

• Набуваючи самостійності, дитина повинна навчитися відрізняти головне від другорядного, а також правильно розставляти пріоритети. Поясніть дитині, що є справи, яким варто приділити головну увагу, і є ті, які можна виконувати у вільний час.
• Підліток повинен розуміти, що деякі справи можуть здаватися терміновими, проте їх можна відкласти. І навпаки: він може відкладати важливі справи через те, що вони здаються занадто складними.
• Допоможіть підлітку скласти список справ на день. Запропонуйте йому розставити справи в порядку їх важливості, починаючи з найбільш термінових. Підкажіть, де він неправильно розставляє пріоритети.

Навчіть дитину піклуватися про власну безпеку

• Коли підліток стає більш незалежним, батьки часто побоюються за його безпеку. Віддайте підлітка в секцію самооборони. Коли він буде знати, як захистити себе в небезпечних ситуаціях, йому буде не так страшно проявляти самостійність.
• Поясніть дитині, що завжди необхідно піклуватися про власну безпеку, незалежно від того, наскільки він упевнений у своїх силах. Не варто гуляти в небезпечних місцях або йти гуляти з людьми, з якими він не відчуває себе в безпеці.
• Навчіть підлітка не заходити в ліфт з незнайомцями й не ходити на вечірки до незнайомих людей.

Підліток повинен знати, до кого звертатися в ситуації небезпеки

• Дитина повинна напам'ять вивчити номери телефонів, за якими вона може зателефонувати в небезпечних ситуаціях або тоді, коли їй знадобиться допомога.
• Підліток повинен знати адресу найближчого відділення поліції й лікарні й те, як туди можна швидко дістатися в разі потреби.

Коли ваша дитина переживає труднощі підліткового віку, вам теж доводиться непросто. Але підлітковий вік – сприятливий час для того, щоб поділитися з нею своїми тривогами. Це дасть їй зрозуміти, як сильно ви її любите і як сильно про неї піклуєтеся. Так вона стане більш відповідальною й почне піклуватися про власну безпеку.

Як змусити дітей прибрати у своїй кімнаті

                                                 Чотири корисні підказки батькам, що допоможуть добитись від дитини чистоти в її власній кімнаті

«Кімната моєї 13-річної доньки виглядає настільки жахливо, немов через неї пронісся справжній ураган! Коли я прошу її прибрати, вона або ігнорує мене, або влаштовує істерику». Якщо це чимось схоже на вашу дитину, знайте: ви не одинокі. Багато батьків скаржаться на повний безлад у кімнатах своїх дітей, причому часом настільки масштабний, що складно пройти по підлозі.

Треба зазначити, що коли маєш справу з дитиною, яка відмовляється дбати про свій особистий простір, це має неймовірно фрустраційний вплив. То що ж у такому випадку робити батькам? Далі представлені додаткова інформація та ідеї, що неодмінно допоможуть вам у цьому питанні.

У найбільш типових випадках діти, які відмовляються прибирати у своїй кімнаті, роблять це з однієї причини: вони не хочуть, і все; час від часу багато дітей проявляють стійке небажання вирішувати це завдання. Найчастіше їм просто набагато цікавіше робити щось інше, наприклад, подивитись телевізор або почитати пости своїх друзів. Деякі діти настільки занурюються в певне заняття, що нічого іншого вже не хочуть. Погляньте на ситуацію з іншого боку: якщо вас самих поставити перед вибором – зайнятись тим, що приносить вам задоволення, чи зробити те, що сприймається вами як обтяжлива праця та нудьга, що виберете ви?

Іноді відмова прибирати є частиною великої боротьби за лідерство в сім’ї, що не закінчується, – тієї боротьби, в якій ваша дитина не просто мотивована уникати наведення чистоти, а й мотивована протистояти вам і використовувати ваші слабкі місця для досягнення своїх цілей. Чим більше ви будете контролювати вашу дитину та керувати нею, примушуючи її робити те, про що ви просите, тим більше вона буде відкладати виконання або й зовсім відмовлятись від цього. У підсумку ви відчуєте себе знесиленими, розбитими, засмученими та розсердитесь і подумаєте: «Ми так тяжко працюємо, щоб забезпечити для нашої дитини свою власну кімнату. Усе, що їй треба робити, це всього лише підтримувати чистоту у своєму особистому просторі!».

Зі всіх своїх сил намагайтесь не приймати таку поведінку на свій рахунок. Більшість дітей проходить через етап безладу й хаосу, але це не пов’язано з вами чи вашою моделлю виховання.

Коли треба просто закрити двері? Пам’ятайте, що іноді закрити двері й «відпустити» ситуацію – це цілком розумний вибір, особливо якщо у вас багато інших проблем з поведінкою вашої дитини, над якими ви зараз працюєте спільно. Урешті-решт, це її безлад, і якщо вона хоче жити так, то ви маєте право дозволити їй це. Звісно, це діє не завжди, особливо якщо дитина ділить кімнату із братом чи сестрою або якщо вона запустила її настільки, що з’явився ризик спровокувати проблеми зі здоров’ям. Якщо боротьба за чистоту кімнати – це дуже важлива справа, зробити яку вам уже просто необхідно, ось кілька стратегій, що допоможуть вам у цьому.
1) Розділяй і володарюй. У першу чергу, якщо дитяча кімната перебуває в «аварійному» стані, через що ви ледве можете нею пересуватись, дуже корисно розділити її на певні зони (сектори) та попросити дитину за один підхід попрацювати над прибиранням тільки якоїсь однієї групи предметів: спочатку викинути все сміття, потім скласти одяг, а потім – іграшки. Дітям незалежно від віку дуже корисно розбивати велике завдання на маленькі частинки. Поставте себе на місце дитини й подивіться на ситуацію її очима. Вона може просто не знати, з чого розпочати, й думає: «Нічого собі! Та я ніколи не зможу цього зробити! То ж який сенс пробувати?». Тож поділіть завдання на фрагменти й почніть рухатись маленькими кроками.
2) Допоможіть перебороти внутрішній спротив. Іншим важливим моментом є допомога в доланні внутрішнього спротиву прибиранню. Маленькі діти особливо мають потребу в тому, щоби батьки допомогли їм розпочати реалізовувати цей процес. Витратьте всього хвилин 15–30 (у залежності від віку дитини) на те, щоби побути поруч і показати кроки, необхідні для виконання поставленого завдання. Наприклад, ви можете навчити дитину, як поводитися з розкиданим одягом: необхідно всюди зібрати його, перевірити його стан, а потім покласти забруднені речі в корзину для брудної білизни, а чистий одяг скласти в шафу. Дуже важливо, щоб діти точно розуміли, чого саме ви від них очікуєте. Ми часто думаємо, що вони знають, як виконати те чи інше завдання, але вони дійсно щиро не знають, як це робити. Тому, перед тим як дитина почне виконувати завдання, спочатку поясніть їй всі нюанси. Допомога на початку дозволяє дитині побачити необхідний приклад, відсутність якого гальмувало процес прибирання.
3) Не вдавайте із себе мученика. Якщо ваша дитина вже достатньо доросла, щоби прибирати самостійно, не робіть це замість неї! Якщо ви самостійно наведете порядок у її кімнаті, це спрацює проти вас. Дитина вважатиме, що ви вважаєте її неспроможною на це, а також вирішить, що якщо просто потягнути час і проявити опір, то ви приберете все самі. Більше того, вона може зробити висновок, що не повинна слідувати вашому проханню, оскільки те, що ви кажете, зовсім не те, що ви маєте на увазі. Будьте обережні, щоб діти не зробили подібного висновку, тому що ваш авторитет похитнеться. Звісно, набагато простіше зробити все самому, але тоді в довгостроковій перспективі дитина лишиться мотивації виконувати подібну роботу вдома. Пам’ятайте про те, що, як тільки діти починають навчання в початковій школі, вони вже у стані виконувати більшість побутових завдань, включаючи самостійне прибирання у своїй кімнаті. Вам треба тільки підтримувати в них почуття відповідальності.
4) Використовуйте наслідки, зорієнтовані на поставлене завдання. Добрий спосіб підтримувати відповідальність вашої дитини полягає в тому, щоби призупиняти дію певного привілею до тих пір, доки певна частина завдання не буде виконана. Так, якщо ви вирішите, що сьогодні треба скласти весь одяг, не вмикайте комп’ютер, доки не побачите результат. Як тільки ваша дитина прибере у своїй кімнаті, визначтеся з часом, який щотижнево буде відводитись на прибирання. Наприклад, вечір п’ятниці, при цьому дитина повинна знати, що її вихідні не почнуться до тих пір, доки її кімната не буде чистою (і, знову ж таки, будьте конкретними в тому, що ви маєте на увазі під словом «чистою»). Чи гарантує це, що віднині ваша дитина буде самостійно підтримувати чистоту у своїй кімнаті? Ні. Але з часом використання встановлених наслідків і винагород допоможе їй навчитись бажаної поведінки. Як кажуть: «Ти можеш привести коня до водопою, але примусити його пити не можеш!».

У підсумку сенс ось у чому: іноді заради того, щоби діти чогось досягли, можна надати їм величезні можливості, але вони так і не скористаються ними або, можливо, прийдуть до їх розуміння через якийсь час. Завдання батьків – забезпечити ці можливості й навчати певних навичок. Діти при цьому завжди будуть робити свій власний, незалежний вибір. Використовуйте заохочення та встановлюйте певні наслідки, щоб мотивувати їх і розвивати почуття відповідальності, а також забезпечуйте їх необхідними «інструментами», щоб вони могли самостійно турбуватися про себе та свій особистий простір – і це буде найкраще, що ви можете зробити.

Примітка: якщо у вашої дитини безлад у кімнаті поєднується з порушенням поведінки, зниженням успішності, проблемами у спілкуванні з однолітками або якщо він/вона малопродуктивні в цілому, необхідно проконсультуватися з педіатром, щоб виключити наявність патології. Дана стаття передбачає роботу зі здоровими дітьми.

Як привчити дітей виконувати обов'язки

Потрібно привчати дитину до виконання домашніх обов'язків чи можна дозволити їй бути дитиною, залишивши їй весь вільний час на ігри й розваги? Думки батьків із цього приводу не збігаються. Одні кажуть, що дітей не варто перевантажувати роботою, інші впевнені, що діти повинні навчитися виконувати домашню роботу, щоб вирости самостійними. Які ж саме обов'язки можна доручити дітям у різному віці? Спробуймо з’ясувати.

Наскільки важливі домашні обов'язки для дітей

Багато батьків упевнені, що домашня робота – не для дітей. Зрозуміло, діти не повинні виконувати домашню роботу нарівні з дорослими, але деякі обов'язки повинні мати, і ось чому:

• допомога по господарству розвиває в дитини навички, необхідні в дорослому житті;
• коли дитині доручають виконувати домашні обов'язки, вона вчиться відповідальності й дізнається, що значить учитися на власних помилках;
• поширеною є думка: годі дізнатися про сутність тих чи інших явищ, не випробувавши їх на собі. Так само й діти ніколи не зрозуміють, що значить давати раду домашньому господарству, поки не почнуть допомагати вам. Включившись у таку допомогу, вони поважатимуть вас за всю ту роботу, яку ви виконуєте по господарству;
• виконання ваших завдань, навіть найменших, може стати для дитини справжнім досягненням і приводом для її гордості;
• діти розвивають логічне мислення, виконуючи завдання по господарству;
• доручення дітям домашніх обов'язків вивільняє ваш час і дає змогу більше відпочивати;
• допомагаючи вдома, діти вчаться працювати в команді. Вони починають розуміти, як можна розділити роботу й доручити частини завдання декільком людям відповідно до їхніх здібностей;
• діти краще засвоюють необхідні життєві навички: планування, приготування їжі, прання тощо;
• коли дитина нудьгує, домашні обов'язки допомагають їй провести час із користю.

Домашні обов'язки також сприяють розвитку в дитини працьовитості, ввічливості та чесності. Коли ви даєте доручення, чекаючи, що дитина виконає його вчасно, вона розуміє важливість пунктуальності і дотримання термінів. Коли ви заохочуєте її за виконану роботу, вона розуміє необхідність працювати. Дитина також навчається бути чесною, усвідомлюючи потребу довести, що робота виконана, і потім отримати винагороду.

Діти різних вікових груп не можуть однаково добре справлятися з одними й тими ж завданнями. Це необхідно враховувати, доручаючи дитині домашні обов'язки.

2–3 роки

Діти віком 2–3 роки виконують доручену роботу з ентузіазмом. Їм можна давати прості завдання, але перед цим необхідно продемонструвати, як їх виконувати. Дитині можна давати такі доручення:

• зібрати іграшки. Це найпростіше заняття для дитини. Їй слід просто взяти з підлоги іграшку й покласти її в ящик. Усе, що вам потрібно зробити, – показати дитині, як це робиться;
• викинути підгузок. Це завдання також буде легким для дитини. Навчіть дитину, що підгузок потрібно викидати саме в кошик для сміття, а іграшки туди класти не можна.

Трирічну дитину можна також навчити витирати пил. Покажіть їй один раз, як це робиться, і далі вона справлятиметься з такою роботою самостійно.

Маленькі діти можуть допомагати вам застеляти ліжко – наприклад, розправляти простирадла й укладати подушки.

4–5 років

Діти у віці 4–5-ти років уже мають більше навичок і здібностей. Вони так само охоче, як і молодші діти, допомагають своїм батькам. Їм починають подобатися групові заняття, а це значить, що вони більш охоче допомагатимуть батькам, ніж виконуватимуть щось самі.

• Діти в цьому віці можуть не просто збирати свої іграшки в ящик. Їм до снаги сортувати свої іграшки та складати їх у різні ящики. Привчіть дитину робити це щодня, і вона зрозуміє важливе правило: кожна річ повинна мати своє місце;
• діти можуть допомагати вам накривати на стіл. Але їм поки що варто давати прості доручення: розставляти тарілки, столове приладдя тощо. 4–5-річній дитині поки ще рано доручати переносити гарячі страви або напої;
• коли дитина навчиться накривати на стіл, можна доручати їй прибирати зі столу тарілки після прийому їжі й складати їх у раковину. Учити дитину користуватися посудомийною машиною в такому віці не варто;
• дитина може сортувати білий і кольоровий одяг перед пранням. Вона може навіть допомогти скласти одяг у пральну машину, але самостійно управляти пральною машиною вона ще не в змозі. Тому вам потрібно бути поруч;
• у цьому віці дитина може витирати пил. Однак, якщо в дитини алергія на пил або астма, не варто давати їй такі доручення;
• дитину в цьому віці необхідно навчити складати книги на полиці. Діти 4–5 років неспроможні робити повноцінне прибирання в кімнаті, але навести порядок на книжковій полиці їм цілком до снаги.

У вказаному віці слід послідовно розвивати в дитини навички по одній за раз. Не варто очікувати від дитини повної самостійності – для цього вона ще занадто маленька.

6–7 років

У цьому віці діти більш незалежні, можуть елементарно подбати про себе, безпечно й ефективно виконувати невелику домашню роботу:

• молодшим дітям буває складно переносити речі, але у віці 6–7 років діти вже можуть це робити. Ви можете попросити дитину перенести пакети з продуктами з машини в будинок або по дорозі додому з магазину. Однак пам'ятайте, що дитина ще маленька, і їй не можна доручати нести важкі предмети;
• коли дитині виповнилося 6 років, привчіть її заправляти ліжко вранці. Вона навіть може допомогти з цим молодшим брату чи сестрі;
• складати білизну – більш складне завдання, ніж сортувати її. У віці 7-ми років у дітей розвиваються координація й окомір, тому вони вже можуть охайно складати одяг і ховати його в шафу;
• дитина 6–7-ми років легко може забирати з поштової скриньки газети та іншу пошту;
• у 6 років дитина все ще не в змозі користуватися посудомийною машиною, але їй уже можна доручати виймати посуд, витирати його й складати. Однак слід контролювати дитину, якщо у її руках порцелянові або скляні предмети;
• семирічна дитина здатна мити посуд у раковині. Можна навчити її викидати залишки їжі у відро для сміття, а також користуватися губкою й засобом для миття;
• у цьому віці дитина ще не може самостійно прати білизну, але здатна допомагати вам у цьому;
• дитина може легко впоратися з дорученням годувати домашніх тварин, оскільки вже розуміє, скільки корму необхідно насипати та через який проміжок часу. Слід чітко проінструктувати дитину перед тим, як дати їй таке доручення;
• у 6–7 років дитина може поливати кімнатні рослини.

На перший погляд вам може здаватися, що діти в цьому віці не здатні допомагати вам, а завдання, які ви їм доручаєте, банальні. Однак для самих дітей їх виконання – це велике досягнення.

Пам'ятайте, що скоро діти увійдуть у підлітковий вік. Будьте готові до того, що підлітки намагаються робити все по-своєму.

8–12 років

Діти у віці 8–12 років більше прагнуть проводити час з однолітками, ніж займатися домашньою роботою. Але водночас це вік, коли вони вчаться співпрацювати, шукають схвалення дорослих і з готовністю приймають нові виклики. Вони стають більш незалежними й готовими виконувати декілька завдань одночасно.

• діти в цьому віці можуть мити посуд руками, а також їх можна навчити користуватися посудомийною машиною. Розкажіть, як робити це безпечно й ефективно;
• старших дітей можна привчити до відповідальності за свої речі. Наприклад, якщо в дитини є велосипед, вона повинна доглядати за ним: мити, ремонтувати тощо;
• старші діти зазвичай не люблять виконувати таку просту роботу, як, наприклад, виносити сміття. Це завдання найкраще пасує підліткам, тому що вони вже досить сильні, щоб переносити важкі речі;
• дитині 8–12 років можна доручити не тільки годувати домашніх тварин, а й вигулювати їх, купати й доглядати за ними;
• дитина може також пилососити квартиру. Це легке завдання для підлітків. Крім того, це не щоденна робота;
• старші діти можуть упоратися з таким завданням, як миття підлоги, однак це потребує від них сили й витривалості;
• приготування простих страв – важлива навичка для підлітків. Діти повинні вміти зробити бутерброд, приготувати кашу, посмажити яєчню. Однак необхідно контролювати дитину під час приготування їжі задля її безпеки.

Чим дорослішими стають діти, тим більш вони ефективні й самостійні при виконанні домашньої роботи.

13–15 років

Підлітки більш сильні та швидкі, ніж молодші діти. Вони швидше розвивають нові навички, можуть самостійно виконувати різні завдання. З огляду на це, ви можете давати підліткам доручення:

• чистити ванну або душову кабіну – непросте завдання, яке потребує від дитини великих зусиль. Поясніть підлітку, що при виконанні такої роботи потрібно бути обережним, використовувати гумові рукавички й засоби для чищення. Хоча це доручення зазвичай не викликає в підлітків особливого інтересу, ванну необхідно вміти чистити. Тому потрібно навчити цього дитину;
• під вашим керівництвом дитина може навчитися готувати прості страви: млинці, макарони, навіть випічку. Підлітки зазвичай люблять випічку, тому вони охоче допоможуть вам у її приготуванні;
• підлітки можуть упаковувати сніданки в школу не тільки собі, а й молодшим братам або сестрам. Їм можна також доручити прибирати зі столу після прийому їжі;
• ще один вид роботи по господарству, яку можна доручити підлітку, – мити холодильник. Підлітки можуть сортувати та правильно розкладати продукти в холодильнику і завдяки цьому дізнатися правила зберігання продуктів. Однак спочатку їм необхідне ваше керівництво;
• діти у віці 13–15 років можуть виконувати роботу у дворі й саду: доглядати за газоном, збирати опале листя, поливати рослини тощо;
• якщо ви їздите разом із дитиною автомобілем, доручіть їй догляд за авто. Наприклад, підліток може регулярно мити машину;
• оскільки діти в підлітковому віці вже вміють сортувати речі, ви можете доручити їм розкладати продукти, куплені в супермаркеті;
• старшим дітям можна доручити допомагати молодшим братам і сестрам одягатися, робити домашнє завдання, прибирати в кімнаті тощо. Вони можуть доглядати за молодшими дітьми, коли дорослих немає вдома;
• взимку підліткам можна доручити відкидати сніг від ганку будинку.

Підліткам можна доручити прибирання не тільки своєї кімнати, а й – із вашою невеликою допомогою – усього будинку. Якщо ви хочете прибрати будинок перед новорічними святами чи відпусткою, ви можете покластися на підлітка.

У віці 16-ти років ви можете навчити дитину бути більш самостійною і прислухатися до вказівок дорослих.

16 років і старші

У 16 років діти вже зазвичай досить самостійні. Їм можна доручати таку домашню роботу:

• водити молодшу дитину в школу, на тренування, у музичну школу тощо. Такі доручення потребують від старшої дитини відповідальності;
• дітям у 16 років можна доручити купувати продукти в магазині, оплачувати комунальні послуги тощо;
• у 16 років дитина вже може прати речі, сортувати випрану білизну. Іншими словами, їй можна доручити весь процес прання;
• дитині можна доручити допомагати молодшим братам або сестрам учити уроки. Однак поясніть їй, що вона повинна саме допомагати, а не контролювати або командувати.

16-річні діти і старші за них можуть заробляти собі на кишенькові витрати. Це надзвичайно важливе завдання: дитина повинна вміти самостійно виконувати свої обов'язки й розпоряджатися власним бюджетом.

Але коли ви знаєте, що можна доручити дитині в тому чи іншому віці, виникає закономірне питання: як мотивувати дитину виконувати домашні обов'язки?

Як мотивувати дитину виконувати свої обов'язки

Єдиний спосіб змусити дитину виконувати домашню роботу – зробити так, щоб вона була якомога менше схожа на роботу. Можна також давати дитині невелику винагороду. Доцільно скористатися такими рекомендаціями, щоб мотивувати дитину виконувати домашні обов'язки:

• чітко поясніть, що дитина повинна робити. Давайте їй зрозумілі і прості завдання, які легко виконати;
• регулярно хваліть дитину за старанне виконання обов'язків;
• підтримуйте дитину, пропонуйте їй свою допомогу за потреби;
• розробіть спеціальну систему винагороди. Наприкінці місяця дитина може отримати грошову винагороду, частування або інше заохочення. Проте перевагу слід віддавати розвитку навичок, а не матеріальній винагороді;
• складіть для дитини графік. Це допоможе їй виконувати свої обов'язки вчасно і стежити за цим процесом;
• турбуйтеся про різноманітність завдань для дитини. Якщо вона неохоче виносить сміття, залучайте її до приготування їжі або закупівлі продуктів у магазині;
• не давайте дитині занадто багато обов'язків. Об’єднайте їх у декілька категорій і розподіліть протягом тижня. Завдяки цьому дитина почуватиметься менш зайнятою і зможе виконувати всі обов'язки вчасно.

Як уже було сказано, домашні обов'язки потрібні для того, щоб навчити дитину основних навичок, які будуть корисні їй у дорослому житті. Розвиток цих навичок додасть дитині впевненості в дорослому житті.

Як визначити

готовність дитини до школи

Зміна зубів, витривалість, інтелектуальний розвиток відповідно віку – відомі всім ознаки того, що дитина готова до навчання у школі. Проте не все так просто як здається: є безліч нюансів, які варто врахувати батькам, перш ніж віддати 5-6-7 -річку до першого класу. Як же визначити, чи готова дитина до школи?

Більшість батьків вважає, що в школу можна віддавати дітей з вираженим інтелектуальним розвитком, і з раннього віку водять дітей на розвиваючі заняття, різноманітні курси, у мовні класи. Проте навіть якщо дітлахи вже в 5 років знають абетку, вміють читати, це зовсім не значить, що зі школою можна більше не зволікати – крім розумових здібностей, дитина має бути готовою до школи і в інших аспектах.

Одна з найважливіших ознак готовності дошкільнятка до першого класу – це зацікавленість та мотивованість самої дитини. Часто буває, що дитина хоче в школу, але на запитання про те, що ж вона робитиме у школі відповідає, що гратись з новими друзями, спілкуватись і розважатись. Серйозно розглядати варіант раннього походу в школу можна лише тоді, коли майбутній першокласник відповідає, що буде там вчитись, дізнаватись щось нове. Це значить, що дитина цілком розуміє роль школи і навіщо взагалі туди ходять.

Ще одна ознака – фізичний розвиток. Якою б розумною не була дитина, проте якщо вона не може самостійно донести рюкзак до школи, а за пропорціями ще не досягає необхідних норм, спішити не варто. Сюди відноситься вага та ріст дошкільнятка, початок зміни зубів (у дітей, що фізично готові до школи, має випасти хоча б один молочний зуб), можливість через голову дотягнутись рукою до протилежного вуха. Якщо фізичний розвиток недостатній, дитина буде надто виснажуватись на уроках і не хотітиме вчитись, що явно не на користь ні дитині, ні батькам.

Також варто звернути увагу і на емоційний та пізнавальний розвиток. Майбутній учень повинен вміти контролювати свої емоції та виконувати те, що йому не дуже хочеться, адже навряд чи дитину зацікавить абсолютно все, що вивчається в школі. Дуже бажано, щоб першокласник вмів не тільки читати і писати, але й самостійно концентрувати увагу на 20-30 хвилин. Значним плюсом буде і допитливість майбутнього школяра.

Звичайно, інтелектуальний розвиток і знання навколишнього світу теж важливі. Дитина має орієнтуватись в кольорах і формах, мати елементарні знання про природу, рослин, тварин, погоду, час і так далі.

Що іще потрібно уміти дошкільнятку, перш ніж піти до школи? В першу чергу, бути самостійним: вдягатись і застібати ґудзики й защібки, знати і виконувати правила особистої гігієни (мити руки після туалету та перед обідом), тобто справлятись з нескладними побутовими проблемами, які можуть виникнути в школі.

Також важливі і комунікативні навички, щоб нормально спілкуватись з однокласниками і вчителями. А ще – особистісний розвиток: світогляд, самооцінка, відповідальність за свої дії тощо.

Якщо хоча б дві-три ознаки ставляться під сумнів, зі школою краще не спішити.

Також батьки можуть перевірити готовність дитини до школи за допомогою тестів. Найпопулярніші з них – Філіппінський тест на визначення біологічного віку дитини та її готовності до школи.

Філіппінський  тест допомагає визначити, чи досягли пропорції тіла дитини розмірів, необхідних для навчання в школі.

Він дуже простий: попросіть дитину дотягнутись рукою через голову до протилежного вуха. 

Якщо у дитини вийде, значить її біологічний вік відповідає 6-7 рокам і вона може розпочинати навчання. Якщо ж ні, це означає що біологічний вік малюка приблизно 4-5 років і думати про школу рано.

Річ у тім, що у віці від 5 до 7 років у дітей відбувається “напівзростовий стрибок зросту”, руки і ноги суттєво подовжуються і дитина стає витривалішою. Фізіологи стверджують, що якщо ж віддати дошкільнятка до школи до завершення напівзростового стрибка, це дуже негативно позначається на його психічному та фізичному здоров’ї і не приносить успіхів у навчанні. 

Опитувальник

Виявляє загальний рівень мислення, кругозір, розвиток соціальних якостей.

Проводиться у вигляді бесіди “питання-відповідь”. Завдання може звучати так: “Зараз я буду задавати питання, а ти постарайся відповісти на них”. Якщо дитині важко відразу відповісти на питання, можна допомогти їй декількома навідними питаннями. Відповіді фіксуються в балах, потім сумуються.

Питання	Оцінювання
Яка тварина більша – кінь чи собака?	Кінь = 0 балів; неправильна відповідь = -5 балів
Вранці ми снідаємо, а вдень …	Обідаємо, їмо суп, м’ясо = 0; вечеряємо, спимо і інші неправильні відповіді = -3 бали
Вдень світло, а вночі …	Темно = 0; неправильна відповідь = -4
Небо блакитне, а трава …	Зелена = 0; неправильна відповідь = -4
Черешні, груші, сливи, яблука – це що?	Фрукти = 1; неправильна відповідь = -1
Чому раніше, ніж пройде поїзд, опускається шлагбаум?	Щоб поїзд не зіткнувся з автомобілем; щоб ніхто не постраждав і т.д. = 0; неправильна відповідь = -1
Що таке Київ, Одеса, Львів? (Назвати будь-які міста)	Міста = 1; станції = 0; неправильна відповідь = -1
Котра година? (Показати на годиннику, справжньому чи іграшковому)	Правильно показано = 4; показано тільки цілу годину або чверть години = 3; не знає годин = 0
Маленька корова – це теля, маленька собака – це …, маленька овечка – це …?	Щеня, ягня = 4; тільки одна правильна відповідь = 0; неправильна відповідь = -1
Собака більше схожа на курку або кішку? Чим? Що у них спільного?	На кішку, тому що у них по 4 ноги, шерсть, хвіст, пазурі (досить одної подібності) = 0; на кішку без пояснення = -1 на курку = -3
Чому у всіх автомобілях гальма?	Вказано дві причини: гальмувати з гори, зупинятися, уникати зіткнення і так далі = 1; одна причина = 0; неправильна відповідь = -1
Чим схожі один на одного молоток і сокира?	Дві загальні ознаки: вони з дерева і заліза, це інструменти, ними можна забивати цвяхи, у них є рукоятки і т.д. = 3; одна ознака = 2; неправильна відповідь = 0
Чим схожі один на одного кішка і білка?	Визначення, що це тварини або приведення двох спільних ознак: у них 4 лапи, хвости, шерсть, вони можуть лазити по деревах і т.д. = 3; одна ознака = 2; неправильна відповідь = 0
Чим відрізняються цвях і гвинт? Як би ти пізнав їх, якби вони лежали перед тобою на столі?	У гвинта нарізка (різьба, така закручена лінія навколо) = 3; гвинт вкручується, а цвях забивається або у гвинта є гайка = 2; неправильна відповідь = 0
Футбол, стрибки у висоту, теніс, плавання – це …	Спорт (фізкультура) = 3; ігри (вправи, гімнастика, змагання) = 2; неправильна відповідь = 0
Які ти знаєш транспортні засоби?	Три наземних транспортних засоби + літак або корабель = 4; тільки три наземних транспортних засоби чи повний перелік з літаком, кораблем, але тільки після пояснення, що транспортні засоби – це те, на чому можна пересуватися = 2; неправильна відповідь = 0
Чим відрізняється старий чоловік від молодого? Яка між ними різниця?	Три ознаки (сиве волосся, відсутність волосся, зморшки, погано бачить, часто хворіє і т.д.) = 4; одна або дві відмінності = 2; неправильна відповідь (у нього палиця, він курить …) = 0
Чому люди займаються спортом?	З двох причин (щоб бути здоровими, загартованими, щоб не були товстими і т.д.) = 4; одна причина = 2; неправильна відповідь (щоб щось вміти, щоб заробити гроші і т.д.) = 0
Чому це погано, коли хтось відхиляється від роботи?	Інші повинні працювати за нього (або інший вираз того, що хтось несе збиток внаслідок цього) = 4; він ледачий, мало заробляє, не може нічого купити = 2; неправильна відповідь = 0
Чому на лист потрібно наклеювати марку?	Так платять за пересилання цього листа = 5; інший, той хто отримає, повинен був би заплатити штраф = 2; неправильна відповідь = 0

Підсумовуємо бали

§  сума + 24 і вище – високий вербальний інтелект (кругозір).

§  сума від + 14 до 23 – вище середнього.

§  сума від 0 до + 13 – середній показник вербального інтелекту.

§  від -1 до – 10 – нижче середнього.

§  від – 11 і менше – низький показник.

Якщо показник вербального інтелекту низький або нижче середнього, необхідно додаткове обстеження розвитку дитини.

Лише батьки вирішують, віддавати сина або доньку на навчання в 6 років чи почекати до семи. Адже це — не питання зручності. Що як дитина ще не здатна витримувати шкільне навантаження? Чи варто швидше скористатися гарантованим місцем у школі, чи краще орієнтуватися на ступінь зрілості майбутнього першокласника? І як цей ступінь виявити?

Нерідко можна почути таке: «Наш хлопчик до школи вже вмів читати та рахувати, був дуже обізнаним. А сусідського, скільки не вчили, все в одне вухо влітало, з другого вилітало. І ось через два роки навчання наша дитина приносить найнижчі бали та купу зауважень, а сусідський — майже відмінник. Як це?» Висока ймовірність, що в першої дитини не було шкільної зрілості, а в другої — була. Тож перше, з чим доведеться змиритися батькам: знання, звісно, корисні, але вони не є показником зрілості дитини. Річ, переважно, у фізіології: у якому стані організм дитини, зокрема нервова система.

Статистика доводить: лише половина 6-річних дітей має достатній показник шкільної готовності. Серед 7-річних лише у чверті обстежених виявили низькі показники. А серед тих, хто до цього віку відвідував дитсадки, студії, гуртки, був лише 1% не готових до школи малят. Тож підготовка та дозрівання дають змогу кожній дитині проявити себе.

Якщо ж дитина піде до школи раніше, ніж дозріє до цього, то не зможе продемонструвати весь потенціал. Здавалося б, що поганого в школі? Хай навчається та дозріває одночасно. Але за цей час в учня може сформуватися репутація непосидючого, нетямущого, до нього ставитимуться упереджено. Або ж він сам звикне до навчальних невдач, тож бажання вчитися зникне.

У Новій українській школі дитині доведеться брати участь у проектах, діяти та пізнавати щось в ігровій формі. До того ж для шестирічної дитини провідна діяльність — гра. І це враховано в НУШ. Тож випробування мають перевіряти не те, чи здатен майбутній учень акуратно писати прописи та копіювати, а наскільки зріло він може грати чи робити висновки з власної діяльності.

Які показники шкільної готовності до НУШ?

1. Зріла гра.

Дитина не просто маніпулює іграшками, а розподіляє ролі, вигадує сюжет, у неї добре розвинена уява. Спробуйте додати нові обставини у звичну гру: скажімо, до Чебурашки прилетіли друзі з іншої планети або перукар не просто стриже — сьогодні його запросили до зоопарку причепурити тварин. Наскільки охоче дитина сприйме новий поворот сюжету? Чи здатна вона самостійно розвивати ідею, чи вигадує цікаві деталі?

Звичайна настільна гра , у якій потрібно по черзі кидати кубик та пересувати фішки, теж може показати, чи стабілізувалася нервова система дитини. Якщо малюк може спокійно чекати своєї черги та приймає поразку без істерик (трохи засмучується — це нормально), — швидше за все перед вами потенційний першачок.

2. Фізіологічна зрілість.

Філіппінський тест — один з головних критеріїв «шкільної зрілості». Він показує, чи був у дитини «стрибок зростання», який полягає в істотному подовженні рук і ніг. Потрібно попросити сина чи доньку доторкнутися правою рукою до лівого вуха, провівши руку над головою. Результат досить точно відображає ступінь зрілості організму. Другий тест — на координацію рухів. Дитині треба одночасно правою рукою погладити себе по голові, а лівою — поплескати по животу. Фізіологічна зрілість — важлива, і цей показник не обдуриш. Організм повинен бути готовий витримувати певні розумові та фізичні навантаження. А якщо цього ще немає, дитині доведеться в школі працювати на межі перевтоми.

3. Опосередковані пам’ять та увага.

Чи здатна дитина керувати пам’яттю та увагою? Чи може вона вивчити віршик не мимоволі, а цілеспрямовано? Або утримувати увагу на одному предметі? Від того, як повноцінно починають працювати лобові ділянки кори головного мозку, ці процеси стають опосередкованими, виборчими, довільними. Розвивається логічна пам’ять.

4. Абстрактне мислення.

В активній мові дитини має з’явитися чимало узагальнюючих слів, а також підрядні речення. Формується словесно-логічне мислення замість наочно-схематичного. Найпростіший приклад: майбутній першокласник може вже про щось розмірковувати, щось порівнювати, узагальнювати, не маючи цих об’єктів у полі зору.

5. Самообслуговування.

Якщо дитина не навчена самостійно їсти чи одягатися, у школі ці проблеми створюватимуть додатковий стрес. До того ж прагнення до самостійності, автономії свідчить про те, що малюк налаштований дещо відокремитися від батьків. Він принаймні не почуватиметься без них у класі безпорадним та не проситиметься додому.

         Отже, без базових навичок самообслуговування краще почекати зі школою. Але не треба цей пункт перебільшувати. Якщо дитина не може самостійно зав’язати шнурки — це не привід залишатися вдома на рік, досить буде купляти взуття на липучках, які вона вміє застібати. Якщо проблема з ґудзиками — хай куртка буде на « блискавці».  Але у вас є ще час цьому навчити свою дитину.

6. Комунікаційні навички.

Якщо дитина не вміє знайомитися, гратися і вливатися в нові колективи, варто ще до школи навчити її цього. Майбутній першокласник має вміти просити про допомогу і пояснювати свої потреби. Також важливе вміння слухати і не перебивати. Наприклад, якщо дитина здатна мінімум 20 хвилин захоплено дивитися та слухати виставу, розповідь, виступ, вона готова до сприйняття інформації на уроках. Якщо ж ні, то вона просто знудиться в школі.

7. Криза.

Як не дивно, її початок — це позитивна ознака. Раніше цю кризу називали «семи років», але нині вона настає і в шість. Криза розвивається не через те, що дитина йде до школи і набуває нового статусу, як часто неправильно трактують, а, навпаки, ще до школи свідчить про готовність навчатися, бо є бажанням нового статусу. Може йти фоном негативізм, упертість, але це лише побічні ефекти того, що дитину більше не влаштовує статус малюка. Вона хоче займати те саме місце, що й дорослі, знати про світ так само багато, стати фізично досконалою. Недарма в минулі віки в цей час до дитини починали ставитися,  як до дорослої людини, яка ще мало що вміє, але має ті самі права та обов’язки.

Чому «зріла» дитина може бути не готова до школи?

Окрема проблема: частина дітей з достатнім рівнем шкільної готовності не хоче вчитися і робитиме це на низькому рівні. Чому? Причина — негативна мотивація до навчання в школі (її фіксують у кожної 20-тої дитини зі шкільною готовністю). Наприклад, не хочеться розлучатися з батьками чи бабусею, якщо не відвідувала дитсадок, боїться невідомого. Або ж батьки чи старші брати та сестри казали, що школа — то нудно, важко, часто сварять та соромлять. Тож треба подбати ще й про психологічну готовність, мотивувати до навчання. Неправильна мотивація: бо це треба батькам, бо вчитися — «це як робота», щоб не працювати (так сприймають діти фразу «а то станеш двірником»), бо вже виріс.

Найкраща мотивація першокласника: у школі цікаво, а те, що вивчаєш там, — корисно. Розкажіть, приміром, як вивчали на географії країни, які потім побачили під час туристичних подорожей, як навчилися розмовляти іноземної мовою і це допомогло спілкуватися, як опанували цікаві спортивні ігри тощо.

ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ ДЛЯ БАТЬКІВ МАЙБУТНЬОГО ПЕРШОКЛАСНИКА

         Починайте "забувати" про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу вдома, визначте коло її обов'язків. Зробіть це м'яко: "який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд".

        Визначте загальні інтереси. Це можуть бути як пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).

        Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той і на інший продукт).

        Не лайте, а тим більше - не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: "Спасибі, ми обов'язково поговоримо на цю тему".

        Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

        Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення - запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) - нехай розповість, що більше всього подобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що це вам цікаво.

        Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не вгасне.

       Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого - основа для взаєморозуміння.

       Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: "Вийде обов'язково, тільки потрібно ще раз спробувати". Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

       Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу.

 Повага до дитини зараз - фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

Безпека понад усе: 16 запитань, відповіді на які має знати кожна дитина

Знання правил безпеки може убезпечити від катастрофічних наслідків.

Поки триває карантин, у батьків є чудова можливість не лише пограти з дитиною в різноманітні ігри, але й повторити правила безпеки. Вони ніколи не втрачають актуальності, адже знання про те, як необхідно реагувати у тій чи іншій ситуації та якого алгоритму дій варто дотримуватися, може врятувати життя.

Як перевірити, чи знає ваша дитина елементарні правила безпеки? Поставте їй 16 простих запитань, які допоможуть зрозуміти, наскільки малеча підготовлена до життєвих викликів.

 1.  Що робити, якщо батьків немає вдома, а хтось намагається відкрити двері?

 2.  Чи візьмеш ти цукерку у незнайомої жінки/чоловіка?

 3.  Що робити, якщо з розетки пішов дим, а нікого з дорослих немає вдома?

 4.  Незнайомий дорослий просить тебе про допомогу. Допоможеш йому?

 5.  Що потрібно робити, якщо на тебе нападає зграя собак?

 6.  Чи підеш ти в гості до ровесника, з яким щойно познайомився (-лася)?

 7.  Що робити, якщо ти відчув (-ла) вдома запах газу?

 8.  Ти чекаєш ліфт, і до тебе підійшов незнайомець. Чи поїдеш ти з ними разом?

 9.  Що слід робити, якщо ти помітив (-ла), що за тобою стежать?

 10.  Кому можна відкривати двері, якщо ти один(-а) вдома?

 11.  Що ти будеш робити, якщо незнайомець схопив тебе і не відпускає?

 12.  Як ти вчиниш, якщо загубишся у натовпі людей?

 13.  Що ти будеш робити, якщо опинишся на вулиці під час грози?

 14.  Що ти будеш робити, якщо хтось в інтернеті погрожує тобі або твоїм близьким?

 15.  Тебе покликали грати на замерзлу річку. Ти підеш?

 16.  Чи можна брати aптечку з лікaми, коли батьків немає вдома?

---

 Правильні відповіді: 

 1.  Необхідно терміново зателефонувати батькам, а потім – у поліцію (102) або службу екстреної допомоги (112). За цей час батьки зможуть попередити сусідів телефоном, і дитині нададуть допомогу.

 2.  У незнайомих людей брати їжу, іграшки та інші речі в жодному разі не можна!

 3.  При виникненні пожежі або загрози займання/витоку газу необхідно швидко покинути квартиру і набрати номер пожежної служби (101), служби порятунку (112) або служби газу (104). Самостійно гасити пожежу категорично забороняється!

 4.  Коли дитина потребує допомоги, то насамперед потрібно звернутися до дорослих. Тому якщо якийсь незнайомець просить про допомогу, варто йому відповісти категоричною відмовою. Відповідати потрібно швидко, і відразу ж піти.

 5.  У ситуаціях з тваринами головне – зберігати спокій і не провокувати їх на агресію. Можна відволікти собак за допомогою якогось предмета на кшталт шапки, парасольки тощо. Потрібно поступово віддалятися, не дивлячись собакам в очі та не повертаючись до них спиною.

 6.  Ходити в гості до малознайомих людей, навіть однолітків, в жодному разі не можна.

 7.  Телефонуйте у службу порятунку (112) або службу газу (104). Навчіть дитину не соромитися і не панікувати – краще помилковий виклик, ніж вибух.

 8.  На пропозицію зайти в ліфт із незнайомцями потрібно відповідати категоричною відмовою. Навчіть дитину в такій ситуації казати, що вона чекає батьків, які ось-ось підійдуть.

 9.  Потрібно зайти в людне місце (супермаркет, перукарню, кафе і т. д.) і вже звідти зателефонувати батькам і повідомити про стеження.

 10.  Чужим людям відкривати двері категорично забороняється! Це стосується будь-яких незнайомців, незалежно від статі та віку.

 11.  Треба якомога швидше привернути увагу людей. Можна кричати та битися. Також можна бити по машинах, які стоять поруч – можливо, спрацює сигналізація.

 12.  В такому разі варто зберігати спокій. У натовпі необхідно поступово зміщуватися до краю, але не намагатися йти проти людського потоку.

 13.  Слід знайти безпечне укриття. Це може бути найближчий магазин або під’їзд. Треба триматися якомога далі від водойм, металоконструкцій і високих дерев.

 14.  Про погрози будь-якого характеру слід негайно повідомити батькам, поліції або службі довіри.

 15.  Кататися на замерзлому водоймищі без батьків категорично заборонено.

 16.  Щоб дитина усвідомлювала наслідки, необхідно пояснити небезпеку неправильного вживання лікарських засобів. Брати аптечку і користуватися незнайомими ліками під час відсутності батьків не можна.

Джерело: https://vse.ee/cnl

Як доступно пояснити дітям, чому не можна лінуватися у навчанні

Мультфільм – найкращий ілюстратор різноманітних життєвих ситуацій, який дитина розуміє інтуїтивно.

Карантин – не відпочинок і не довгострокові канікули. Звісно ж, це розуміють дорослі, але як пояснити дітям, що під час ось таких вимушених заходів не варто припиняти навчання? Навпаки – корисно опановувати нові знання, читати цікаві книжки, дізнаватись щось нове, адже щоденне тренування мозку принесе лише користь.

Діти ж, з огляду на свій вік, із величезним задоволенням зайнялися б чимось іншим, наприклад, пограли в ігри, подивились серіал чи просто повалялись у ліжку. У цей час батьки можуть спокійно вмовляти, горлати або залишати у кімнаті дитини тільки підручники, щоб вона не відволікалася. Думаєте, це ефективний метод? На жаль, ні, адже лише усвідомлена поведінка та справжнє бажання навчатися дасть позитивний результат.

Тож як просто і доступно пояснити дитині, чому не можна лінуватися у навчанні та до чого це може призвести?

Мультфільм – найкращий ілюстратор різноманітних життєвих ситуацій, який дитина розуміє інтуїтивно. Сайт Mamabook пропонує переглянути цікавий і дуже показовий мультик «Легке життя» (The Easy Life) – про те, що може статися, якщо постійно уникати виконання домашніх завдань і лінуватися.

Відеоролик можна переглянути усією родиною і потім обговорити побачене разом. Нехай дитина пояснить своїми словами, що вона зрозуміла після перегляду.

Що можуть зробити батьки в ситуації  БУЛІНГУ

Багато учнів соромляться розповідати дорослим, що вони є жертвами булінґу.

Проте якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу, то скажіть їй:

    Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви повністю на її боці).

   Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).

   Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).

   Таке може трапитися з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи той момент свого життя).

   Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу).

   Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).

Не залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, зверніться до класного керівника, а в разі його/її неспроможності владнати ситуацію, до завуча або директора школи. Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного і комфортного середовища для кожної дитини.

Система психологічної підготовки до ЗНО                                                                                        (методичні рекомендації  батькам  щодо психологічної підготовки до ЗНО)

Будь-який іспит для учня завжди є певною мірою стресовою ситуацією. Ще актуальнішою ця істина стає в умовах проходження зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО). Зовнішнє незалежне оцінювання - неминучий етап життя для тих, хто хоче здобути вищу освіту. У перекладі з англійської “тестування” означає “перевірка”. І справді, під час тестування перевіряють найрізноманітніші риси людини - від знань до якостей пам'яті, мислення та вміння зберігати спокій, впевненості у своїх силах. Зовнішнє незалежне оцінювання має низку особливостей, які можуть викликати у випускників різні труднощі, в тому числі і психологічні. Процедура проходження зовнішнього незалежного оцінювання - діяльність складна, що відрізняється від звичного досвіду учнів і диктує особливі вимоги до рівня розвитку та зрілості психічних функцій.

Для того, щоб абітурієнт впевнено почував себе під час проходження тестування, йому потрібна спеціальна психологічна підготовка. Психологічна допомога абітурієнтам під час зовнішнього незалежного оцінювання передбачає, перш за все, профілактику стресів та налаштування психічної сфери учня до процедури тестування. Найбільшою проблемою в ситуації тестування стає наше хвилювання. Гормон, який виділяється, коли людина відчуває страх, тривогу, впливає на продуктивність функціонування пам'яті та мисленевих процесів. Надмірна кількість гормону страху в організмі, може бути причиною того, що деякі учні на іспитах цілковито забувають вивчений матеріал.

Основна мета психологічної підготовки до ЗНО – це забезпечення оптимальної реалізації психічних можливостей учнів та застосування, у максимальній мірі отриманих знань, умінь та навичок під час зовнішнього оцінювання.

Не менш важливою є роль батьків у системі психологічної підготовки до ЗНО. Батьки – це найрідніші люди для кожного учня і тому їхня підтримка є необхідною та важливою.

Психологічна підтримка – це один з найважливіших чинників, що визначають успішність Вашої дитини під час складання ЗНО. Справжня підтримка повинна ґрунтуватися на підкресленні здібностей та позитивних сторін дитини. Підтримувати свою дитину – значить вірити в неї. Підтримка заснована на вірі у природжену здатність особистості долати життєві труднощі за підтримки тих, кого вона вважає значущими для себе. Дорослі мають нагоду продемонструвати дитині своє задоволення, захоплення, свою радість і гордість від її досягнень або зусиль.

Інший шлях – навчити дитину справлятися з різними завданнями, створивши у нього установку: «Ти можеш це зробити!». Щоб продемонструвати свою віру в дитину, батьки повинні мати мужність і бажання забути про минулі невдачі своєї дитини; допомогти дитині знайти впевненість у тому, що вона може впоратися із тим чи іншим завданням; пам'ятати про минулі успіхи і нагадувати їх. Існують слова, які особливо підтримують дітей, наприклад: «Знаючи тебе, я упевнений, що ти все зробиш добре», «Ти знаєш це дуже добре» тощо. Підтримувати можна також за допомогою дотиків, сумісних дій тощо.

Психологічні підказки батькам:

Забезпечте вдома зручне місце для занять і слідкуйте, щоб дитині ніхто не заважав готуватись до ЗНО. Допоможіть дитині розподілити теми підготовки по днях. Ознайомтеся з методикою підготовки до тестування.

Не акцентуйте свою увагу на кількості балів, яку ваша дитина отримає під час ЗНО. Поясніть їй, що кількість балів не є показником її можливостей.

Не підвищуйте тривожність дитини напередодні ЗНО, бо це негативно позначиться на результатах тестування.

Ви можете допомогти своїй дитині в складний період підготовки та складання ЗНО. Розумінням і підтримкою, любов’ю і вірою в її сили.

Зверніть увагу на харчування дитини. Подбайте, щоб вдома була поживна і різноманітна їжа, що забезпечить збалансований комплекс вітамінів.

Не залякуйте дитину ЗНО, і не згадуйте про нього в негативному сенсі. Сформуйте в дитини спокійне ставлення до процедури тестування.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

1. Контролюйте скільки спить ваш син чи донька. Регулярне недосипання небезпечне для психіки, послаблюється імунітет і загострюються хронічні захворювання дітей.

2. В екзаменаційний період дуже важливе харчування випускників. Воно має бути повноцінним. Підліткам слід давати продукти, які містять вітамін Е. Він підвищує імунітет і стійкість до стресу. У натуральному вигляді є в картоплі, сої, кукурудзі, моркві, ожині, волоських горіхах.

3. Споживання на добу до 8 склянок рідини позитивно впливає на організм, зокрема, покращується робота нирок, вони краще протидіють урологічним інфекціям. При цьому корисно пити звичайну воду, натуральні соки. Вживання кави не підвищує працездатності,а підсилює стрес, викликає сильну сечогінну дію, що призводить до зневоднення організму і підвищеної роздратованості.

4. Звертайте увагу на посуд, з якого їдять ваші діти. Краще, аби він був золотавий. Цей колір заспокоює нервову систему, концентрує увагу, покращує настрій і пам'ять.

5. Частіше спілкуйтеся зі своїми дітьми, переймайтеся їхніми проблемами, допомагайте вирішувати їх. Займіть позицію «друга» у відносинах з дітьми.

6. Постарайтеся, щоб у родині панував спокій, порозуміння. Розв'язання конфліктів залиште на потім.

7. Вірте у свою дитину, її здібності, знання. Дайте їй відчути, що ви її любите, розумієте і підтримаєте у будь-яких ситуаціях.

Успішне складання ЗНО — свято не тільки для дитини, але й для всієї родини. Не сприймайте відмінний результат як належний і єдиний можливий, у будь-якому разі порадійте з дитиною. Незадовільний результат — це не трагедія, це досвід. Не вішайте ярлика «нездара» на свою дитину. Обговоріть те, що трапилося, і врахуйте цей досвід. По суті, наші діти не просто складають іспити з навчальних предметів, вони вчаться долати труднощі. Ця форма перевірки знань є випробуванням характеру, сили волі, уміння потрібної миті проявити себе, показати свої досягнення в певній галузі, уміння не розгубитися, упоратися із хвилюванням — цього неодмінно треба вчити та вчитися.

Дитина б'ється. 

Що робити, якщо дитина б'ється?                                                            

 Багатьом батькам часто доводиться стикатися з тим, що дитина б'ється. І хоча в більшості випадків ця агресія носить скоріше ситуативні емоційні епізоди, не варто закривати очі на таку поведінку свого чада. Особливо, якщо ваша дитина  часто б'ється, кричить, причому не тільки на своїх однолітків, але і на більш старших людей. У цьому випадку батькам необхідно задати собі просте питання: що я роблю не так? Адже дитина прочитує всі демонстровані моделі поведінки з оточуючих його людей, і в першу чергу - з самих близьких, тобто з батьків.  Психологи радять у будь-яких спірних моментах ставитися до дитини з щирою повагою, проявляти терпіння і керуватися тільки безумовною любов'ю. Ви повинні довести дитині, що ви його друг,  а не наглядач.  Батькам слід демонструвати дитині особисті позитивні приклади. Крім того, члени сім'ї повинні добре засвоїти деякі правила поведінки, а саме: не можна застосовувати фізичні покарання, залякувати дитину, а також принижувати і ображати. Дорослі не повинні з'ясовувати стосунки при своїй дитині, і тим більше не повинні втягувати його в свої «розбірки».  До дитини, яким би складним не був її характер, потрібно ставитися з повагою і увагою. Приймати її такою, якою вона є, а не намагатися зліпити з неї те, що ви хотіли б бачити. Крім того, не соромтеся говорити своїй дитині, як сильно ви її любите, обіймайте її і надайте її всіляку моральну підтримку.  Якщо з самого раннього віку ви станете забороняти своїй дитині  виявляти агресію, вона, звичайно ж, зрозуміє, що злитися - дуже погано. Однак, не маючи альтернативи скидання негативних переживань, вона почне замикатися в собі, що може привести до депресії та інших психологічних розладів.  Батькам необхідно пояснити дитині, що злість - реакція захисту на неприємна подія, а також важливо дозволити їй  дати вихід цим емоціям, не пригнічуючи їх у собі. Навчіть свою дитину правильно реагувати на різні ситуації, інакше вона може проявляти свої негативні переживання у фізичній агресії. Якщо ваша дитина намагається когось вдарити, кричить і закочує істерики – пригорніть її до себе, приголубте і скажіть, що ви завжди готові її вислухати і допомогти. Коли дитина заспокоїться, проговоріть з нею , до чого може привести її така поведінка надалі. Наприклад: мій хороший, зараз ти поламав іграшку Ані, вона образилася, а потім просто не захоче з тобою дружити.  Намагайтеся завжди зрозуміло  пояснювати дитині, чому ви вирішили їй щось заборонити робити. При будь-яких обставин, вимога що виставляє до дитини  має бути їй зрозумілою. Також слід навчити свою дитину «мови почуттів», щоб вона могла не вдаючись до агресії висловити свої емоції у довірчій бесіді з вами. Дитина повинна бути впевнена, що ви її не тільки вислухаєте, але і зрозумієте. На власному прикладі покажіть дитині, як можна «випустити пар», не направляючи агресію на інших: рвати папір, бити і кусати « злу подушку», можна з усією силою кидати об стіну м'які м'ячики. Злість можна виліпити з пластиліну, намалювати (ви малюєте свою, а дитина - свою), а потім, коли вона буде готова, продемонструйте, як можна трансформувати злість в  добрий і милий малюнок або виріб. Також емоційну розрядку можна отримати у фізичних навантаженнях: робіть вранці зарядку, більше гуляйте, запишіть дитину  на танці, плавання та інше. Хваліть її за добрі, хороші вчинки. І найголовніше - будьте для неї не тільки суворими батьками, але й вірними і відданими  друзями!

ГІПЕРОПІКА В СІМЕЙНОМУ ВИХОВАННІ: ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ ДЛЯ ДИТИНИ

Гіперопіка – перебільшена турбота, нав’язлива опіка і увага до дитини з боку батьків. Турбота про дитину перетворюється в надмірне хвилювання і постійну боязнь за його долю. Весь час бути поруч, контролювати кожен крок. Уберегти від найменшої небезпеки, будь то «мікроби» в пісочниці, мокрі ноги або не дуже доброзичливий приятель. Постійно на сторожі, «як би чого не вийшло», щоб не образили або не засмутився. Проблема гіперопікуючої поведінки найчастіше виникає у мам.
Цей стиль батьківського виховання, в більшій мірі, притаманний зрілим батькам і родинам з дуже довгоочікуваними дітьми. Також він може формуватися через те, що дитині в якийсь момент життя загрожувала реальна небезпека чи він часто хворів. Цей період був дуже важким для батьків і у них виникає бажання не допустити його повторення: з дитиною починають поводитися як з кришталевою вазою.

Дві сторони гіперопіки:
1. Нав’язлива турбота, коли будь-який крок дитини контролюється. Безліч наданих настанов, які простіше виконати, ніж оскаржити. Одягни шапочку, а то застудишся; пережовуй ретельно, а то вдавишся; лягай вчасно, а то головка заболить  – і так весь день. Дитина потрапляє в липку павутину надмірної батьківської опіки .
2. «Маленький деспот». Дитина постійно оточена увагою дорослих, будь-яке його бажання вгадується і виконується. Кращі шматочки, розваги, іграшки – і, як правило, на шкоду дорослим членам сім’ї. Дитину по можливості захищають від будь-яких конфліктів і труднощів. Часто мами «присвячують себе» чаду аж до порога школи, а часом і до пенсії.

Як реагує дитина?

Гіперопіка може бути виправдана приблизно до досягнення дитиною 1,5-2 років. У цьому віці малюк є «природним тираном», тільки тому, що він просто не здатний враховувати інтереси мами і тата.
Якщо гіперопіка триває довше, то дитина зміцнюється в ролі свавільного тирана. Вона поступово розуміє, що Його Величність – та сама вісь, навколо якої крутиться життя сім'ї. Дитина, звичайно, періодично протестує проти опіки капризами і істериками, але швидко знаходить переваги в тому, що будь-яка його примха виповнюється. «Добре, я одягну шапочку, але ти за це мені даси цукерку»; «Гаразд, завтра піду в школу, але ти тоді сама мені портфель склади»; «Домовилися, буду тобі частіше дзвонити. Тільки купи мені новий телефон ».
Вона знатиме, що варто тільки «включити» примхливий протест, як скоро з’явиться «блюдечко з блакитною облямівкою». Дивлячись, як реагують батьки, хочеться вигукнути: «Скажіть «ні»! Проявіть ж, нарешті, свою волю! Поставте на місце маленького тирана!» Але не так сталося як гадалося – батьки біжать виконувати чергову забаганку.

Діти, де панує гіперопіка в сім'ї, бувають просто нестерпні в спілкуванні в садку, школі, на додаткових заняттях, з однолітками. Дитина настільки звикає бути «центром Всесвіту», що просто не розуміє, чому-таки тут люди відмовляються навколо нього крутитися. Вона пробує звичні методи: капризи, підвищений тон, протестну поведінку, але вони несподівано обертаються проти нього. Вона, може, і хотіла би вести себе по-іншому, але не вміє, не привчена.
Батьківська гіперопіка призводить до виникнення ряду проблем у їх чада.
Більш того, дитина, яка звикла отримувати все готове, зовсім не цінує близьких, а скоріше сприймає їх як «свиту». Однак за порогом будинку – інше життя і люди, які не готові бути придворними.
Примхливий егоїст, який вміє лише вимагати і брати, не даючи нічого взамін, навряд чи буде щасливий. А можливо, не отримавши очікуваних благ, спробує їх взяти обманом, підлістю і силою. Чи хочете ви такої долі для дитини?

Турбота без приставки “ГІПЕР”

Отже, в разі якщо батьки занадто опікають свою дитину, непослух є симптомом неблагополуччя. Але, якщо батьківська турбота буде розумною, то і проблема неслухняності стане не такою гострою.
Почніть з себе! Пам’ятайте, що ваша дитина достатньо доросла (розумна, спритна, цілеспрямована, товариська, сильна і т.д.) щоб впоратися самостійно. Коли вам в черговий раз захочеться її стримати, щоб вона поправив шапочку (а то захворіє) або не бігала (а то впаде), зберіть всю волю в кулак – і промовчите! Переконайтеся, що не захворіла і не впала.

Зона самостійності. Визначте з дитиною, в яких питаннях вона може приймати рішення сама. Наприклад, не потрібно підказувати і наполягати, що надіти або з чого почати робити уроки. Важливо, щоб ви домовилися, за які дії вона сама несе відповідальність. Скажімо, приготування домашнього завдання, збір портфеля, тримання своєї особистої території в порядку, виконання декількох домашніх доручень – їй цілком під силу.
Покарання за методом природних наслідків. Якщо дитина звично упирається і вимагає від вас виконати щось за нього, «відпустіть» ситуацію. Скажіть, що за цю справу відповідальність несе вона сама (будь то акуратно складені іграшки або зроблені уроки). І якщо дитина все-таки не виконає обов'язки, настане черга тим самим «природних наслідків» – завтра вона не зможе знайти улюбленої машинки або ж отримає заслужену двійку.

 Життя часом вчить набагато краще, ніж будь-який батьківське покарання!

Резюме: Доводилося чути, як дорослі, схильні до гіперопіки, називають себе «ідеальними» батьками. І , навіть коли результати такого виховання стають явними, в тому числі і для них, вони виправдовують свою поведінку величезною любов'ю до чада.
Важливо відзначити, що рано чи пізно, дитина з сильним типом нервової системи буде чинити опір гіперопіці. Скандали в підлітковому віці, повний розрив відносин – маємо ситуацію «всю себе віддала, а тепер і води подати нікому».

З іншого боку, діти можуть вирости залежними, і будуть легко піддаватися під чужий вплив (як правило, небажаний).
Непослух маленьких дітей при гіперопіці – симптом того, що дитина чинить опір. Саме час міняти виховний підхід і стимулювати самостійність.
Пропонуємо Вам пройти міні-тест «Чи не занадто ви опікуєтеся своєю дитиною?».
Прочитайте наступні твердження, відзначте ті, з якими Ви згодні.

1.    Я вважаю, що справжні батьки повинні якомога більшу увагу приділяти своїй дитині, а власні справи можуть і почекати.

2.    Якщо дитина засмутилася, краще зробити так, як вона хоче, аби у неї був гарний настрій.

3.    Я намагаюся виконувати всі прохання моєї дитини.

4.    Я вважаю, що хороші батьки захищають дитину від усіх труднощів життя.

5.    Я швидко прощаю дитини, що б вона не накоїла.

6.    Домашні турботи не повинні стосуватися дитини. Виросте – ще встигне попрацювати.

7.    Іноді мені здається, що голова нашої сім'ї – це дитина.

8.    Про мою дитину в школі (саду) говорять, що вона примхлива і розпещена.

9.    У моєї дитини слабке здоров’я.

10.    Я намагаюся передбачити всі небезпеки, які можуть загрожувати моїй дитині.

Підведемо підсумки. Якщо в більшості випадків ви погодилися з висловлюваннями, то в вашому стилі спілкування з дитиною багато гіперопіки. І навіть половина відповідей «згоден» - час  задуматися!

«Батьківство в радість» 

«Дитина – це людина, яка продовжить те, що почали ви.

 Вона буде там, де тепер є ви, а коли вас не стане,

займатиметься тією справою, яку ви вважали важливою.

Ви можете намітити будь-які стратегічні плани, але те,

 як вони реалізовуватимуться, залежатиме від неї…

 Доля людства в її руках»

Назва – «Батьківство в радість» була обрана не просто так. Ми завжди концентруємося на тому, що радісною і щасливою повинна бути дитина. Це, звісно, так і є, але при цьому ми часто забуваємо про те, що родина складається не тільки з дітей. Батьки теж повинні бути щасливими, радісними, здоровими… Піклуючись про себе, відчуваючи щастя і впевненість у собі, батьки водночас роблять свою дитину щасливою. Давайте завжди пам'ятати про цей факт!

Іноді, на жаль, часто буває так, що наш настрій псується через те, що ми не знаємо, як впоратися з вихованням дітей. У кожного в житті бували такі моменти. Я пропоную керуватися у вихованні принципами, що запропонували психологи Г. М. Лактіонова і І. Д. Звєрєва. Звісно, за одну хвилину свою стратегію виховання не переробиш, та і робити цього не слід, бо і батьки, і діти – індивідуальності, і до кожного потрібно підібрати свою стратегію. Маю надію, що орієнтація на нижче вказані принципи допоможуть батькам поглянути на себе і своїх дітей «з іншого боку».

Основоположні принципи виховання:

Ø Бути батьками - важлива і складна робота, але вона може бути задоволенням і щастям.

Ø Батьки є фундаментом сім'ї.

Ø Щоб піклуватися про дітей, батьки мають піклуватися про себе.

Ø Потрібно вчитися бути батьками.

Ø Батьки мають вчити своїх дітей словом і власним прикладом.

Ø Кожні батько, мати та кожна дитина є особливими.

Ø Щоб подолати існуючі проблеми, важливо спиратися на сильні сторони особистості.

Ø Батькам потрібна мережа підтримки.

Ø Батьки, які стають учасниками тренінгового курсу, вже роблять конкретний крок до усвідомленого батьківства.

Ø Усвідомлене батьківство – це щасливе дитинство і щасливе батьківство.

Шановні батьки!

Всі ми вивчали в школі різні предмети. Але ніхто не вчив нас тому, як бути батьками. Ніхто не казав нам, що це може бути складно і водночас цікаво, що іноді батьківство - це творчість, захоплення та задоволення, а іноді - рутина, розпач і безсилля. Що діти приносять радість та здивування, а іноді просто зводять з розуму...

Хай батьківство буде в радість.

Сім’я – найдавніший винахід цивілізації, найбільш стабільна, природна та ефективна форма моногамного об’єднання людей протилежної статті на основі взаєморозуміння, поваги й любові. Головне призначення сім’ї – народження та виховання дітей. Родина є основним соціальним інститутом відповідальним за виховання зростаючої особистості.

Батьки і діти — різні вікові групи і між ними в усі віки траплялись непорозуміння, бо старшим здається, що вони все знають, і від своїх нащадків вимагають незаперечного виконання всіх канонів, які вони створили у цьому світі. У старших є досвід і мудрість, яких вони набули, набивши на лобі не одну і не дві ґулі. І їм обов’язково хочеться, щоб молоді вчились на чужих помилках, а самі помилок не робили і не набивали болючих ґуль на своїх лобах. А молодим хочеться простору для польоту, і вони летять у світ довірливо і невпевнено, роблячи ці помилки, щоб набути свого досвіду і своєї мудрості. Та й час постійно змінюється, відкривається людині нове бачення світу, своя мудрість, сучасна мораль та інші горизонти. Старші хочуть постійно оберігати, а молоді — позбутися опіки. Тому і виникають часто між батьками і дітьми різні непорозуміння. Та все це ще нічого. Завжди можна знайти компроміс, щоб були і «кози цілі, і вовки ситі». Але найстрашніше те, що часом стосунки між батьками і дітьми заходять у глухий і темний кут, з якого ніхто не може  і, правду кажучи, не хоче знайти виходу. І в основі цих подій лежить зло, ненависть, заздрість, безпросвітна лінь, ненажерливість, словом, – усі смертні гріхи людського буття, які поглинають найкращі почуття людини. І тоді нема в душі щирості, ласки, доброти, ніжності і найбільшого — великої людської любові, яка змінює людину і світ на краще. А потім приходить біда дорослим і дітям.

Людині треба вчитись бути мудрою, щоб уміти своєчасно змінити гнів на милість, простити і по-іншому глянути на ті обставини, в яких вона опинилась. Людині постійно потрібно вчитись жити між людьми, вдосконалювати свій характер, плекати паростки любові і доброти. І це стосується як молодих, так і старших. А молоді батьки, які тільки-тільки зустрілись зі своїми новонародженими дітками і ще не все уміють, і не все знають, повинні багато читати, звертатись до науки педагогіки та психології і придивлятись та прислухатись до вічної народної мудрості щодо виховання своїх дітей, щоб виростити їх добрими та мудрими, люблячими та щирими, розумними та сміливими, і головне — здоровими душею і тілом, бо, поки діти малі, все залежить від батьків. Що закладуть батьки у серце і душу дитини, такою вона і піде у білий світ. А світ наш складний і багатогранний, у ньому нелегко знайти свою стежину, щоб прожити життя в гармонії з природою і людьми, щоб виконати головну місію, з якою людина приходить на Землю — нести у світ доброту і любов. Тому мені хочеться поговорити сьогодні саме про виховання дітей у сім’ї, у тому наймилішому, затишному і теплому родинному гніздечку, з якого усі ми вилетіли у свій час. 

ТЕПЛО БАТЬКІВСЬКИХ ДОЛОНЬ

«Сім’я – це першочергове середовище,

де людина повинна вчитися творити добро»

В. О. Сухомлинський

Безумовно, дитині будь-якого віку необхідні батьківська увага і любов. Як синові, так і доньці.

Хлопчик, який не відчуває татової підтримки, приймає модель поведінки матері. У майбутньому такий хлопчик може не тільки перетворитися на «маминого синка», але і в дорослому житті позбутися повноцінної сім'ї. Адже для того, щоб стати справжнім чоловіком, син повинен мати зразок для наслідування. Все це хлопчикові може дати уважний і люблячий батько.

Дівчатка, зазвичай, шукають у своїх обранцях ті риси, які притаманні їх батькам. Тобто, тато стає своєрідною «планкою», з якою потім порівнюють усіх чоловіків у своєму житті. Батько допомагає дочці усвідомити, що вона красива і розумна. Ці компліменти донька запам'ятає надовго.

Багато дружин усувають мужів від участі у вихованні дітей, мовляв, він нічого не знає про немовля, тільки заважає, краще б грошей більше заробляв. Чоловіки дуже сприйнятливі до критики: один раз почує різке слово - більше не підійде. Деякі самі бояться наблизитися до новонародженого, щоб не нашкодити. А хто сказав,що мама знає, як правильно робити? Так і виходить, що часом легше бути зайнятим, ніж сперечатися із жінкою.

Тому дружинам треба дозволити чоловікам брати участь у справах сім'ї. Все на своїх плечах не понесеш. Та й свій внесок чоловік внести хоче, тільки не знає, як. Допоможіть йому. Чоловіка, як дитину, потрібно хвалити, заохочувати, говорити, що без нього вирішити цю важливу проблему не можете. Чоловікові потрібно відчувати свою незамінність.

 Використовуйте наступні рекомендації: 

• Відправляйте чоловіка погуляти з дитиною у вихідні.

• Розповідайте, що сталося вдома в його відсутність.

• Попросіть посидіти з грудним малюком, і він зрозуміє, як це непросто.

• Намагайтеся радитись з ним, як діяти в тій чи іншій ситуації.

• Наполягайте, щоб дитина вирішувала проблеми з татом.

• Підказуйте, яка саме допомога потрібна Вам в даний момент.

Далеко не всі чоловіки на ділі такі відповідальні, як хотілося б. В їх свідомості підтримка полягає тільки в допомозі по господарству. А кому хочеться мити посуд і вгамовувати малюка, що кричить? Просто їм не пояснювали, що дружину треба заспокоїти своєю порадою, допомогти вирішити наболіле питання. Тоді вона з радістю і вечерю вам приготує, і діти будуть сумирні. Спокійна мама - спокійний малюк.

Щаслива сім'я – це та, де чоловік - ватажок. Дружина на початку повинна створювати цю ілюзію, щоб чоловік звик до своєї ролі. І якщо все складеться за такою схемою, родинне щастя буде подвійним.

Сім'я - це корабель, біля керма якого повинен стояти чоловік, а допомагати йому повинна дружина. Сім'я - це команда, де кожен повинен займатися своєю справою на благо спільної мети.

Роль батька у вихованні  дітей особлива. Кожній ДИТИНІ хочеться, щоб її батько був людиною сильною, справедливою, яскраво виявленою, мав почуття відповідальності. Якби кожен батько знав і розумів, яку величезну потребу в ньому відчуває дитина, як вона хоче, щоб поруч був мудрий, мужній мужчина !

На згадку про сьогоднішню розмову  дарую татам пам'ятку "З чарівної скриньки батьківського досвіду", яка є коротким узагальненням нашої бесіди.                   

    Десять порад – заповідей для батьків

Якщо дитина живе серед критики , вона вчиться судити інших.

Якщо дитина живе серед ворожнечі , вона вчиться «воювати».

Якщо над дитиною насміхаються , вона стає несміливою.

Якщо дитину часто присоромлюють ,вона почуває себе винною.

Якщо дитина знаходить розуміння, вона стає терпимою.

Якщо дитина відчуває заохочення, вона пізнає свою цінність.

Якщо дитина живе серед похвали, вона пізнає цінність інших.

   Якщо дитина живе у справедливості , вона стає справедливою.

Якщо дитина знаходить визнання, вона буде задоволена собою.

Якщо дитина живе у довір’ї і приязні, вона знайде в житті любов.

Виховання дитини лише тоді може бути повноцінним, всебічним і природним, коли у ньому беруть участь і мама, і тато.

Любов як засіб виховання

 Якщо твої наміри на рік – сій жито,

 На десятиліття – саджай дерево,

 на віки - виховуй діти.

 (народна мудрість)

 Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінною дорослою людиною. Любов – міцний фундамент спокійного дитинства. Якщо дорослі це розуміють, дитина росте доброю і щедрою. Батьківська любов повинна бути безумовною. У спілкуванні з дітьми, для збереження їх духовного комфорту, варто пам'ятати , що перед вами – діти. Відповідно вони поводяться як діти. Буває, що їх поведінка виводить вас з рівноваги. Та варто не забувати себе у дитинстві і розуміти, якщо ми виконуємо свої батьківські обов'язки і любимо дітей , незважаючи на їх витівки , вони подорослішавши, виправляються. Найголовніше – любити! Діти по – різному відчувають любов, але кожна дитина потребує її. Треба сказати, що тема сімейних відносин – це ріка мрій, ідеалів, ситуацій. Як остаточно не вивчений феномен людини, так і родинний світ - неповторний та унікальний. Дуже важливою для кожної родини є доброзичлива атмосфера, яка дає можливість дитині рости, мужніти, розвиватися. Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять з дитиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі мають труднощі й іноді не впевнені, чи добре виховують своїх дітей. Немає правил про те, як виховувати дитину, єдиного на усі випадки життя. Усі діти різні, кожна дитина унікальна, унікальні і ваші з ними стосунки, але є речі, які протипоказані при спілкуванні з любою дитиною без виключень.

 Скористайтеся порадами: 

 Подавайте дітям приклад хорошої поведінки. Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка - приклад для наслідування. 

 Висловлюйте свої бажання позитивно. Кажіть дітям, чого Ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте. 

 Висувайте реальні вимоги. Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини та її задаткам, ситуації, в якій вона опинилася. Ви маєте бути більш терпимими до своїх дітей. 

 Не надавайте надто великого значення заохоченням і покаранням. В міру дорослішання дитини покарання і заохочення стають все менш результативними. Пояснюйте причину, яка впливає на Ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику переключення уваги. 

  Обирайте виховання без побиття та крику. Крик або постійні докори є шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру та заниження самооцінки. Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших. Діти часто не розуміють, чому їх покарано. Дослідження доводять, що вимоги дорослих часто видаються дітям незрозумілими.

  Допомагайте дітям вести себе краще, даючи їм вибір. Не сперечайтеся з дітьми про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їм зробити вибір. Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що Ви її постійно контролюєте. 

 Не погрожуйте . Погрожуючи, ми вчимо дітей боятися і ненавидіти нас. Погрози безкорисні, вони не покращують поведінку дитини. 

 Уникайте з’ясовування стосунків в присутності дітей. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.

  Не моралізуйте. Це розвиває почуття провини. 

 Плануйте розпорядок дня дитини. Малі діти почуватимуться більш безпечно, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня, а старші привчатимуться до порядку й дисципліни. 

 Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого. Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо Ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини.

  Хваліть і заохочуйте дитину. Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре, й заохочуйте докладати зусиль для цього. Хваліть її за хорошу поведінку. 

 У кожній сім’ї є свої правила. Будьте послідовними в їх дотриманні . Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого – відміняється. 

Діти мають право на позитивне ставлення до себе. Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності. Любіть дитину не за те, що вона красива чи розумна, а за те, що вона рідна. Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває. Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки бувають занадто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Вмійте побачити веселі моменти й дозволяйте собі сміх при кожній нагоді. Намагайтесь побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її почуття. Пригадайте, як Ви почувалися. Коли були дитиною, і яким незрозумілим здавався Вам світ дорослих, коли з Вами чинили несправедливо. Не забувайте про власні потреби! Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся. 

У батьках діти хочуть бачити друзів і порадників!

 Отож побажання батькам: пам'ятайте, що дитина – це дзеркало життя своїх батьків. Як у краплі води відбивається сонце, так і в дітях відображається духовне багатство мами і тата. Робіть усе, щоб дитинство і майбутнє Ваших дітей було прекрасним. Любові та взаєморозуміння Вам і Вашим дітям!

                                                     Леся Сосна психолог

Адаптація п’ятикласників

 У процесі навчання у школі дитина проходить через ті чи інші кризові етапи, кожний із яких має свою специфіку, свої проблеми, що потребують особливої уваги педагогів, батьків та психолога. Одним із цих етапів є перехід учнів початкової школи у середню. П'ятий клас – кінець дитинства, період, що безпосередньо передує підлітковому. У цей час діти відкриті і довірливо ставляться до дорослих, визнають їх авторитет, чекають від учителів, батьків та інших дорослих допомоги і підтримки. Це відкриває великі можливості для виховних впливів. Але 5-й клас – це період адаптації до середньої ланки школи. Адаптація - процес пристосування до нових умов чи вимог середовища, результатом якої має бути пристосування, що є показником життєвої компетентності індивіда. У 5-му класі діти переходять до нової системи навчання: «класний керівник – учителі - предметники», уроки проходять у різних кабінетах. Інколи діти навіть змінюють школу, у них з’являються нові однокласники. Більшість дітей переживає цю подію як важливий крок у своєму житті. Деякі пишаються тим, що вони подорослішали, інші мріють розпочати «нове життя». Незважаючи на таку гадану дорослість, п'ятикласник потребує ненав'язливого контролю, підтримки та допомоги, оскільки не завжди може сам зорієнтуватися в нових вимогах шкільного життя. Адаптація дитини до навчання у середній ланці школи відбувається не одразу. Це досить довгий процес, пов'язаний зі значними проблемами як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. 

 Психологічні особливості молодшого підліткового віку.   Набуття почуття дорослості, прагнення відмежуватися від усього підкреслено дитячого - основна характеристика молодшого підлітка.                                         
 Пошук власної унікальності, пізнання власного «Я».       Заміна провідного виду діяльності - навчальної на спілкування - «Пізнання іншої, схожого на мене, дає можливість як у дзеркалі побачити і зрозуміти власне Я».    Висока розумова активність здатна розвиватися тільки в діяльності, що викликає позитивні емоції, відсутність адаптації до невдач, статусу «гіршого». Успіх (неуспіх) суттєво впливає на мотивацію навчання.                                      Фізіологічні особливості цього віку визначають крайню емоційну нестабільність підлітка.                                                 Поява потреби у гідному становищі в колективі однолітків, в сім'ї; підвищений інтерес до питання про «співвідношенні сил» у класі; прагнення уникнути ізоляції, об завестися вірним другом. 

 Підвищена стомлюваність. 

 Відсутність авторитету віку; переоцінка своїх можливостей, реалізація яких передбачається у віддаленому майбутньому; 

 Відраза до необґрунтованих заборон; сприйнятливість до промахів учителів. 

 Вимогливість до відповідності слова і діла; підвищений інтерес до спорту. 

Проблеми: Психологічні: 

 Зміна умов навчання; 

 Різноманітність і якісне ускладнення вимог, що висуваються до школяра різними вчителями; 

 Зміна позиції «старшого» у початковій школі на статус «самого маленького» у середній. 

П’ятикласники пристрасно бажають добре вчитися, щоб радувати оточуючих. Але, зіткнувшись з першими труднощами, часто розчаровуються. 

 Наслідки:

 У адаптаційний період діти можуть стати більш тривожними, боязкими або, навпаки, «розв'язаними», надмірно гучними, метушливими.

 Відбувається зниження працездатності, діти можуть стати забудькуватими, неорганізованими, іноді порушується сон, апетит. 

Ознаки успішної адаптації: 

 задоволеність дитини процесом навчання;                     дитина легко справляється з програмою;                              ступінь самостійності дитини при виконанні нею навчальних завдань, готовність вдатися до допомоги дорослого лише ПІСЛЯ спроб виконати завдання самому;    задоволеність міжособистісними стосунками з однокласниками і вчителем.

 Ознаки дезадаптації: 

 змучений, стомлений зовнішній вигляд дитини. 

 небажання дитину ділитися своїми враженнями про проведений день. 

 прагнення відвернути дорослого від шкільних подій, переключити увагу на інші теми. 

 небажання виконувати домашні завдання. 

 негативні характеристики на адресу школи, вчителів, однокласників. 

 скарги на ті чи інші події, пов'язані зі школою. 

 неспокійний сон. 

 труднощі ранкового пробудження, млявість. 

 постійні скарги на погане самопочуття. 

Чим можна допомогти ? 

 Перша умова шкільного успіху п'ятикласника - безумовне прийняття дитини, незважаючи на ті невдачі, з якими він вже зіткнувся або може зіткнутися. 

 Створюйте умови для розвитку самостійності у поведінці дитини. У п'ятикласника неодмінно повинні бути домашні обов'язки, за виконання яких він несе відповідальність. 

ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ 

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом. 

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей. 

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів. 

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси. 

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

 6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо. 

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння. 

8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності. 

9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі. 

10. У дітей настає криза, пов'язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям. 

11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання. 

12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним. 

13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети. 

14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо. 

15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів. 

                         
                                                       ЛЕСЯ СОСНА, ПСИХОЛОГ

Криза 3 років у дітей: як поводитися батькам?

Ще вчора ви Не могли натішитися новим успіхам і відкриттів свого малюка, а сьогодні приходьте в здивування від його істерик? Не переживайте: через цей етап проходять практично всі батьки. Подібна поведінка у дітей можна пояснити просто. Швидше за все, у малюка стався так званий криза трьох років.

Як батькам реагувати на примхи правильно? І, головне, коли ж це припиниться?                                                                                                               Криза трьох років у дитини: симптоми

Три роки – це дуже важливий вік для формування психіки. Маленький чоловічок вчиться робити оцінку предметів, подій і дій людей, отримує абсолютно нові соціальні навички. Звичайно, без наслідків такий бурхливий ріст особистісних якостей не обходиться, і ми стикаємося з першими ознаками вікової кризи. Прояви кризи в три роки індивідуальні для кожного малюка. У кого-то цей період проходить більш менш спокійно, а в інших дітей криза виражений надто явно.

Спробуємо розглянути основні симптоми кризи трьох років:

1 Переважно негативні реакції на прохання.                                                     Прояви негативізму не варто плутати з простим непослухом. В останньому випадку крихітка буде відмовлятися виконувати ті чи інші прохання внаслідок втоми або просто тому, що робити це дитині не хочеться. Коли в хід вступає негативізм як симптом кризи, непослух приймає принциповий характер. Відмова від виконання дій відбувається з-за того, що прохання надійшло від особи дорослого. Дитячий негативізм може бути спрямована і на людину. Незлюбить дитина може кого завгодно, дорослого або однолітка. При цьому до інших людей дитина буде ставитися цілком нормально.

2 Прояви деспотизму.                                                                                        Особливо яскраво ця ознака виражений у сім’ях, в яких нещодавно народився молодший брат або сестра. Дає про себе знати дитяча ревнощі: з одного боку, представник старшого покоління вважає себе головним і командує. З іншого боку, він починає вести себе подібно немовляті. Малюк відмовляється залишатися в кімнаті без мами, відмовляється від вживання тієї або іншої їжі, постійно проситься на руки. Іншими словами, дитина в три роки хоче повернутися в той час і стан, коли всі його бажання задовольнялись за першою вимогою.

3  Бунт.                                                                                                             Маленький член сім’ї вважає, що справедливо ставитися до його вимог так само серйозно, як і до доручень дорослих. Ви просите про крихітку, а він ставить у відповідь свої умови, деколи абсолютно безглузді. Ситуація переростає в конфлікт: батькам починає здаватися, що син чи донька просто знущається над ними.

4 Прагнення бути самостійним.                                                         Здавалося б, що поганого в тому, що малюк проявляє інтерес до навколишнього світу і навчання новим навичкам?                                                Якщо дитина в три роки відмовляється від допомоги дорослих і намагається робити домашні або особисті справи, значить, в будинку росте справжній помічник, чи не так? На жаль, немає. Коли малюк сам зав’язує собі шнурки і збирається в садочок – це чудово. Але коли дитина береться за явно «дорослі» справи, які фізично Не може довести до кінця, починається розчарування, плач і істерика.                                                                                         5 Впертість.                                                                                                          Якщо ваш син хоче, щоб ви купили ту чи іншу іграшку і всіма силами домагається бажаного, упертістю це назвати складно. Інша справа, коли родина зібралася за вечерею і кличе дитину до столу, а малюк впирається і скандалить, хоча до цього часу вже встиг зголодніти. Впертість може проявлятися в будь-яких побутових ситуаціях, і ніякі аргументи дорослих не будуть викликати позитивної реакції у дитя. Ще одним фактором, що впливає на розвиток кризи трьох років, стрімко розширюється лексикон дитини.

Причому поповнюватися словниковий запас може і поганими словами (принаймні, мають негативний відтінок), якими малюк може дати оцінку оточуючим.

Психологія кризи трьох років: скільки триває криза у дітей?

Причини виникнення дитячої кризи в три роки пов’язані з бурхливим зростанням маленького організму. Поступово з дитинства відбувається перехід в дошкільний вік. Дещо малюк вже може робити сам, а в деяких речах, як і раніше необхідна допомога і підтримка дорослих. З кожним днем дитині доводиться випробовувати масу нових відчуттів та емоцій. Малюкові в три роки складно витримати таке колосальне навантаження, він сам не знає, що робити з усіма новими знаннями та враженнями. У цьому йому повинні допомагати самі близькі люди. Дитина перейде на новий щабель розвитку, як тільки ви покажете йому потрібний шлях. До змін у поведінці має відношення також поява деяких дитячих страхів. Більшість дітей у віці трьох років починають боятися темряви, висоти, чужих людей. Тому спочатку категорична відмова від сну в своїй кімнаті може збентежити вас, адже ще раніше дитина не відчував ніякого дискомфорту, засинаючи без мами. Не ставитеся до дитячих страхів поверхнево. Ви повинні переконати малюка, що він знаходиться під надійним захистом. Певно, у малюка і раніше траплялися істерики. Тільки до віку трьох років вони були обґрунтовані поганим самопочуттям або недосипанням, а зараз знайшли характер маніпуляції. Маленький упертюх шукає публіку. Знайома ситуація, коли вдома дитя веде себе чудово, а при виході в супермаркет або парк буквально втрачає контроль? Тривалість кризи у дітей у три роки передбачити складно. Це буде залежати і від особистісних особливостей, і від уваги, що приділяється батьками. Якщо остання умова відсутня, криза може затягнутися і на декілька років.

Що робити при кризі трьох років у дитини?

Батьки запитують: «Як пережити кризу трьох років у дитини?». Це питання поставлене спочатку неправильно. Кризу можна пережити або перечекати.

Ваш обов’язок – допомогти маленькому бунтарю, який і сам не розуміє, що з ним відбувається. В іншому випадку, весь тягар ляже на плечі малюка, а це неодмінно позначиться на його розвиток.

Правильна реакція батьків на дитячі істерики:

1 Ігноруйте явні маніпуляції. Зберігайте спокій, навіть якщо вам здається, що дитина знаходиться на межі нервового зриву. До таких серйозних наслідків істерики доходять украй рідко.

А ось поведясь одного разу на прийом шибеника, ви ризикуєте надовго стати «веденим» таким способом отримання бажаного.

2 Не робіть за дитину те, що він може (хоче) зробити сам.

Мета, з якою природою було закладено явище кризи в три роки, – пристосування до умов навколишнього світу.

Не ведіть рахунок зламаних іграшок і розбитим тарілках.

Головне, щоб самостійність дитини не завдавала істотної шкоди йому і оточуючим.

3 Не карайте малюка. Зрозумійте, що сьогоднішнє поведінку сина чи доньки – це не спрямована на вас агресія і не шкідливість характеру. Дитя просто не заслуговує покарання.

Суворо вичитуючи його після кожної його витівки, батьки ризикують виростити слабохарактерного і нерішучої людини.

Вседозволеність також ні для кого корисною не буває. Маленького тирана, не знав відмов у всіх примхи, буде надзвичайно складно адаптуватися в суспільстві.

4 Надавайте вибір. Якщо дитина хоче, щоб з ним спілкувалися на рівних – робіть так. Запитуйте перед прогулянкою, який наряд їй хотілося б надіти сьогодні, а не ставте дитину перед фактом.

                                            

                                                            Терпіння вам у вихованні дітей!