16.10.2019 року відбувся семінар практичних психологів міста. 

Тема семінару: "Робота з дітьми з особливими освітніми потребами"

10 жовтня 2019 року - ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ'Я

Всесвітній день психічного здоров’я (World Mental Health Day) 10 жовтня 2019 року відзначається міжнародною громадськістю під загальним гаслом Всесвітнього дня запобігання самогубствам (World Suicide Prevention Day, WSPD).                                                                                        Всесвітня федерація психічного здоров`я визначила цю дату в 1992 році і це вже в 27-й раз люди у всьому світі будуть робити анонси, проводити  заходи щоб об’єднати зусилля щодо покращення психічного здоров’я людей у ​​всьому світі.

За визначенням ВООЗ, психічне здоров’я – це стан душевного благополуччя, яке дає кожній людині можливість здійснювати власний потенціал, долати звичайні життєві стреси, плідно працювати. Порушення душевного благополуччя, душевної рівноваги може спричинити розлади психіки та поведінки. Стреси стали складовою частиною життя сучасної людини. Люди борються з ними, не замислюючись про те, що потрібно не боротися, а не допускати їх. Сучасне життя само по собі сприяє стресам: зміни в житті політичному, економічному, негаразди на роботі, та й просто поїздка в громадському транспорті призводять до того, що людина зі своїми стресами починає миритися, а так і до депресії недалеко. Психологічне здоров’я – динамічна гармонія людини: внутрішня  і зовнішня . Психологічно здорова людина – це насамперед людина життєрадісна і весела, відкрита, пізнає себе і навколишній світ не тільки розумом, а й почуттями, інтуїцією. У збереженні та зміцненні психічного здоров’я важливе значення має дотримання принципів здорового способу життя. Особливе значення має психогігієна – це комплекс заходів з дотриманням культури міжособистих стосунків, уміння керувати своїми емоціями, чергувати працю і відпочинок, створювання сприятливого психологічного клімату у колективі, сім’ї; систематично займатись фізичною культурою, дотримуватися раціонального харчування, режиму дня, достатньо спати, позитивно мислити, бути оптимістичним, доброзичливим.

Найбільш ефективними способами підвищення стресостійкості та профілактики психічного здоров’я є наступні:

• Визначте природу свого стресу: знайдіть першопричини. Знайдіть час побути наодинці із собою і записати в блокноті все, що викликає у вас занепокоєння.
• Складіть план по зменшенню впливу стресу на ваше життя. Включіть до свого режиму дня обов’язковий відпочинок. Виявивши джерела стресу, намагайтеся менше приділяти їм часу.
•  Замініть це заняттям хобі, спілкуванням з приємними для вас людьми, рідними, близькими.
•  Поділіться своїми проблемами з іншими людьми. Це можуть бути друзі, родичі та колеги. Не залишайтеся наодинці зі своїми переживаннями.
• Якщо можливо, вирішуйте тривожні ситуації невідкладно. Не приховуйте образи, одразу вирішуйте робочі/учбові конфлікти. Якщо стрес викликають невизначені події і сценарії, продумайте їх детально і прийміть рішення настільки швидко, наскільки це можливо.
• Уникайте або максимально обмежуйте час спілкування з людьми, які вам не приємні.
•  Вчіться справлятися зі стресом. Будьте зібрані і стримані, намагайтеся контролювати прояв негативних емоцій стосовно оточуючих.
• Підтримуйте фізичну активність. Заняття спортом, медитативні техніки, свіже повітря і фізичні навантаження допоможуть зняти психічну напругу.
•  Приділіть щодня хоча б 20 хвилин собі.
•  Правильно харчуйтеся, уникайте надмірного вживання кофеїну, краще відмовитися від шкідливих звичок повністю.
• Дотримуйтесь графіка сну, максимально ефективно використовуйте час, щоб не лягати спати надто пізно. Не дивіться телевізор перед сном, краще почитайте хорошу книгу або послухайте спокійну негучну музику. Намагайтеся мінімізувати сторонні шуми і подразники, коли засинаєте. 

Психічне здоров’я кожного в першу чергу залежить від нього самого і його близьких. Задача кожної сучасної людини зберігати свою душевну рівновагу, бути готовою до стресових ситуацій. 

Будьте уважними один до одного та оберігаймо власне психічне здоров’я.

Протидія булінгу

Віддай людині крихітку себе. За це душа поповнюється світлом.

Л. Костенко

Образливі прізвиська, глузування, піддражнювання, підніжки, стусани з боку одного або групи учнів щодо однокласника чи однокласниці – це ознаки нездорових стосунків, які можуть призвести до цькування — регулярного, повторюваного день у день знущання. Регулярне та цілеспрямоване нанесення фізичної й душевної шкоди стало об’єктом уваги науковців і педагогів, починаючи з 70-х років минулого століття, й отримало спеціальну назву – булінґ.

Про булінг

	Булінґ (від англ. bully – хуліган, задирака, грубіян, «to bully» — задиратися, знущатися) – тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, агресивної поведінки, щоб заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або ж створити негативне середовище для людини.

Прикметною ознакою булінґу є довготривале «відторгнення» дитини її соціальним оточенням.

Найчастіше булінґ відбувається в таких місцях, де контроль з боку дорослих менший або взагалі його нема. Це може бути шкільний двір, сходи, коридори, вбиральні, роздягальні, спортивні майданчики. У деяких випадках дитина може піддаватися знущанням і поза територією школи, кривдники можуть перестріти її на шляху до дому. Навіть удома жертву булінґу можуть продовжувати цькувати, надсилаючи образливі повідомлення на телефон або через соціальні мережі.

Булінг в Україні

За даними різних досліджень, майже кожен третій учень в Україні так чи інакше зазнавав булінґу в школі, потерпав від принижень і глузувань: 10 % – регулярно (раз на тиждень і частіше); 55 % – частково піддаються знущанню з боку однокласників; 26 % – батьків вважають своїх дітей жертвами булінґу.

Жертви й ініціатори булінгу

Практично в кожному класі є учні, які стають об’єктами глузувань та знущань, а також агресори, які є ініціаторами булінґу.

Найчастіше цькування ініціюють надміру агресивні діти, які люблять домінувати, тобто бути «головними». Їх не турбують почуття і переживання інших людей, вони прагнуть бути в центрі уваги, контролювати все навколо. Принижуючи інших, вони підвищують власну значущість. Нерідко це відбувається через глибокі психологічні комплекси кривдників. Можливо, вони самі переживали приниження або копіюють ті агресивні й образливі моделі поведінки, які є у їхніх сім'ях.

Зазвичай об'єктом знущань (жертвою) булінґу вибирають тих, у кого є дещо відмінне від однолітків. Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності; манера спілкування, поведінки; незвичайне захоплення; соціальний статус, національність, релігійна належність. Найчастіше жертвами булінґу стають діти, які мають:

• фізичні вади – носять окуляри, погано чують, мають порушення опорно- рухового апарату, фізично слабкі;
• особливості поведінки – замкнуті чи імпульсивні, невпевнені, тривожні;
• особливості зовнішності – руде волосся, веснянки, відстовбурчені вуха, незвичну форму голови, надмірну худорлявість чи повноту;
• недостатньо розвинені соціальні навички: часто не мають жодного близького друга, краще спілкуються з дорослими ніж з однолітками;
• страх перед школою: неуспішність у навчанні часто формує у дітей негативне ставлення до школи, страх відвідування певних предметів, що сприймається навколишніми як підвищена тривожність, невпевненість, провокуючи агресію;
• відсутність досвіду життя в колективі (так звані «домашні» діти);
• деякі захворювання: заїкання, дислалія (порушення мовлення), дисграфія (порушення письма), дислексія (порушення читання);
• знижений рівень інтелекту, труднощі у навчанні;
• високий інтелект, обдарованість, видатні досягнення;
• слабо розвинені гігієнічні навички (неохайні, носять брудні речі, мають неприємний запах).

За даними U-Report, 49 % підтвердили, що вони піддавалися булінґу, а саме через: зовнішність, стать, орієнтацію, етнічну належність.

Форми та види булінґу

Людину, яку вибрали жертвою і яка не може постояти за себе, намагаються принизити, залякати, ізолювати від інших різними способами. Найпоширенішими формами булінґу є:

• словесні образи, глузування, обзивання, погрози;
• образливі жести або дії, наприклад, плювки;
• залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити;
• ігнорування, відмова від спілкування, виключення із гри, бойкот;
• вимагання грошей, їжі, речей, умисного пошкодження особистого майна жертви.
• фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження);
• приниження за допомогою мобільних телефонів та інтернету (СМС-повідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі у чатах і т.д.), поширення чуток і пліток.

Види булінґу можна об’єднати у групи словесного (вербального), фізичного, соціального (емоційного) й електронного (кібербулінґ) знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу.

70 % знущань відбуваються словесно: принизливі обзивання, глузування, жорстока критика, висміювання та ін. На жаль, кривдник часто залишається непоміченим і непокараним, однак образи безслідно не зникають для «об’єкта» приниження.

Фізичне насильство найбільш помітне, однак становить менше третини випадків булінґу (нанесення ударів, штовхання, підніжки, пошкодження або крадіжка особистих речей жертви та ін.).

Найскладніше зовні помітити соціальне знущання — систематичне приниження почуття гідності потерпілого через ігнорування, ізоляцію, уникання, виключення.

Нині набирає обертів кібербулінґ. Це приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету. Діти реєструються в соціальних мережах, створюють сайти, де можуть вільно спілкуватися, ображаючи інших, поширювати плітки, особисті фотографії або зроблені в роздягальнях чи вбиральнях.

Наслідки шкільного насилля

Жертви булінґу переживають важкі емоції – почуття приниження і сором, страх, розпач і злість. Булінґ вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

• неадекватне сприймання себе – занижену самооцінку, комплекс неповноцінності, беззахисність;
• негативне сприймання однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, часті прогули у школі;
• неадекватне сприймання реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;
• девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.

Як реагувати на цькування

Молодші школярі мають неодмінно звертатися по допомогу до дорослих — учителів і батьків. Допомога дорослих дуже потрібна і в будь-якому іншому віці, особливо якщо дії кривдників можуть завдати серйозної шкоди фізичному та психічному здоров'ю.

Старші діти, підлітки можуть спробувати самостійно впоратись із деякими ситуаціями. Психологами було розроблено кілька порад для них.

Як впоратися з ситуацією самостійно

• Ігноруйте кривдника. Якщо є можливість, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, адже, навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.
• Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи самовладання, використайте гумор. Цим ви можете спантеличити кривдника/кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам.
• Стримуйте гнів і злість. Адже це саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.
• Не вступайте в бійку. Кривдник тільки й чекає приводу, щоб застосувати силу. Що агресивніше ви реагуєте, то більше шансів опинитися в загрозливій для вашої безпеки і здоров'я ситуації.
• Не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.

Що можуть зробити батьки

Багато учнів соромляться розповідати дорослим, що вони є жертвами булінґу.

Проте якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу, то скажіть їй:

• Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви повністю на її боці).
• Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).
• Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).
• Таке може трапитися з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи той момент свого життя).
• Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу).
• Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).

Не залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, зверніться до класного керівника, а в разі його/її неспроможності владнати ситуацію, до завуча або директора школи. Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного і комфортного середовища для кожної дитини.

Якщо вчителі та адміністрація не розв’язали проблему, не варто зволікати із написанням відповідної заяви до поліції.

Що можуть зробити вчителі

У школі вирішальна роль у боротьбі з булінґом належить учителям. Проте впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:

• Усі члени шкільної спільноти мають дійти єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість у школі є неприйнятними.
• Кожен має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство й цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру має бути включено до шкільної програми.
• Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі, а потім загальношкільні правила. Правила мають бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.
• Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.
• Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.
• Аналізуючи ситуацію, треба з’ясувати, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов'язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.
• Залежно від тяжкості вчинку можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.
• Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і , якщо треба, покликати на допомогу дорослих.
• Потрібно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.
• Для успішного попередження та протидії насильству треба проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

В рамках правопросвітницького проекту Всеукраїнського тижня з протидії булінгу  "Я МАЮ ПРАВО" з 16.09 по 20.09.2019р.  були проведені профілактичні бесіди з учнями 2-4-х класів та виховні години у 6-б і 7-а класах.

Адаптація п’ятикласників

 У процесі навчання у школі дитина проходить через ті чи інші кризові етапи, кожний із яких має свою специфіку, свої проблеми, що потребують особливої уваги педагогів, батьків та психолога. Одним із цих етапів є перехід учнів початкової школи у середню. П'ятий клас – кінець дитинства, період, що безпосередньо передує підлітковому. У цей час діти відкриті і довірливо ставляться до дорослих, визнають їх авторитет, чекають від учителів, батьків та інших дорослих допомоги і підтримки. Це відкриває великі можливості для виховних впливів. Але 5-й клас – це період адаптації до середньої ланки школи. Адаптація - процес пристосування до нових умов чи вимог середовища, результатом якої має бути пристосування, що є показником життєвої компетентності індивіда. У 5-му класі діти переходять до нової системи навчання: «класний керівник – учителі - предметники», уроки проходять у різних кабінетах. Інколи діти навіть змінюють школу, у них з’являються нові однокласники. Більшість дітей переживає цю подію як важливий крок у своєму житті. Деякі пишаються тим, що вони подорослішали, інші мріють розпочати «нове життя». Незважаючи на таку гадану дорослість, п'ятикласник потребує ненав'язливого контролю, підтримки та допомоги, оскільки не завжди може сам зорієнтуватися в нових вимогах шкільного життя. Адаптація дитини до навчання у середній ланці школи відбувається не одразу. Це досить довгий процес, пов'язаний зі значними проблемами як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. 

 Психологічні особливості молодшого підліткового віку. 

ü Набуття почуття дорослості, прагнення відмежуватися від усього підкреслено дитячого - основна характеристика молодшого підлітка.                                        
ü Пошук власної унікальності, пізнання власного «Я».     

 ü Заміна провідного виду діяльності - навчальної на спілкування - «Пізнання іншої, схожого на мене, дає можливість як у дзеркалі побачити і зрозуміти власне Я». 

  ü Висока розумова активність здатна розвиватися тільки в діяльності, що викликає позитивні емоції, відсутність адаптації до невдач, статусу «гіршого». Успіх (неуспіх) суттєво впливає на мотивацію навчання.                                    

 ü Фізіологічні особливості цього віку визначають крайню емоційну нестабільність підлітка.                                               

 ü Поява потреби у гідному становищі в колективі однолітків, в сім'ї; підвищений інтерес до питання про «співвідношенні сил» у класі; прагнення уникнути ізоляції, об завестися вірним другом. 

ü Підвищена стомлюваність. 

ü Відсутність авторитету віку; переоцінка своїх можливостей, реалізація яких передбачається у віддаленому майбутньому; 

ü Відраза до необґрунтованих заборон; сприйнятливість до промахів учителів. 

ü Вимогливість до відповідності слова і діла; підвищений інтерес до спорту. 

Проблеми: Психологічні: 

ü Зміна умов навчання; 

ü Різноманітність і якісне ускладнення вимог, що висуваються до школяра різними вчителями; 

ü Зміна позиції «старшого» у початковій школі на статус «самого маленького» у середній. 

П’ятикласники пристрасно бажають добре вчитися, щоб радувати оточуючих. Але, зіткнувшись з першими труднощами, часто розчаровуються. 

 Наслідки:

ü У адаптаційний період діти можуть стати більш тривожними, боязкими або, навпаки, «розв'язаними», надмірно гучними, метушливими.

ü Відбувається зниження працездатності, діти можуть стати забудькуватими, неорганізованими, іноді порушується сон, апетит. 

Ознаки успішної адаптації: 

Ø задоволеність дитини процесом навчання;                

Ø дитина легко справляється з програмою;                             

Ø ступінь самостійності дитини при виконанні нею навчальних завдань, готовність вдатися до допомоги дорослого лише ПІСЛЯ спроб виконати завдання самому;  

Ø задоволеність міжособистісними стосунками з однокласниками і вчителем.

 Ознаки дезадаптації: 

Ø змучений, стомлений зовнішній вигляд дитини. 

Ø небажання дитину ділитися своїми враженнями про проведений день. 

Ø прагнення відвернути дорослого від шкільних подій, переключити увагу на інші теми. 

Ø небажання виконувати домашні завдання. 

Ø негативні характеристики на адресу школи, вчителів, однокласників. 

Ø скарги на ті чи інші події, пов'язані зі школою. 

Ø неспокійний сон. 

Ø труднощі ранкового пробудження, млявість. 

Ø постійні скарги на погане самопочуття. 

Чим можна допомогти ? 

Ø Перша умова шкільного успіху п'ятикласника - безумовне прийняття дитини, незважаючи на ті невдачі, з якими він вже зіткнувся або може зіткнутися. 

Ø Створюйте умови для розвитку самостійності у поведінці дитини. У п'ятикласника неодмінно повинні бути домашні обов'язки, за виконання яких він несе відповідальність. 

ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ 

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом. 

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей. 

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів. 

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси. 

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

 6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо. 

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння. 

8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності. 

9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі. 

10. У дітей настає криза, пов'язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям. 

11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання. 

12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним. 

13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети. 

14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо. 

15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів. 

25.03.2019 з учнями 7-б класу була проведена виховна година на тему: Культура спілкування.

18.02.2019 з учнями 7-В класу була проведена виховна година з елементами тренінгу на тему: Культура спілкування.

01.02.2019р. ВІДБУВСЯ СЕМІНАР - ТРЕНІНГ ДЛЯ ПСИХОЛОГІВ МІСТА НА ТЕМУ: "РОЗВИТОК ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ" НА ОСНОВІ МЕТОДУ ННК МАРШАЛЛА РОЗЕНБЕРГА, З МАРИНОЮ ВОСТРОВОЮ

Психологічний супровід зовнішнього незалежного оцінювання

Іспити , як і більшість явищ життя, - явище перехідне. Коли вони закінчуються, з’являється відчуття свободи, забуваються сльози, нервування, повертається спокійний сон. Але ж можна скласти іспит і з меншими витратами для власного здоров'я, отримати добрі оцінки й чекати наступного іспиту без страху і безсонних ночей.

Готуючись до тестування, старшокласникам важливо відчувати допомогу з боку дорослих. Це може бути як підтримка інформаційного характеру стосовно питань проходження процедури ЗНО або опрацювання навчального матеріалу, так і психологічна настанова, переконання в тому, що за умови серйозної підготовки й виявлення ґрунтовних знань випускник може сподіватися на гарні результати.

Тому найоптимальнішим варіантом підготовки до складання іспитів та проходження тестового періоду є такий:

- Раціональне харчування (мед, горіхи, молочні продукти, риба, м’ясо, овочі та фрукти) забезпечать баланс необхідних інгредієнтів та відновить енергетичні витрати.

- Нормальний здоровий сон та відпочинок зменшать навантаження на нервову систему.

- Не варто в цей період відмовлятися від занять спортом чи улюбленої справи – це буде своєрідний відпочинок.

- Слід пам’ятати про біоритмологічні особливості: "сова”, неефективно працює о 6-8 годині ранку, а "жайворонок” навряд чи буде працездатним до 2-3 години ночі. В усіх людей рівень біологічної активності знижений із 17.00 до 18.00 години.

Правильна організація вивчення навчального матеріалу є чинником успішності.

Спочатку слід переглянути весь матеріал і розподілити його таким чином: якщо треба вивчити 100 питань за 4 дні, то в перші 2 дні вивчається 70% інформації, третього дня – решта, а четвертого дня повторюють вивчене. При цьому складні теми можна чергувати з простими, не обов’язково вивчати всі питання поспіль.

Є й деякі психологічні особливості, які слід ураховувати при вивченні матеріалу.

1. "Ефект краю”. Найкраще запам’ятовується інформація, вкладена на початку й наприкінці тексту. Тому під час запам’ятовування слід напружувати свої пізнавальні здібності саме при вивченні середини.

2. Повторювати матеріал теж слід вдумливо, оскільки після "завантаження в мозок” не повторити цю інформацію, 20-30% її втрачається впродовж перших 10 годин. Щоб цього не сталося, слід працювати з текстом так: спочатку прочитати його, потім повторити вдруге, через 20 хвилин – утретє, а через 8-10 годин – учетверте, і ще раз – через добу.

3. Наявність власної стратегії та пошуку відбору інформації, свого інтелектуального стилю полегшує вивчення. Так, знаючи особливості своєї пам’яті, можна вивчати матеріал зорово, можна проговорювати його вголос, або переказувати комусь, а іноді допомагає потрібна річ – шпаргалка.

4. Аутогенне тренування та власні формули заспокоєння налаштують учнів на впевнений лад та оптимізм.

5. Підтримка батьків – один із чинників успіху.

Емоційний батьківський захист – велика підтримка перед іспитом. Водночас справжня підтримка повинна ґрунтуватися на підкресленні здібностей, та позитивних сторін дитини. Підтримувати свою дитину - значить вірити в неї. Підтримка заснована на вірі в природжену здатність особи долати життєві труднощі при підтримці тих, кого вона вважає значущими для себе. Дорослі мають нагоду продемонструвати дитині своє задоволення від її досягнень або зусиль. Інший шлях - навчити дитину  справлятися з різними завданнями, створивши у нього установку: «Ти можеш це зробити!».

Щоб продемонструвати свою віру в дитину, батьки повинні мати мужність і бажання зробити наступне:

· забути про минулі невдачі своєї дитини;

· допомогти дитині знайти впевненість у тому, що він/вона справляться із тим чи іншим завданням;

· пам'ятати про минулі успіхи і повертатися до них, а не до помилок.

Існують слова, які особливо підтримують дітей, наприклад: «Знаючи тебе, я упевнений, що ти все зробиш добре», «Ти знаєш це дуже добре» тощо.

Успішне складання ЗНО — свято не тільки для дитини, але й для всієї родини. Не сприймайте відмінний результат як належний і єдиний можливий, у будь-якому разі порадійте з дитиною. Незадовільний результат — це не трагедія, це досвід. Не вішайте ярлика «нездара» на свою дитину. Обговоріть те, що трапилося, і врахуйте цей досвід. По суті, наші діти не просто складають іспити з навчальних предметів, вони вчаться долати труднощі. Ця форма перевірки знань є випробуванням характеру, сили волі, уміння потрібної миті проявити себе, показати свої досягнення в певній галузі, уміння не розгубитися, упоратися із хвилюванням — цього неодмінно треба вчити та вчитися.

Система психологічної підготовки до ЗНО (методичні рекомендації педагогічним працівникам, батькам та учням  щодо психологічної підготовки до ЗНО)

  ( продовження на сторінках - Учням на замітку; Для Вас, педагоги; Батькам на допомогу.)

Юність - криза 17 років

 Юність... Прекрасний вік. Відчуття того, що все життя попереду стільки відкритих можливостей!                                                

Характеризується переходом від підліткового віку до дорослого життя. Юнацький вік охоплює часовий період від 16 до 21 років.   

 До цього віку завершується фізичний розвиток, а в психологічному плані формується самосвідомість, вирішуються питання самовизначення, пошуку подальших життєвих планів. Особистість стабілізується, молода людина здатна сам відповідати за свої рішення.

Якщо підліток дивиться на життя з позиції сьогодення, то юнак (дівчина) дивиться на теперішнє з позиції майбутнього. Людина закінчує школу, і на порозі дорослого життя вона стоїть перед вибором подальшого шляху: ким бути, яку професію обрати, де продовжити навчання...

 ( продовження на сторінці - Учням на замітку)

Дитина б'ється. Що робити, якщо дитина б'ється?

Багатьом батькам часто доводиться стикатися з тим, що дитина б'ється. І хоча в більшості випадків ця агресія носить скоріше ситуативні емоційні епізоди, не варто закривати очі на таку поведінку свого чада. Особливо, якщо ваша дитина  часто б'ється, кричить, причому не тільки на своїх однолітків, але і на більш старших людей. У цьому випадку батькам необхідно задати собі просте питання: що я роблю не так? Адже дитина прочитує всі демонстровані моделі поведінки з оточуючих його людей, і в першу чергу - з самих близьких, тобто з батьків.                                                                                                                 Психологи радять ... (продовження на сторінці - Батькам на допомогу)