Учням на замітку

Профорієнтаційна робота

У дитинстві з багатьох іграшок вибираємо найулюбленішу, в школі віддаємо перевагу найцікавішим, на наш погляд, предметам… Обираємо товаришів, друзів, коханих. І в основі вибору кожного з нас свої критерії, своє уявлення про добро і зло, честь і безчестя, правду і кривду.

У кожної людини є свобода вибору. Вибір існує щоденно, щохвилини. Різний за своєю серйозністю. Неоднаковий за своїми наслідками.

 Зробити крок чи не робити? Промовчати чи відповісти? Стерпіти чи не стерпіти? Подолати чи відступити? Так чи ні? Куди піти вчитися? Як жити? Що робити?

 Одним із найважливіших кроків у житті є вибір професії. Адже займатися тим, що тебе цікавить, приносить радість, - одна з умов відчуття життєвої повноцінності.

 Прагнення «знайти себе», стати «самим собою», індивідуальністю – неодмінна ознака юності.

Своє майбутнє ми визначаємо задовго до останнього шкільного дзвінка. Обираючи професію, стараємося зважити всі «за» і «проти» того чи іншого заняття, що приваблює, «приміряти його на себе».

Вибір професії – чи не найголовніший чинник того, як складеться твоє подальше життя та як ти в ньому будеш себе почувати. Адже всім хочеться не лише заробляти гроші, але й реалізувати свій потенціал та отримувати справжнє задоволення від своєї діяльності.

«Ким ви працюєте?» - це чи найперше запитання, яке ставлять під час знайомства будь якій дорослій людині. «Ким працюють твої мама й тато?» - цікавляться навіть діти. І це не випадково, адже професія – одна з найважливіших характеристик людини.

Слід розрізняти близькі за значенням і вживанням слова «професія» і «спеціальність». Професія – рід занять, означена форма трудової діяльності. Спеціальність – окрема галузь науки, техніки, виробництва, в якій людина працює. Люди однієї професії можуть мати різні спеціальності.

Наприклад, вона лікар за професією, хірург за спеціальністю, він за професією будівельник, а за спеціальністю може бути бетонником, арматурником, зварювальником, кранівником тощо.

 Мрія й реальність – як їх поєднати? Як не помилитись у виборі своєї дороги, щоб бути щасливим у праці?

Ці проблеми ми з вами маємо розв’язувати сьогодні. Спробуємо вирішити, що ж має обиратися: людина для професії чи професія для людини?

У світі існує близько 50 тисяч професій. Деякі з них – лікар, учитель, продавець – знайомі всім, деякі існують тільки в великих містах; а представників інших дуже мало (наприклад суфлерів). Кожна професія унікальна по-своєму.

Залежно від того, з ким (чим) працює людина, професії діляться на п’ять груп:

1) людина – природа (городник, ветеринар, агроном);

2) людина – техніка (електрик, слюсар, водій);

3) людина – знакові системи (програміст, секретар);

4) людина – людина (лікар, учитель, продавець);

5) людина – художній образ (актор, художник).

Характеристика типів  особистості з їх коротким описом та перераховуються деякі професії, в яких представники відповідного типу зможуть найбільш повно розкрити свої здібності, досягти успіху і особистого задоволення. Важливо підкреслити, що кожна людина володіє особистими якостями, характерними для всіх шести типів, однак домінують при цьому риси всього лише одного або декількох типів.

 Реалістичному типу особистості властива емоційна стабільність, орієнтація на сьогодення. Представники даного типу займаються конкретними об'єктами та їх практичним використанням: речами, інструментами, машинами. Віддають перевагу заняттям, що вимагають моторних навичок, спритності, конкретики.

Професії – механік, електрик, інженер, моряк, водій та ін.

Артистичний тип відсторонюється від чітко структурованих проблем та видів діяльності, які передбачають велике фізичне навантаження. У спілкуванні з оточуючими спираються на свої безпосередні відчуття, емоції, інтуїцію та уяву. Йому притаманний складний погляд на життя, гнучкість, незалежність суджень. Властива несоціальність та оригінальність.

Професії – музикування, малярство, літературна творчість, фотографія, театр та ін.

Соціальний тип ставить перед собою такі цілі і завдання, які дозволяють йому встановити тісний контакт з навколишнім соціальним середовищем. Володіє соціальними вміннями та має потребу в соціальних контактах. Прагне повчати, виховувати. Гуманний. Здатний пристосуватися практично до будь-яких умов. Намагається триматися осторонь від інтелектуальних проблем. Вони активні та вирішують проблеми, спираючись головним чином на емоції, почуття та вміння спілкуватися.

Професії – лікар, вчитель, психолог, соціальний працівник та ін.

Конвенційний тип віддає перевагу чітко структурованій діяльності. З навколишнього середовища він обирає цілі, завдання та цінності, що виникають з звичаїв й обумовлені станом суспільства. Йому властиві серйозність наполегливість, консерватизм, старанність. Відповідно до цього його підхід до проблем носить стереотипний, практичний та конкретний характер.

Професії – машинопис (друкарська справа), бухгалтерія, програмування та ін.

Підприємницький тип обирає такі цілі, цінності та завдання, які дозволяють йому проявити енергію, ентузіазм, імпульсивність, домінантність, реалізувати любов до пригод. Йому не до душі заняття, пов'язані з ручною працею, а також ті, що вимагають посидючості, великої концентрації уваги та інтелектуальних зусиль. Надає перевагу керівним ролям, за допомогою яких може задовольнити свої потреби в домінантності та визнанні. Активний, заповзятливий.

 Професії – директор, журналіст, адміністратор, підприємець та ін.

Інтелектуальний тип орієнтований на розумову працю. Він аналітичний, раціональний, незалежний, оригінальний. Переважають теоретичні та, певною мірою, естетичні цінності. Замість роздумувати про проблему він вважає за краще займатися реалізацією пов'язаних з нею рішень. Йому подобається вирішувати завдання, що потребують абстрактного мислення.

Професії в першу чергу наукові – математик, фізик, астроном та ін..

Вибір професії базується на трьох «китах»: ХОЧУ!МОЖУ!ТРЕБА!


https://osvita.diia.gov.ua/courses/cyberbullying

Як реагувати на цькування
Молодші школярі мають неодмінно звертатися по допомогу до дорослих — учителів і батьків. Допомога дорослих дуже потрібна і в будь-якому іншому віці, особливо якщо дії кривдників можуть завдати серйозної шкоди фізичному та психічному здоров'ю.             
Старші діти, підлітки можуть спробувати самостійно впоратись із деякими ситуаціями.                                                                                           Психологами було розроблено кілька порад 

Як впоратися з ситуацією самостійно
      Ігноруйте кривдника. Якщо є можливість, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, адже, навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.
   Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи самовладання, використайте гумор. Цим ви можете спантеличити кривдника/кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам.
     Стримуйте гнів і злість. Адже це саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.
   Не вступайте в бійку. Кривдник тільки й чекає приводу, щоб застосувати силу. Що агресивніше ви реагуєте, то більше шансів опинитися в загрозливій для вашої безпеки і здоров'я ситуації.
     Не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилл

Керування стресами (короткий опис, 

приклади)

Людина не обирає свою хворобу,
але вона обирає стрес – і саме стрес вибирає хворобу.
Ірвін Ялом «Коли Ніцше плакав»



Доволі часто стресом називають стан, що виникає внаслідок потрясінь, надзвичайних ситуацій, конфліктів. Однак це не зовсім так. У 1936 році канадський учений Ганс Сельє визначив стрес як реакцію організму на зміну внутрішнього або зовнішнього середовища. Будь-які зміни в житті (на краще чи на гірше) змушують організм напружуватися, готуватися до дій у нових умовах. Навіть уявні зміни (особливо тривожні) викликають стрес.

Види стресу

Зазвичай стрес сприймають як негативне явище. Однак як помірне емоційне і фізичне напруження він потрібен людині. Помірне емоційне напруження допомагає і тоді, коли організм вимагає чіткої і злагодженої роботи, наприклад, спортсменові перед змаганнями чи акторові перед виступом. Подібний стрес називають еустресом. Він мобілізує резерви організму і не призводить до порушення психологічної рівноваги.
Інша річ, якщо стрес настільки сильний, що заважає діяти або триває надто довго, виснажуючи організм. Тоді людина перебуває у стані дистресу. Трапляється, що спортсмен переживає такий сильний стрес, що не може показати гарний результат. «Перегорів до старту» – кажуть у таких випадках. А буває, що людина переживає помірний стрес, але впродовж тривалого часу. Наприклад, якщо після народження дитини матері ніхто не допомагає, у неї з'являється дуже багато клопоту і їй не вистачає часу для відпочинку. Стрес поступово накопичується і може викликати проблеми зі здоров'ям.

Стресові фактори

Різні впливи, які викликають стрес, називаються чинниками стресу, або стресовими факторами. Вони зазвичай поділяються на: фізіологічні (біль, голод, висока, низька температура, спрага, тиск) і психологічні (інформаційні та емоційні).
Люди можуть відчувати стрес через вимушений голод або голодування для схуднення, від надміру їжі і пиття. Так само, як від голоду або переїдання, людина може страждати від спеки або холоду, від самотності і постійної присутності інших людей, у результаті конфлікту або в його передчутті. Стрес виникає, коли важливі потреби людей залишаються незадоволеними.
Американський психолог Абрахам Маслоу виокремив сім груп, або рівнів, потреб:
Людина перебуває у стресовому стані, поки не задовольнить свої потреби. Насамперед мають задовольнятися фізіологічні потреби – людина не може жити без їжі і води. Поки людина не відчуває себе в безпеці від голоду, холоду, зовнішніх загроз, вона не може належно дбати про інші потреби вищого порядку. Задоволення базових потреб дає змогу людям дбати про реалізацію більш «високих» потреб.
Щойно потреби нижчого рівня задовольняються (повністю або частково), людина починає потребувати задоволення потреб вищого рівня. Однак і потреби вищого рівня можуть стати домінантними (найважливішими). Наприклад, у підлітковому віці стає домінантною потреба належності до групи. Заради цієї потреби підлітки можуть пожертвувати багатьма іншими потребами.
Відповідно до потреб людини можна перелічити й основні стресові фактори:

ПотребиПриклади стресових факторів
Фізіологічні
Голод, спрага, нестача сну, сильний холод або сильна спека, розумова і фізична втома, надміру швидкий темп життя або його різка зміна.
У безпеці, захисті, порядку, стабільності
Страхи і тривоги: страх втратити роботу, провалитися на іспиті, страх смерті, побоювання несприятливих змін в особистому житті, страх за здоров'я близьких і т.д.
У любові й належності до групи
Моральна або фізична самотність, втрата близьких людей або їхні хвороби, проблеми з друзями, нерозділене кохання.
У повазі і самоповазі
Несправедливе ставлення до людини або її близьких, крах кар'єри, незмога реалізувати свої амбіції.
Естетичні
Відсутність гармонії і краси у житті.
Когнітивні
Незадоволена потреба у знаннях, відсутність доступу до інформації.
У самореалізації
Незмога реалізувати своє покликання, займатися улюбленою справою.

Незмога реалізації існуючої потреби призводить до фрустрації – психологічного стану, в якому поєднуються роздратування, тривога, розчарування і навіть відчай. Деякі люди, якщо нема змоги досягти бажаного, стають агресивними і демонструють асоціальну поведінку. Інші замикаються в собі і відчувають образу на навколишній світ. Треті знецінюють своє бажання за принципом «не дуже-то й хотілося», а четверті аналізують причини своїх невдач і роблять ще один спробу. Перший і другий шляхи ведуть до стресу, третій і четвертий – зменшують рівень стресу.

Реакція організму на стрес

Нема значення, що викликало стрес – реальна загроза чи словесна образа, реальні події чи уявні, – організм реагує більш-менш однаково. Для різних стресових подій ця реакція відрізняється лише силою емоцій – від легкого занепокоєння до паніки, а також рівнем фізичного напруження – від практично невідчутного до «вискакування» серця із грудей і «заціпеніння» м'язів.
На фізіологічному рівні організм миттєво реагує на потенційну небезпеку. Це виявляється в інстинктивному бажанні усунути причину стресу або ж, навпаки, уникнути зіткнення з нею. Тому фізіологічну реакцію на стрес визначають, як «боротися чи втікати». Вона – продукт мільйонів років еволюції, впродовж яких життя людей залежала від їхньої реакції на небезпеку (наприклад, поява хижака). Щоб вижити серед дикої природи, організм людини повинен був миттєво підготуватися до дії – втікати чи вступати в поєдинок. У важку хвилину організм мобілізує всі резерви: частішає дихання, пришвидшується серцебиття, напружуються м'язи. Це дуже важливо в екстремальній ситуації, коли людина змушена докласти чималих зусиль, діяти негайно заради свого порятунку. Проте так само організм реагує і на стрес, викликаний іншими, не такими критичними обставинами: несподіваною контрольною у школі або сварку з близькою людиною.
На психологічному рівні стрес викликає у людини неприємні відчуття – занепокоєння, страх, гнів. Ознаками стресу також є збудженість, агресивність, дратівливість, втрата почуття гумору, неможливість зосередитися на виконанні повсякденних справ. Може виникнути відчуття втрати контролю над собою і ситуацією, почуття безпорадності, пригніченості, безнадії. Страх, викликаний стресом, може спричинити паніку.
Стрес позначається і на поведінці людини. Щоб позбутися стресу, люди іноді починають зловживати алкоголем, більше курити, замість розв’язувати проблеми, впадають у бездіяльність і апатію.

Стрес у підлітків

Причини стресу в дітей у підлітковому віці дуже різноманітні. Серед них, зокрема, такі:
  • важка травма або захворювання;
  • незадоволення своєю зовнішністю (вага, зріст, зовнішність, незграбність, слабкість, характер, здібності);
  • ситуація в родині (часті сварки, насилля, алкоголізм, розлучення, смерть близької людини);
  • стосунки з однокласниками і вчителями (зміна школи, завищені вимоги, неуспішність, суперництво, відсутність друзів);
  • закоханість (як взаємна, так і нерозділена);
  • небезпечні захоплення (залучення до поганих компаній, вживання наркотиків, алкоголю).

Стрес і здоров'я

З усіх видів стресу найнебезпечнішим є хронічний стрес. Якщо людина переживає стрес за стресом, може виникнути стан, про який говорять: «Я перевтомився, мене вибито з колії, моє життя занадто стресове». Це свідчить про хронічний стрес і стресове перевантаження. У стані хронічного стресу виявляються деякі специфічні симптоми, ознаки виснаження організму:
  • виникають проблеми зі сном: важке засинання, часті пробудження серед ночі, ранкова втома;
  • відчувається зниження енергетики, загальна втома, безсилля;
  • з’являються больові відчуття: найчастіше болять голова, шия, плечі, спина, поперек, може з'являтися біль у животі, грудях, м'язах;
  • турбують негативні думки, занепокоєння, тривога;
  • втрачається здатність радіти, отримувати задоволення;
  • з’являється почуття пригніченості, апатія, втрачається інтерес до всього;
  • підвищується ризик загострення хронічних захворювань, знижується імунітет, може статися серцевий напад;
  • загалом, людина перестає насолоджуватися життям, втрачає над ним контроль.
Є професії, пов'язані з високим рівнем стресу (лікар, учитель, рятувальник). Інтенсивний робочий графік і постійна робота з людьми підвищують ризик так званого емоційного вигорання.

Ознаки емоційного вигорання

ФізичніЕмоційніІнтелектуальні
  • втрата енергії;
  • хронічна втома;
  • часті і тривалі застудні захворювання;
  • головні болі;
  • проблеми зі сном;
  • порушення травлення,
  • різка втрата або збільшення ваги;
  • «повернення» до минулих захворювань.
  • дратівливість;
  • посилені або ослаблені реакції;
  • безпорадність;
  • депресія.
  • нав'язливі думки;
  • негативне (песимістичне мислення);
  • проблеми із зосередженням уваги, висловленням думок;
  • зниження працездатності.

Стресова стійкість

Організм людини дуже витривалий, поки стресове навантаження не перевищує певної межі – стресову стійкість. Це можна порівняти з роботою складного механізму. Якщо він постійно працює на межі своєї потужності, то рано чи пізно в ньому щось зламається. Що саме «зламається» в організмі людини, залежить від її спадкових особливостей і стану здоров'я. Кожен має вроджену стійкість до стресів (стресостійкість).

 
 
Стресостійкість – становить собою сукупність особистісних якостей, що дозволяють людині переносити значні інтелектуальні, вольові та емоційні навантаження (перевантаження), без особливих шкідливих наслідків для свого здоров'я.
 
 

Значною мірою рівень стресостійкості зумовлений генетично. Ті, хто успадкував низьку стресостійкість, часто бувають дратівливими, швидко втрачають здатність насолоджуватися життям, страждають від депресій. Проте стресостійкість також можна підвищити різними способами.

Керування стресами

Існує безліч ефективних і цілком безпечних способів, що допомагають керувати стресами. Керувати – означає «впливати, контролювати, змінювати в бажаному напрямку». Розрізняють фізичні, емоційні, інтелектуальні й духовні способи керування стресом.
Фізичні способи керування стресом
Фізичні вправи допомагають майже відразу. Навіть фізична активність щодня по 20 хвилин значно покращує самопочуття. Особливо корисні плавання, біг, рухливі ігри на свіжому повітрі (футбол, волейбол, теніс, бадмінтон).
Раціональне харчування. Люди, які перебувають у стані хронічного стресу, часто зловживають солодощами. Це допомагає підтримувати рівень цукру в крові для компенсації ослабленої стресом функції гормонів. Однак набагато корисніше їсти овочі, у яких містяться потрібні для подолання стресу вітаміни й мінерали.
Відпочинок і сон. Першим симптомом стресового перевантаження є порушення сну: ввечері людина довго не може заснути, вночі часто прокидається, а вранці почувається знесиленою. Це означає, що її біологічний годинник «зламався». Для його відновлення потрібно близько трьох тижнів. Щовечора треба лягати в один і той самий час. Перед сном потрібно провітрити кімнату, прийняти теплу ванну або душ і випити склянку трав'яного чаю або молока з медом.

Емоційні способи керування стресом
Стрес потрібно «проговорити» – висловити свої почуття словами, розповісти про них близькій людині – другові, подрузі, батькам. Проблема, обговорена кілька разів, поступово «зітреться». Можна записати свої думки й почуття. Викладені на папір, вони втрачають свої руйнівні властивості. Щоб заспокоїти емоції, варто відволіктися від них. Допомагають заспокійлива музика, ігри з дітьми і тваринами, відпочинок на природі, вправи на релаксацію.

Інтелектуальні способи керування стресом
Планування часу – неодмінний складник профілактики стресів. Організована людина робить набагато більше, ніж та, яка діє хаотично і хапається відразу за кілька справ. Замість того щоб зайнятися всіма справами відразу, краще скласти список того, що хотілося б зробити, і поступово викреслювати те, що вже зроблено. Найважливіші і термінові справи зі списку потрібно виконувати в першу чергу.
Позитивне мислення послаблює емоційне напруження, допомагає знайти ефективне рішення і діяти відповідно до обставин. Узагальнена формула позитивного мислення звучить приблизно так: «Було б добре, якби ми завжди отримували те, що хочемо. Ми робимо для цього все можливе. Однак якщо попри наші зусилля бажання не виконуються, ми звичайно відчуваємо розчарування, але не впадаємо у відчай, не панікуємо, не зневажаємо себе та інших людей».

Духовні способи керування стресом
Кожна людина прагне знайти своє призначення, замислюється над сенсом життя, проблемами справедливості. Такі думки можуть посилювати стрес. Ті, хто усвідомив своє призначення або вірять у безсмертя душі, простіше переживають період духовного становлення. Їм також легше заспокоїтися після пережитих випробувань, трагічних подій, важких захворювань, навіть смерті близьких.

Розвиток навичок керування стресом 

У початковій школі серйозним джерелом стресу може бути неорганізованість дитини, порушення нею розпорядку дня, внаслідок чого виникає перевтома. Тому в початковій школі профілактика стресу насамперед здійснюється через формування навичок здорового способу життя, мотивацію до життя за розпорядком дня, вчасне і збалансоване харчування, достатню рухову активність та повноцінний відпочинок. Також важливою профілактикою стресів є розвиток навичок самоконтролю і вміння будувати стосунки з дорослими й однолітками.
У п’ятому класі у багатьох дітей виникає сильний стрес внаслідок переходу з початкової школи до основної. Велика кількість нових предметів, учителів з різними вимогами, кабінетна система – все це може спричинити сильний стрес, який може призвести до зниження мотивації до навчання. Тому дуже важливо щоб саме батьки підтримали дитину, допомогли організувати свій день.

Навички самоусвідомлення та 

самооцінки (короткий опис, приклади)




Самооцінка – це оцінка особистістю самої себе, своїх якостей, здібностей і місця серед інших людей.

Самооцінка здійснюється через спостереження за собою, своїми вчинками, ставленням до себе з боку навколишніх, аналіз своїх почуттів і переживань, мотивів і вчинків, досягнень і невдач, а також через порівняння себе з іншими людьми. Самооцінка має комплексний характер, оскільки поширюється на різні прояви особистості – інтелект, зовнішні дані, успішність у навчанні, роботу, спілкування, матеріальні та інші можливості.
Самооцінка формує самосвідомість людини і змінюється впродовж життя. Формування самооцінки відбувається у процесі діяльності і міжособистісної взаємодії. Соціальне оточення значною мірою впливає на формування самооцінки особистості.
Структура самооцінки представлена двома компонентами – когнітивним та емоційним. Перший відображає знання людини про себе, другий – її ставлення до себе. Знання про себе людина набуває через спілкування з іншими людьми. Ці знання неминуче наповнюються емоціями, сила і напруженість яких залежать від того, наскільки вагома для особистості отримана інформація.

Види самооцінки

Адекватна самооцінка – реалістична оцінка людиною самої себе, своїх здібностей, моральних якостей і вчинків. Вона дозволяє людині поставитися до себе критично, правильно співвіднести свої сили із завданнями різної складності та з вимогами навколишніх.

Самооцінка може бути адекватною і неадекватною.
Неадекватна самооцінка буває двох видів – завищена або занижена. При сильних відхиленнях від адекватної самооцінки особистість може відчувати психологічний дискомфорт і внутрішні конфлікти.
При вочевидь завищеній самооцінці людина:
  • має ідеалізоване уявлення про себе, про свої здібності і можливості, про свою значущість для навколишніх людей;
  • ігнорує особисті невдачі заради підтримки свого психологічного комфорту;
  • тлумачить свої слабкі сторони як сильні, наприклад, видаючи агресивність і впертість за волю і рішучість;
  • стає «емоційно глухою», втрачає зворотний зв'язок з навколишніми, не прислухається до чужої думки;
  • невдачі пов'язує із зовнішніми чинниками, а не з власними помилками;
  • часто ставить перед собою нездійсненні цілі;
  • має надто високий рівень вимог, що перевищує її реальні можливості;
  • легко набуває таких рис, як зарозумілість, зазнайство, прагнення до вищості, грубість, агресивність, жорсткість;
  • поводиться підкреслено незалежно, що сприймається навколишніми як зарозумілість і зверхність.
При вочевидь заниженій самооцінці людина:
  • як правило, невпевнена у собі, сором'язлива, нерішуча, надміру обережна;
  • гостро потребує підтримки і схвалення навколишніх, залежна від них;
  • конформна, легко піддається впливу інших людей, необдумано йде у них на поводі;
  • страждаючи комплексом неповноцінності, прагне самоствердитися (іноді – за всяку ціну, що призводить до нерозбірливості в засобах досягнення цілей), довести всім і, найперше самій собі, свою значущість;
  • ставить перед собою нижчі цілі, ніж може досягти;
  • нерідко «заглиблюється» у свої неприємності й невдачі, перебільшуючи їх роль у своєму житті;
  • занадто вимоглива до себе і навколишніх, надміру самокритична, що призводить нерідко до замкнутості, заздрості, підозрілості, мстивості і навіть жорстокості.
Занижена самооцінка робить людину невпевненою у собі, вона намагається уникати вчинення будь-яких дій або ухвалення важливих рішень, перекладає власну відповідальність на інших, побоюється критики і будь-яких труднощів ухвалювати рішення, які не дозволяють людині розслабитися, тримаючи її у постійному емоційному і фізичному напруженні. Такий стан хронічного стресу знижує захисні сили організму, людина з ослабленим імунітетом часто хворіє. Захворювання, спричинені психологічним станом, лікуються важче. Невпевненість у собі і постійні переживання призводять до стресу, який нерідко «заїдається», внаслідок можуть виникнути проблеми із зайвою вагою.
Здорова (адекватна) самооцінка – життєво важливий чинник у розбудові та підтриманні добрих стосунків і досягненні успіху. Люди з адекватною самооцінкою і позитивними очікуваннями результатів загалом вчаться і виконують роботу краще, ніж люди із заниженою або завищеною самооцінкою. Кожен успіх підтримує і навіть підвищує їхню самооцінку. Людина з позитивною самооцінкою добре почувається, вона впевнена у собі, гідно поводиться і вільно спілкується з навколишніми.

Формування самооцінки

Самооцінка не є вродженою, а поступово формується з раннього дитинства. На її формування найістотніше впливають:
  • у дошкільному віці – емоційна реакція вагомих дорослих (батьків, бабусь, дідусів): ступінь їх любові і прийняття, прояв уваги до дитини, спілкування з нею, переважне ставлення, оцінка її вчинків;
  • у молодшому шкільному віці – успішність шкільного навчання і ставлення педагогів до дитини;
  • у підлітковому віці – успішність спілкування з ровесниками, наявність дружніх і романтичних стосунків;
  • у дорослому віці – співвідношення власних досягнень людини з її очікуваннями і порівняння з досягненнями інших значущих для неї людей.

Самооцінка молодшого школяра

Нерідко школи з високими освітніми стандартами і надто суворими вимогами стають причиною заниженої самооцінки учнів початкових класів, що неминуче позначається на їхній навчальній мотивації і успішності. Молодші школярі потребують оцінки не стільки результату, скільки процесу навчання. Зусилля дитини, її старання не повинні залишатися поза увагою вчителя. Кожен школяр має власний стиль і темп навчання. Ставлення до дітей, як до талановитих, допомагає їм у навчанні, що багаторазово доводить педагогічна практика.

Самооцінка в підлітковому віці

Самооцінка у підлітків ситуативна, нестійка, схильна до зовнішніх впливів у молодшому підлітковому віці і більш стійка у старшому підлітковому віці. Підлітки нерідко оцінюють себе нижче за тими показниками, які здаються їм найважливішими.
У підлітковому періоді вплив батьків помітно знижується і підвищується значущість однолітків. Підлітки починають критично оцінювати своїх батьків, їхню думку, виробляють власну позицію щодо батьківської оцінки. Батьківська позиція починає сприйматися лише як одна з можливих.
Однак при цьому підтримка сім'ї і прийняття підлітка та його прагнень батьками дуже впливають на рівень його загальної самооцінки. Душевне й уважне ставлення батьків залишається важливою умовою формування і подальшого підкріплення позитивної самооцінки підлітків. Водночас жорстке, негативне ставлення батьків має зворотну дію: такі підлітки, як правило, сфокусовані на невдачах, бояться ризикувати, у них вищий рівень тривожності, вони частіше бувають агресивними і брутальними.

Що може зробити вчитель, щоб поліпшити самооцінку учнів:

  • називати учнів на ім’я, виявляти шанобливе ставлення до кожного;
  • не критикувати зовнішність учня, соціальне становище сім'ї, не принижувати гідність;
  • роблячи зауваження, не зачіпати особистість учня, а висловлюватися тільки з приводу його поведінки або вчинків;
  • демонструвати однакові вимоги й однакове ставлення до всіх;
  • відзначати позитивні досягнення, результати роботи кожного учня і звертати на це увагу всього класу;
  • уникати порівнянь успіхів одного учня з успіхами інших;
  • доручати кожному виконання визначеного обов'язку в класі;
  • перетворювати невдачі учнів у позитивний навчальний і життєвий досвід;
  • уникати надмірної опіки, цікавитися думкою учнів та поважати її, заохочувати взаємодопомогу і взаємовиручку в класі. 
Уже в початковій школі діти мають ідентифікувати себе як особистість, яка заслуговує на повагу навколишніх і має поважати інших. Тому вже з першого класу діти дізнаються, що потрібно поважати себе та інших, незважаючи на відмінності, які існують між ними.

Навички неагресивної впевненості 

(короткий опис, приклади)




Людина може бути чудовим співрозмовником, але абсолютно губитися, коли доходить до висловлення своєї позиції чи захисту особистих інтересів. Секрет у тому, щоб стати асертивним, тобто навчитися відстоювати себе і захищати свої права у спокійній неагресивній манері. 

Поняття асертивності

Асертивність – це вміння відстояти себе у міжособистісних стосунках, поважаючи свої права і права інших людей.

Асертивність допомагає:
  • висловити свої думки і почуття без звинувачень;
  • без проблем попросити про послугу чи по допомогу;
  • без почуття провини відмовитися від того, що не підходить;
  • краще зрозуміти почуття і проблеми інших людей;
  • легше знаходити шляхи до порозуміння;
  • підтримувати рівноправні стосунки;
  • запобігати маніпуляціям.
Асертивна поведінка є найкращим вибором у більшості життєвих ситуацій, хоч іноді варто виявити пасивність (наприклад, коли будь-яке загострення ситуації є небезпечним), а в деяких випадках доводиться реагувати й агресивно (якщо, скажімо, на вас напали або намагаються кудись затягти).

Стилі спілкування

Трапляються ситуації, у яких складно відмовитися, відкрито висловити свої почуття, попросити кого-небудь по допомогу або відстояти свої права. У таких ситуаціях люди вибирають один із трьох стилів поведінки: пасивний, агресивний або асертивний.
Пасивна поведінка – небажання висловлювати свою думку, виражати свої почуття. Коли люди вибирають цей стиль спілкування, вони нехтують власними інтересами, за будь-яку ціну намагаються уникнути конфліктів. У таких випадках говорять про пасивну, залежну («прилаштування знизу») поведінку [1]. Пасивні люди не вміють відстояти себе і зазвичай не можуть нікому відмовити, навіть якщо пропозиція невигідна для них або є небезпечною. Вони легше піддаються впливу реклами й оточення, більше ризикують стати жертвою шахраїв, бути залученими до небезпечної компанії, секти.
Агресивна поведінка – нападки на опонента без урахування його почуттів і потреб. У таких випадках говорять про агресивну («прилаштування зверху») манеру спілкування Зазвичай, така манера спілкування травмує навколишніх, її важко назвати етичною. Агресивні люди нехтують ввічливістю, вдаються до погроз, лайки і фізичної сили. Через це їх не люблять, бояться, уникають і можуть звинуватити навіть у тому, чого вони не робили. Часто прямолінійність, жорсткість і напосідливість у спілкуванні не тільки межують із грубістю, а й маскують внутрішню нерішучість людини.
Між цими двома крайніми стилями спілкування існує “золота середина”— впевнене спілкування, коли за зовнішньою м'якістю і дипломатичністю ховається величезна внутрішня сила.
Асертивна (впевнена) поведінка – це вміння домовлятися, враховуючи інтереси усіх сторін, уміння ввічливо відмовитися від того, що не підходить, і рішуче — від того, що може бути небезпечним. Це впевнений, партнерський («на рівних») стиль спілкування. Асертивну поведінку ще називають гідною, дипломатичною, впевненою.
Що означає асертивне спілкування?
  • Ви можете висловлювати свої думки і ділитися переживаннями.
  • Ви можете висловлювати свої ідеї та пропозиції.
  • Ви можете звернутися з питанням або проханням.
  • Ви можете спокійно не погодитися з почутим.
  • Ви можете сказати «ні» і не відчувати себе винним.
  • Ви можете висловитися на захист іншої людини.

Як позбутись агресивності у спілкуванні

Якщо людина звикла відстоювати себе в агресивній манері, варто попрацювати над собою, щоб змінити стиль спілкування. Для цього корисно спостерігати за людьми, які демонструють упевнену і спокійну манеру спілкування та переймати у них вдалі прийоми. Наприклад, намагатися не тиснути на співрозмовника, надавати йому право висловитися першим, не перебивати його. Якщо не вдалося стриматися, варто перепросити: «Вибач, що перебив», – і дати людині змогу договорити.
Після висловлення пропозиції корисно поцікавитися думкою співрозмовника: «Що ти про це думаєш?», «Тебе це влаштовує?» При цьому треба уважно вислухати відповідь і відреагувати на неї: «Правда?», «Дякую за розуміння».
Також варто уникати різкої критики опонента, а незгоду з ним висловлювати тактовно. Наприклад, замість: «Що за нісенітницю ти несеш?» – краще сказати: «Мені здається, це не дуже вдала ідея». Загалом замість «Ти-повідомлень», які викликають бажання захищатися і нападати у відповідь, краще висловлювати свої думки й почуття за допомогою «Я-повідомлень».
Чим різняться «Я-повідомлення» і «Ти-повідомлення»?
Існує істотна відмінність між психологічним сприйманням «Я-повідомлень» і «Ти-повідомлень». Починаючи речення словами «Ти», «Тебе», «Тобі», людина поводиться агресивно, звинувачує опонента. Наприклад: «Ти узяв мої речі без дозволу». Це може викликати агресію у відповідь: «А минулого тижня ти теж носив мій светр».
Починаючи речення словами «Я», «Мене», «Мені», людина говорить про свої почуття, без звинувачень. Наприклад: «Я не люблю, коли мої речі беруть без дозволу». Після цього можна додати прохання: «Будь ласка, якщо захочеш щось позичити, запитай у мене».
Як відповідати на «Я-повідомлення»?
Важливо навчитися правильно відповідати на «Я-повідомлення». Якщо ви відповісте у заданому форматі, людина зрозуміє, що ви її почули, і виконаєте прохання. Також не забудьте перепросити за заподіяну шкоду.
Я-повідомлення
Мені не подобається, коли хтось бере мої речі без дозволу. Будь ласка, якщо захочеш щось позичити, просто запитай, я не заперечуватиму.
Відповідь
Я зрозумів, що тобі не подобається, коли твої речі беруть без дозволу.
Наступного разу обов’язково запитаю. І вибач, що не робив цього раніше.
Я-повідомлення
Я не люблю штовханини. Будь ласка, не штовхайся, і тоді ми зможемо продовжити гру.
Відповідь
Зрозуміло, ти не любиш, коли штовхаються. Я триматиму руки при собі, обіцяю.
Вибач, будь ласка, я не навмисно.
Я-повідомлення
Я боюся, коли на мене кричать. Будь ласка, говоріть тихіше, тоді мені буде легше зрозуміти вас.
Відповідь
Ти сказала, що боїшся, коли кричать. Я говоритиму тихіше. Вибач, що налякала тебе.

Звернення по допомогу

Час від часу будь-яка людина опиняється в ситуації, з якою складно впоратися самотужки, і тоді потрібна допомога інших. Проте не кожному легко звернутися з проханням по допомогу. Комусь заважає сором'язливість, хтось звик розраховувати тільки на власні сили, хтось не готовий показати навколишнім, що він не може сам упоратися з проблемою.
Уміння звертатися по допомогу можна тренувати так само, як і будь-які інші якості. Починати краще із дрібних прохань, причому в тому випадку, коли людина у гарному настрої — тоді все відбувається легше і природніше. Не треба маскувати прохання по допомогу, ховатися за довгими пропозиціями.
Можна і потрібно використовувати прямі звернення у формі «Я-повідомлень», наприклад:
  • Я хочу попросити тебе по допомогу.
  • Мені потрібна твоя допомога.

Як просити вибачення

Стосунки між людьми, навіть найближчими, не завжди залишаються бездоганними, трапляються і непорозуміння, і дрібні сварки, й серйозні суперечки. Зазвичай, у таких ситуаціях страждають обидві сторони, і та людина, яка вважає, що вона має рацію, і той, хто відчуває свою провину. Найкращий спосіб повернути стосункам колишню якість– це попросити вибачення.
Є чимало способів для цього. Можна просто сказати: «Вибач, я не мав рації ...». Можна відправити СМС або електронного листа з вибаченнями. Проте у будь-якому разі треба знайти спосіб визнати свою провину в тому, що сталося. Не варто сподіватися, що все вирішиться само собою і забудеться. Незначні розбіжності і дрібні образи, накопичуючись, можуть призвести до серйозних проблем у стосунках.

Уміння сказати «НІ»

Що робити, коли по-дружньому пропонують те, чого вам не хочеться робити, або те, що може бути небезпечним? І що робити, якщо, примушуючи до чогось подібного, вам пропонують довести свою дорослість, дружбу чи кохання? У подібних ситуаціях важливо не дозволити маніпулювати собою.
Маніпуляція – це завуальований психологічний тиск на людину, щоб примусити її ухвалити певне рішення чи виконати відповідну дію.

Яскравим прикладом маніпуляції є реклама. Щоб продати товар, його виробники пропонують «відростити крила» або обіцяють «райську насолоду».
Так само чинять деякі люди, коли хочуть за будь-яку ціну домогтися свого. При цьому вони можуть умовляти, тиснути, шантажувати або навіть погрожувати: «Ти що, боїшся?», «Тобі що, складно?», «Ти ж не псуватимеш мені свято!», «Як це ти підеш і залишиш друзів?», «Довірся мені, якщо справді любиш», «Усі роблять це».
Почувши подібні фрази, важливо критично осмислити їх, перевірити, чи справді ця пропозиція відповідає вашим принципам, цінностям, бажанням і життєвим планам. Якщо ні або якщо вона становить загрозу життю та здоров'ю, треба сміливо і рішуче сказати «НІ».

Як сказати «НІ» і при цьому зберегти стосунки

  • У більшості ситуацій доцільно відразу висловити свою позицію і відмовити без пояснення причин і будь-яких виправдань. Уважно вислухайте співрозмовника і спокійно, але впевнено скажіть: «Ні, я не хочу», «Це не для мене».
  • Якщо треба відмовити другові чи іншій близькій людині, можна вибачитись або пояснити причину: «Вибач, нема настрою», «Щось не хочеться».
  • Якщо наполягають, можна використати метод «заїждженої платівки», повторюючи знову і знову: «Ні, я ж сказав», «Я не передумаю».
  • Зіслатися на зайнятість: «Ні, мені вже час, у мене завтра справи/тренування/ важлива зустріч /тест», «Ні, вибач. У мене інші плани».
  • Знайти поважну причину: «Я вживаю ліки, несумісні з алкоголем».
  • Використати гумор: «Мій собака мені цього не пробачить.»
  • Протидіяти маніпуляціям. Наприклад, на слова: «Якщо ти мій друг, ти зробиш це» варто сказати: «Якщо ти мій друг, то не примушуватимеш мене до того, що я не хочу».
  • Якщо тиск продовжується, відмовитися від спілкування: «Я більше не хочу про це говорити» – і піти геть.

Асертивні права людини

На вмінні кожної людини користуватися своїми правами та поважати права інших будуються рівноправні стосунки з навколишніми, які характеризуються взаємною довірою, співчуттям, теплотою, відчуттям єдності, впевненістю. Асертивна поведінка –це надійний спосіб захисту прав людини. У таблиці наведено асертивні права окремої людини та її оточення.
Мої праваПрава інших людей
Я маю право нести відповідальність за свої діїІнші люди мають право нести відповідальність за свої дії. Я не відповідаю за дії інших
Я маю право на помилкиІнші люди теж мають право на помилки
Я маю право бути собоюІнші люди мають право бути самими собою
Я маю право на ставлення з повагоюІнші люди мають право на ставлення з повагою
Я маю право мати та виражати свої почуття, думки і позиціюІнші люди мають право мати і виражати свої почуття, думки й погляди
Я маю право сказати «Ні» й не почуватися через це виннимІнші люди мають право сказати «Ні» й не почуватися через це винними
Я маю право змінити свою думкуІнші люди теж мають право змінити свою думку
Я маю право говорити «Я не знаю»Інші люди теж мають право говорити «Я не знаю»
Я маю право відчувати злість і говорити про цеІнші люди мають право відчувати злість і говорити про це
Я маю право, щоб мої потреби були такими ж важливими, як і потреби іншихІнші люди мають право, щоб їхні потреби були такими ж важливими, як і мої
Я маю право робити те, чого інші не схвалюютьІнші люди мають право робити те, чого я не схвалюю
Я маю право запитувати: «Чому?» і «Чому ні?»Інші люди мають право запитувати: «Чому?» і «Чому ні?»
Я маю право просити по допомогуІнші люди мають право просити по допомогу
Я маю право говорити «Я не зрозумів»Інші люди мають право говорити «Я не зрозумів»

У житті часто трапляються ситуації, у яких треба відстояти себе, відмовитися від пропозиції чи попросити про послугу, по допомогу. Впевнена (асертивна) поведінка є «золотою серединою» між пасивністю та агресивністю, яка сприяє порозумінню та зміцнює стосунки між людьми.

 Навички запобігання ескалації та 

розв’язання конфліктів (короткий 

опис, приклади)

Мудра людина завжди знайде спосіб, щоб не почати війну
Ямамото І.,
адмірал флоту



Конфлікти є невід’ємною частиною людських стосунків. Найчастіше вони виникають через те, що кожна людина є унікальною, має відмінні від інших погляди, вподобання і переконання, власні інтереси й бажання, які можуть вступати у суперечність з інтересами та бажаннями інших.
Для успішного вирішення конфліктів потрібно володіти багатьма життєвими навичками: самоконтролем, умінням слухати і говорити, висловлювати свої почуття, враховувати думки опонента. Ці вміння допоможуть зменшити кількість стресів у житті, підвищать авторитет, популярність, рівень упевненості та самоповаги.

Типи конфліктів

Слово «конфлікт» походить від латинського слова «confliktus» – зіткнення.

Конфлікт – це зіткнення протилежних думок, поглядів, інтересів, прагнень, дій, планів у свідомості й поведінці окремої людини, різних індивідів або груп людей.

Існують чотири основні типи конфліктів: внутрішньособистісний, міжособистісний, конфлікт між особистістю і групою, міжгруповий конфлікт.
Внутрішньоособистісний конфлікт – це стан, у якому людина має суперечливі і взаємовиключні мотиви, цінності та цілі, з якими вона на цей момент не може впоратися. Внутрішньоособистісний конфлікт виникає, коли бажання і вимоги до себе не збігаються з можливостями для їх досягнення, коли вони розходяться з почуттям обов'язку, коли поведінка людини суперечить її моральним принципам.
Міжособистісний конфлікт – це зіткнення людей із різними поглядами, цілями і характерами, темпераментами, яким складно знаходити спільну мову одне з одним. Міжособистісний конфлікт може виникнути в боротьбі за вплив і авторитет серед інших людей.
Конфлікт між особистістю і групою виникає, якщо особа займає позицію, що відрізняється від позицій групи.
Груповий конфлікт виникає через суперечності двох різних соціальних груп.

Стадії розвитку конфліктів

У розвитку конфліктів виокремлюють п'ять стадій:

  1. Виникнення конфліктної ситуації відбувається при зіткненні людей, інтереси і переконання яких істотно різняться.
  2. Усвідомлення конфлікту відбувається тоді, коли хоча б один із його учасників починає відчувати дискомфорт у спілкуванні з іншими, критично й недоброзичливо відгукується про них або уникає контактів з ними.
  3. Початок відкритого протистояння – момент, коли один з учасників зважується на заяву або погрозу. Інший у відповідь також починає діяти: захищатись або нападати.
  4. Ескалація конфлікту. На цьому етапі сторони відкрито заявляють про свої позиції. Вони можуть і не розуміти глибинної сутності конфлікту. Сторони часто вдаються до конфліктогенів – слів або дій, які посилюють конфлікт.
  5. Завершення конфлікту можливе в разі його вирішення, втрати інтересу учасників до предмета протистояння або відсторонення одного з опонентів.

Як запобігти ескалації конфлікту

Конфліктогени – це слова або дії, які провокують чи розпалюють конфлікт.

Конфліктогени посилюють емоційне напруження, ображають, породжують бажання захищатися. Найбільша небезпека в тому, що конфліктоген провокує у відповідь новий конфліктоген, а той, своєю чергою, – ще один, і так далі. Кожен наступний конфліктоген діє сильніше за попередній. Так утворюється конфліктний ескалатор (мал. 1).


Для попередження конфліктів потрібно пам'ятати два основні правила:
  1. Намагайтеся не використовувати конфліктогени.
  2. Не піддавайтеся на провокацію конфлікту (не відповідайте конфліктогеном на конфліктоген).


Мал. 1. Конфліктний ескалатор

Способи розв’язання конфліктів

Існують п’ять основних способів розв'язання конфліктів: відсторонення, поступка, боротьба, компроміс і співпраця.
У більшості ситуацій найкраще вирішувати конфлікти через переговори. Однак іноді ліпше відсторонитися від конфлікту чи піти на поступки або рішуче відстоювати свою позицію.
Відсторонення від конфлікту – людина висловлює небажання брати участь у його врегулюванні і захищати власні інтереси. Конфлікт залишається нерозв’язаним і через деякий час може спалахнути знову.
Коли краще відсторонитися від конфлікту:
  • коли всім потрібно заспокоїтися;
  • коли потрібно продумати аргументи;
  • коли немає шансів залагодити суперечку.
Поступка – це спроба пом'якшити конфліктну ситуацію та зберегти стосунки, поступаючись тискові опонента. Пристосування може бути застосовано до конфліктних ситуацій у стосунках між учнем і вчителем, дітьми і батьками, начальником і підлеглим, близькими друзями, подружжям, коли поступається сторона, яка не хоче засмучувати іншу. При цьому одна сторона почувається у програші, оскільки відмовляється від своїх інтересів, бажань, своєї позиції, а інша задоволена тільки результатом, але обидві сторони не задоволені стосунками.
Коли варто поступитися:
  • коли розумієш, що не маєш рації;
  • коли предмет спору важливіший для інших, ніж для тебе;
  • коли розумієш, що втратиш від цього конфлікту набагато більше, ніж знайдеш;
  • коли небезпечне будь-яке загострення стосунків (наприклад, у ситуації виживання).
Боротьба – це управління конфліктом через тиск, застосування влади або сили , щоб змусити прийняти свою позицію. До боротьби вдається той, хто має переваги  у фізичній силі, в підтримці з боку інших, у статусі і правах, матеріальних та інших можливостях. Задоволення від такого рішення конфлікту отримує тільки сторона конфлікту, яка прагне добитися свого за будь-яку ціну, але й вона в результаті програє, адже таких людей уникають і не бажають з ними мати справу.
Коли варто рішуче боротися:
  • якщо рішення конфлікту іншим способом може зашкодити тобі або близьким;
  • якщо опонент може отримати несправедливі переваги;
  • коли даєш відсіч зловмисникам.
Компроміс – це врегулювання конфлікту через взаємні поступки. На компроміс  ідуть люди, які готові врахувати інтереси і бажання інших, щоб отримати щось для себе. В результаті компромісу сторони не отримують повного задоволення, але зберігають стосунки.
Співпраця передбачає спільний пошук рішення, яке відповідає інтересам усіх сторін. Обидві сторони хочуть спільно розв’язати проблему, готові обговорювати суть конфлікту для пошуку рішення, яке влаштовуватиме всіх. Як наслідок— стосунки зміцнюються. Співпраця – найкращий спосіб вирішення конфліктів.

Поради щодо ефективного розв’язання конфлікту


  • З’ясуйте, що призвело до конфлікту: дії іншої сторони або ваше нерозуміння ситуації. Припускайте краще, намагайтеся з'ясувати, що мав на увазі опонент. Ставте правильні і тактовні запитання.
  • Відстоюйте свою позицію, але не тисніть на співрозмовника. Не вимагайте, щоб людина змінилася. Тиск обмежує можливості обох сторін і не сприяє вирішенню конфлікту.
  • Стежте за тим, що говорите. Не принижуйте опонента, не узагальнюйте (не використовуйте слова «завжди» і «ніколи»), говоріть про конкретні речі, вирішуйте основну проблему, не чіпляйтеся за дрібниці.
  • Стежте за своїми емоціями, не ігноруйте їх, але й не дозволяйте їм керувати вашою поведінкою. Говорячи про те, що ви відчуваєте, ви пояснюєте опонентові вашу позицію («Мене дуже засмучує, коли люди порушують свої обіцянки. Будь ласка, краще не обіцяй того, чого не можеш зробити»).
  • Не бійтеся йти на поступки. Поступка не означає поразку, а дає змогу продовжити діалог. Гнучке і творче ставлення до ситуації –одна з умов управління конфліктом.

Розв’язання проблем і ухвалення 

рішень (короткий опис, приклади)

Сім разів відміряй – один раз відріж
Народна мудрість



Усе життя людини складається з постійної потреби ухвалювати різні рішення, починаючи від вибору продуктів у магазині, і закінчуючи вибором власного життєвого шляху та призначення. Деякі рішення не варто ухвалювати похапцем, а потрібно зважити всі варіанти та їх наслідки.
Одні проблеми виникають через зовнішні чинники, інші— люди створюють собі самі. Аналіз проблем та їх розв’язання – ціла наука, яка має свої методи і прийоми. Осягнення початків цієї науки дасть змогу людині справлятися з більшістю життєвих викликів та проблем.

Які бувають рішення

Рішення – це вибір найбільш прийнятної альтернативи з можливого різноманіття варіантів.

У дитинстві в нас нема жодних проблем з ухваленням важливих рішень, оскільки про все піклуються дорослі. Проте з віком людині доводиться не тільки ухвалювати рішення самостійно, а й брати на себе відповідальність за їхні наслідки. Часом це дуже складно. Щоб зробити правильний вибір, важливо чітко усвідомлювати, хто і що впливає на цей вибір, знати ефективні методи ухвалення рішень.
Рішення, які не вимагають особливих роздумів, є простими. Щодня люди ухвалюють десятки, сотні таких рішень. Тому їх називають щоденними – наприклад, що сьогодні вдягнути, куди сходити в ресторан або приготувати вечерю вдома. Рішення, які можуть привести до серйозних наслідків, називаються складними. Деякі з них, наприклад, на яку роботу влаштуватися, впливають на подальшу долю людини, їх називають доленосними. Тому потрібно ухвалювати зважені, раціональні рішення.

Раціональне рішення – продумане рішення, прийняте на основі вибору, порівняння варіантів і врахування багатьох чинників.


Стратегії при ухваленні рішень

Існує кілька стратегій, які при правильному використанні можуть допомогти генерувати рішення. Незважаючи на те, що жодна окремо взята стратегія не може гарантувати універсальних рішень на всі випадки життя, вміння застосовувати ці стратегії додасть спрямованості і впевненості
Американський хімік Лінус Паулінг одного разу сказав: «Кращий спосіб мати хороші ідеї – це мати багато ідей». Отримати безліч ідей допоможе мозковий штурм.
Уперше цей метод був запропонований Осборном (Osborn, 1963) як метод групового розв’язання задачі, але виявився корисним і для індивідуальної роботи над завданнями. Його метою є генерування якнайбільшої кількості рішень. Призначення мозкового штурму – підштовхнути людей, зайнятих пошуком рішень, до висування неймовірних і фантастичних ідей. Усі ці ідеї заносяться у список, причому незалежно від того, наскільки безглуздими вони здаються. Принцип, закладений в основу цієї стратегії, полягає в тому, що більша кількість висловлених ідей, то більша ймовірність, що принаймні одна з них виявиться вдалою. Щоб заохотити творчу силу уяви, правила цієї стратегії виключають будь-яку критику і висміювання ідей, навіть якщо вони абсолютно безглузді. Винесення рішення про цінність ідей переноситься на наступну стадію мозкового штурму, де різні ідеї аналізують, класифікують, частково комбінують для вдосконалення. Мозковий штурм можна проводити як індивідуально, так і маленькою чи великою групою людей. Після проведення мозкового штурму перелік можливих рішень має бути ретельно вивчений, щоб знайти рішення з урахуванням накладених на це завдання обмежень – найчастіше фінансових, часових, етичних.

Мозковий штурм був ефективно використаний одним із виробників харчових продуктів, який зіткнувся із завданням поліпшення упакування картопляних чипсів. Працівникам корпорації запропонували придумати найкращий спосіб упакування. Один із них запропонував пакувати мокрі чипси і запевняв, що це буде найвдалішим рішенням. Коли ви намагаєтеся скласти в пакетик сухі чипси, вони кришаться і погано вкладаються, але якщо змочити їх перед упакуванням, то можна використовувати пакети, менші за розміром, і полегшити їх наповнення – пустот у такому пакеті буде менше. Дотримуючись цієї поради, працівники спробували спочатку змочити чипси, а потім наповнювати ними пакети. Результат виявився невдалим – чипси висихали і перетворювались у несмачні крихти. Однак ця ідея, врешті-решт, привела до широко популярних картопляних чипсів, які акуратно, один на інший, укладені в коробку. Ці чипси виготовляють з рідкого картопляного пюре, яке запікають у спеціальних формах. Таким чином, непродумана і не дуже вдала задумка (змочування картопляних чипсів) виявилася доволі вдалим рішенням.
 

Аналогії та метафори
Навряд чи людина зможе уявити абсолютно нову проблему, не схожу і не пов'язану з жодною раніше розв’язаною. Гик і Голіок (Gick & Holyoak, 1980) поставили запитання: «Звідки виникають нові ідеї?» Багато вчених відповідають, що їхні ідеї або рішення завдань приходять з усвідомлення аналогій і метафор, узятих із різних академічних дисциплін (Hadamard, 1954).
Насправді ж виявляється, що більшість загальних висновків зроблено під час виявлення подібності (аналогій і метафор) між двома або більше ситуаціями. Подібно до підказки, аналогія має сприйматися як складник завдання, яке вирішують, відповідно до якого її і треба перетворити. Наприклад, використання особистих аналогій ефективне при вирішенні широкого кола конфліктних ситуацій. Якби кожна зі сторін конфлікту могла поглянути на проблему з позиції опонента, то, ймовірно, виникли б нові рішення. Обидві сторони можуть виявити спільні інтереси і, скориставшись цим, знайти прийнятний для всіх вихід (Bernstein, 1995; Fisher & Ury, 1991).

Консультація фахівця
Іноді в житті людини трапляється, що вона не може розв’язати проблему самостійно. І в такому разі найкращим рішенням є залучення фахівця. Люди звертаються до бухгалтерів для вирішення фінансових питань, до лікарів під час виникнення проблем зі здоров'ям. Такі фахівці стали висококваліфікованими експертами у своїй галузі завдяки набуттю відповідних знань і неодноразового застосування цих знань для розв’язання проблем на практиці. Тому часто консультації фахівців стають чудовим способом розв’язання проблеми. Обсяг їхніх знань і досвіду більший, ніж у звичайної людини.
Однак для того щоб звернутися до фахівця, потрібно вирішити ще кілька завдань:
  • дізнатися, чи є ця людина компетентним фахівцем;
  • чи цей фахівець має всі можливі факти і чи розглянув усі можливі альтернативи;
  • вислухати уважно аналіз можливого ризику, альтернативних шляхів і ухвалити рішення.

Ухвалення рішень в групі
Маргарет Тетчер заслужила світове визнання після перемоги у війні за Фолклендські острови. Вона здивувала всіх тим, що щоразу ухвалювала правильні рішення, хоча не мала досвіду ведення зовнішньої політики і ніколи не служила в армії. У цьому їй допомагала правильно підібрана команда радників. Одні з них володіли найрізноманітнішим досвідом, другі добре знали зовнішню політику, треті були знайомі з системою оборони, а решта чудово вивчили систему охорони здоров'я, трудові відносини або опанували якісь інші галузі. У підсумку, коли Аргентина атакувала Фолклендські острови, Тетчер не треба було ставати експертом з військової логістики або вивчати американську дипломатію, а потрібно було просто залучити людей, які володіли цими знаннями і бажали їх передати їй.
У соціальній психології таке явище називається трансактивною пам'яттю: знанням, локалізованим у пам'яті окремих членів групи, і способами його передачі іншим (Wegner, 1987, 1995). Багато груп мають трансактивну пам'ять, у кожної групи більше знань, ніж у окремого її члена (Hollingshead, 2000; Liang, Moreland & Argote, 1995; Wegner, Erber & Raymond, 1991). Оскільки трансактивна пам'ять групи містить велику кількість інформації, рішення групи можуть бути правильнішими за рішення окремої людини. Експеримент, проведений Ларрі Майклсеном, Ворреном Вотсоном і Робертом Блеком (Michaelsen, Watson & Black, 1989), чудово ілюструє це.

Психологи сформували малі групи студентів у 25 класах, які вивчали організаційну поведінку і доручили їм роботу над різними проблемами впродовж семестру. Крім того, студенти склали 6 іспитів, спочатку поодинці, а потім, після того як здали аркуші з відповідями, вони виконували ті самі завдання у групі. В оцінках за курс враховувалися результати як групового, так і індивідуального тестування. Групи показали результати не тільки вищі, ніж їхні члени окремо, а і кращі, ніж у найуспішніших студентів. На практиці тільки у трьох із двохсот двадцяти двох груп найкращий представник групи діяв ефективніше за групу. Отже, за деяких обставин практично всі члени групи отримують користь від загального групового знання (Watson, Michaelsen & Sharp, 1991).


Як ухвалювати зважені рішення

На ухвалення рішень впливає безліч чинників. По-перше, це внутрішні потреби, цінності та вподобання людини. Важливо, щоб вона знала, чого хоче, що їй подобається, що їй потрібно і що вона цінує. По-друге, це зовнішні чинники – правила і закони, яких потрібно дотримуватись, очікування навколишніх, інші зовнішні обставини життя людини.
Для генерування рішень використовують різні методи і способи. Одна з найефективніших методик називається «Правило світлофора» і складається із трьох кроків:
Крок 1. Зупинись
Поміркуйте, чи можете ви ухвалити рішення негайно. Не дозволяйте іншим квапити вас, краще зачекати, ніж потім страждати від наслідків необдуманого рішення. Найгірші рішення люди ухвалюють у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, тому завжди ухвалюйте рішення тільки на тверезу голову. Не ухвалюйте важливих рішень під впливом сильних емоцій. Якщо нервуєте або відчуваєте злість, потрібно для початку заспокоїтись, а потім намагатися зрозуміти суть проблеми і що від вас вимагають.
Крок 2. Подумай
Перш ніж ухвалити рішення, зберіть усю потрібну інформацію і зверніться за порадою до тих, кому довіряєте. Розгляньте всі можливі варіанти свого вибору (але не менше трьох) і визначте «плюси» і «мінуси» кожного з них. Уявіть, як розвиватимуться події і що ви відчуватимете. Також поставте себе на місце людей, яких цей варіант стосується.
Крок 3. Вибери
Зробивши вибір, візьміть на себе відповідальність за його наслідки. Це означає також готовність захищати своє рішення. Якщо ви впевнені у своїй правоті, зробити це буде не важко. Пам'ятайте, що ви маєте право і передумати. Якщо ви переконалися, що ваш вибір не найкращий, нема нічого поганого в тому, щоб визнати це і поміняти своє рішення. Сприймайте негативний результат не як поразку, а як корисний досвід, який допоможе уникати помилок у майбутньому.

Творче мислення при ухваленні рішень

Існують латеральний і вертикальний типи мислення. Латеральне мислення – це роздуми «навколо проблеми», воно генерує ідеї, а вертикальне мислення їх розробляє (DeBono, 1986, p. 6). Відмінності між ними ілюструє така байка:
У XIX столітті в Лондоні жив купець, який заборгував лихвареві велику суму грошей. Термін оплати наближався, купець не міг розплатитися, йому загрожували ганьба і в'язниця. Користуючись ситуацією, старий і потворний лихвар запропонував пробачити борг, якщо купець віддасть йому в дружини свою юну доньку. Батько з дочкою вжахнулися. Побачивши це, лихвар запропонував кинути жереб: він покладе в порожній гаманець два камінчики – чорний і білий, а дівчина наосліп витягне один із них. Якщо витягне білий, вона залишиться з батьком, а той із прощеним боргом. Якщо чорний – стане дружиною лихваря. Вони змушені були погодитися на цю пропозицію.
Однак дівчина встигла помітити, що лихвар поклав два чорні камінчики. Тоді вона витягла камінчик, і, не глянувши на нього, ніби випадково впустила його на доріжку, де він загубився серед інших. «Яка прикрість! – вигукнула дівчина. – Та цьому можна легко зарадити: подивімось, якого кольору залишився камінчик і дізнаємося, який витягла я». Оскільки другий камінчик теж був чорного кольору, отже, вона витягла білий камінчик: не міг же лихвар зізнатися у шахрайстві при свідках.
Якби дівчина мислила типово (вертикально), то, найімовірніше, викрила б лихваря в шахрайстві. І в цьому випадку їй знову довелося б витягати камінчик. Проте в байці дівчина використала латеральний тип мислення. Придумала нестандартний тип дій і виграла. Латеральне мислення іноді використовують як синонім творчості.
Творчість (креативність) – це здатність мислити вільно, знаходити свіжі ідеї, оригінальні рішення, швидко пристосовуватися до змін і нових обставин. Люди говорять: «Це творчість», якщо людина зробила щось таке, що можна назвати незвичайним, але водночас значущим і корисним. Таким чином, творчість визначається через наслідки процесу, а не як сам процес.
Творчість можна описати за допомогою трьох “S”:
  • Sensivity – чутливість;
  • Synergy – синергія;
  • Serendipity – інтуїція.
Чутливість – це використання почуттів. Потрібно творчо підходити не тільки до вирішення завдань, а й до постановки їх. Бачити у своїй уяві або чути деталі кінцевого результату творчого процесу.
Синергія – це поєднання речей у єдине ціле — корисне і функціонувальне. Закон синергії говорить: «Ціле більше, ніж сума окремих частин». Очевидно, що досвід, зусилля і знання двох осіб під час їхньої спільної роботи дають змогу розширити можливості цієї команди у багато разів. Люди, взаємодіючи одне з одним, створюють певну систему, в якій окремі учасники посилюють одне одного.
Мозковий штурм ілюструє цей ефект. Коли працівники придумують розв’язання конкретної проблеми окремо, є ймовірність того, що керівник отримає лише кілька списків ідей, не придатних для повноцінної реалізації Водночас спільний творчий процес, при якому кожна людина в команді генерує ідеї і їх чують усі інші, може мати набагато кращий ефект. Річ у тому, що думка, висунута одним із членів команди, миттєво підхоплюється іншими, розвивається і доповнюється. В результаті з'являються нові цікаві ідеї, які доопрацьовують і втілюють у життя.
Інтуїція веде до несподіваного, незапланованого відкриття. Інтуїція відіграє дуже важливу роль у творчості і в процесі ухвалення рішень, однак вона також може грунтуватися на знаннях.
Креативні здібності допомагають розглянути проблему всебічно, оцінити можливі варіанти і наслідки, знайти оригінальні ідеї для вирішення конфліктів, виходу із кризових ситуацій.
Хтось може не погодитися в існуванні «стратегій творчого мислення», адже творчість і правила – поняття взаємовиключні. Проте, за спостереженнями Байлін (Bailin, 1987), у творчому процесі завжди дотримуються певних правил. Наприклад, сонети неодмінно повинні містити 14 рядків відповідного розміру і ритму, всі великі балетні постановки основані на техніці танцю, а всі наукові відкриття були зроблені фахівцями у своїй галузі. Таким чином, творчість (креативність) має на увазі не тільки наявність навичок нетрадиційного мислення, а й знання загальноприйнятих правил – адже для того щоб від них відступити, їх щонайменше потрібно знати.

Помилковою є думка, що творчі здібності є лише у небагатьох людей. Творче мислення – це навичка, над якою потрібно працювати, просто в одних вона більш розвинена, а деяким доведеться докласти чимало зусиль.

Навички кооперації

 (короткий опис, приклади)

  Ніяка інша колекція так не знадобиться нам на схилі років, як “колекція спогадів і людських стосунків”, а якщо її не буде зовсім, то ту порожнечу в душі, яка неодмінно виникне на її місці, не зможуть заповнити ні різноколірні магніти , ні томики класиків, ні навіть яйця Фаберже і всі діаманти на світі.
О. Рой



Здорові взаємини – запорука щасливого й успішного життя. Вчені стверджують, що вони сприяють зменшенню кількості стресів і хвороб, зростанню популярності серед однолітків і впевненості у собі. У дорослому житті вони сприяють авторитету, вищому рівню фінансового добробуту, стабільності в подружньому житті, самоповазі й усвідомленню сенсу життя. Люди, яким вдалося встановити здорові міжособистісні стосунки, краще задовольняють власні потреби, повніше реалізують себе, легше долають труднощі і розв’язують проблеми.

Поняття міжособистісних стосунків

Під «міжособистісними стосунками» розуміють сукупність взаємодій, які виникають між окремими людьми, часто супроводжуються емоційними переживаннями і деякою мірою відтворюють стан внутрішнього світу людини.

Міжособистісні стосунки ґрунтуються на різних видах спілкування, які включають невербальні зв'язки, певний зовнішній вигляд, рухи тіла і жести, усне мовлення і т.д. Вони поєднують у собі когнітивний, емоційний і поведінковий компоненти.
Когнітивний компонент означає такі особливості міжособистісних стосунків, як різні форми пізнання – уява, сприймання, відчуття, пам'ять, мислення. Всі вони дозволяють розпізнати в людини її індивідуальні психологічні особливості і досягти розуміння, яке, своєю чергою, залежить від адекватності (того, наскільки точно ми сприймаємо психологічний портрет особистості, з якою вступаємо у взаємодію) та ідентифікації (ототожнення своєї особистості з особистістю іншого індивіда).
Емоційний компонент означає переживання, які ми відчуваємо під час спілкування з тими чи тими людьми. І вони можуть мати як позитивний, так і негативний характер, тобто у процесі міжособистісних стосунків можна відчувати симпатію чи антипатію, задоволеність своїм партнером та результатами спільної діяльності, або незадоволення і розчарування. Ми можемо відчувати емпатію, або емоційний відгук, на переживання іншої особистості, що виражається у співпереживанні і співчутті.
Поведінковий компонент характеризує міміку, жестикуляцію, пантоміміку, мову і дії, які виражають ставлення людини до інших людей чи групи загалом. Власне поведінковий компонент і виступає регулятором характеру міжособистісних стосунків.

Категорії стосунків

Якщо ранжувати стосунки від «шапкового знайомства» до найбільш довірливих стосунків, то можна розподілити людей, які входять із нами в контакт, на три категорії – знайомі, друзі і близькі люди.
Знайомі – це люди, яких ми знаємо на ім’я та при нагоді можемо поговорити. Це, наприклад, сусід, однокласник або колега по роботі. Такі стосунки зазвичай складаються самі собою і мають поверхневий характер.
Друзі – це люди, з якими ми добровільно встановлюємо тісний особистий контакт. Бажаючи подружитися, люди можуть вийти за рамки формальних стосунків, щоб краще пізнати одне одного. Якщо вони відчують, що їм приємно спілкуватися, то можуть стати друзями.
Близькі – це люди, з якими у нас встановилися найбільш довірливі стосунки. Стосунки з близькими людьми різняться найбільшим ступенем відданості і відкритості. Близькі люди проводять разом багато часу, довіряють одне одному свої таємниці і вважають такі стосунки особливими.

Рівні комунікації

Американський психолог Джон Пауел виокремив п’ять рівнів комунікації, на яких люди спілкуються залежно від якості їхніх стосунків.
Перший рівень (фрази) – люди ледь знайомі або цілком чужі одне одному, їхнє спілкування обмежується короткими репліками: «Вітаю», «Як справи?», «Чудова погода», «Усе гаразд», «Помаленьку», «Бувай».
Другий рівень (факти) – люди розмовляють, але не про себе, а на нейтральні теми: про події у школі, спорт, політику, обмінюються чутками про спільних знайомих.
Третій рівень (думки) – люди розповідають дещо про себе, але не надто відкриваються. Обережно висловлюють свої судження й оцінки, стежать, щоб не сказати зайвого. Уважно придивляються і намагаються зрозуміти, чи цікаві одне одному. Якщо на цьому етапі вони відчули взаєморозуміння, якщо їхні погляди і смаки збігаються, стосунки між ними можуть розвиватися. Коли цього не відчувається, вони можуть легко повернутися на попередній рівень комунікації.
Четвертий рівень (почуття) – люди поступово, крок за кроком відкриваються, починають говорити про особисте, відверто ділитися своїми почуттями.
П’ятий рівень (довіра) – вершина комунікації, досконале порозуміння. Вимагає цілковитої щирості, тут нема місця недомовкам. Люди почуваються одне з одним у цілковитій безпеці, не бояться розкритися, показати свої переваги й недоліки, оскільки впевнені, що їх люблять і поважають такими, якими вони є.

Здорові стосунки і навички, потрібні для їх підтримки

Якщо між людьми склалися здорові стосунки, вони відчувають потребу в спілкуванні і сумують, коли змушені розлучатися. Нездорові стосунки характеризуються підозрами, егоїзмом, бажанням усе контролювати і підпорядковувати.
Ознаками здорових стосунків є:
Надійність і обов'язковість. У здорових стосунках люди знаходять задоволення в тому, щоб дбати одне про одного. Вони ніколи не відмовляються допомогти і не соромляться звертатися по допомогу. Вони також завжди намагаються виконувати свої обіцянки, навіть якщо обставини змінилися і це вимагає більше зусиль, ніж передбачалося раніше.
Чесність є важливим складником здорових стосунків. Якщо люди чесні одне з одним у словах і вчинках, стосунки між ними зміцнюються. Обман, навпаки, здатний зруйнувати стосунки.
Довіра. У здорових стосунках люди здатні довіряти одне одному. Вони діляться інформацією про своє особисте життя і вірять, що інші люди не використовують цю інформацію проти них.
Взаємоповага. У здорових стосунках люди завжди демонструють повагу одне до одного. Навіть якщо їхні думки не збігаються, виявилися різні політичні погляди або уподобання в музиці, вони не стануть загострювати увагу на відмінностях, а постараються знайти щось спільне у спірній ситуації.
Важливим компонентом соціальної зрілості є здатність будувати і підтримувати здорові стосунки. Для цього потрібно володіти багатьма життєвими навичками, найважливішими з яких є навички комунікації, кооперації і компромісу.
Здорові стосунки = Комунікація + Кооперація + Компроміс
Комунікація визначає якість міжособистісного спілкування і допомагає уникати непорозумінь. Уміння слухати і говорити, розуміти і використовувати «мову жестів», інші методи ефективного спілкування допоможуть людям краще зрозуміти думки, почуття і очікування одне одного і полегшать процес взаєморозуміння.
Кооперація дає змогу досягти того, що люди не спроможні зробити поодинці. Співпраця означає вміння діяти спільно, як одна команда, для досягнення загальних цілей. За таким принципом діють, наприклад, не тільки успішні футбольні команди, а й усі здорові дружні, сімейні і робочі колективи.
Компроміс означає вміння розв’язувати проблеми у стосунках через взаємопоступки. Демонструючи готовність поступитися в конфліктній ситуації, ви показуєте іншій людині, що цінуєте ваші стосунки більше, ніж особисті інтереси. При цьому важливо пам'ятати, що компроміс передбачає взаємопоступки і те, що ці поступки мають бути прийнятні для всіх сторін.

Стосунки з батьками

Традиційно головним інститутом виховання дитини є сім'я. Те, що вона в дитячі роки набуває в сім'ї, зберігає упродовж усього подальшого життя. Сімейне виховання дитини продуктивне, якщо воно здійснюється в атмосфері любові, взаєморозуміння і поваги. У кожній родині складається певна, далеко не завжди усвідомлювана батьками система виховання дітей. Батьки використовують різні прийоми виховання залежно від своїх знань і уявлень про правильне виховання, власного досвіду дитинства, особливостей характеру дитини, її поведінки цієї миті. Насправді вони мають створювати розумні обмеження автономії дитини, сприяти розвитку самоконтролю і при цьому намагатися не пригнічувати цікавість, ініціативу, бажання експериментувати й освоювати нове, а виявляти любов і схвалення, заохочувати успіхи, розвивати в дитини відчуття впевненості у своїх силах і можливостях.
Батьки – це зразок, приклад для наслідування, втілення кращих особистісних якостей, модель взаємин з іншими людьми і джерело життєвого досвіду і знань. Однак у підлітковому, а особливо у старшому підлітковому (юнацькому) віці, батьки вже не є для підлітка таким абсолютним авторитетом, як у дитинстві. Прагнення до наслідування і ступінь ідентифікації з батьками помітно знижуються, а прикладом і моделлю для наслідування починають виступати інші люди — дорослі, «кумири» з числа відомих акторів, спортсменів, співаків, однолітки. Разом з тим підлітки хочуть мати таких батьків, які «подають гідний приклад для наслідування».
Попри те, що в підлітковому віці стосунки дітей і батьків ускладнюються, нерідко стають конфліктними, підтримка дитини з боку батьків не втрачає своєї значущості. Батьки, як і раніше, залишаються для підлітка джерелом емоційного тепла і підтримки, без яких вона відчуває себе беззахисною і безпорадною. Емоційна підтримка особливо важлива, тому що підліток вступає в фазу інтенсивного формування «Я-концепції», яка нерідко супроводжується суперечливими переживаннями, полярними оцінками, гострим почуттям неповноцінності, невмінням адекватно і конструктивно реагувати на невдачі. За таких умов сім'я здатна забезпечити базове почуття безпеки, будучи джерелом постійної оптимістичної підтримки, яка вселяє в підлітка впевненість у своїх силах, сприяє зниженню відчуття тривоги, що виникає у підлітка в нових або стресових ситуаціях.
Залежність підлітка від сім'ї усе ще доволі значна. Батьки – є «верховною владою», від якої залежить задоволення значної частини потреб, зокрема й матеріально-побутових, що в підлітковому віці має особливе значення, оскільки в цей період становище в колективі однолітків багато в чому визначається наявністю престижних речей, одягу і т. д.
Спілкування з батьком і матір'ю в підлітковому віці складається по-різному. У різних країнах світу здебільшого підлітки вважають за доцільне звертатися з усіх питань, пов'язаних з особистісними, соціальними, навчальними і навіть світоглядними проблемами, до матері, а не до батька. Старшокласники, незалежно від статі, відвертіші з матір'ю, ніж з батьком, частіше звертаються до неї за порадою і співчутливіше ставляться до неї. Батьки мають перевагу в «інформаційній сфері», обговоренні політики, спорту. Психологічні причини такої переваги у підлітків – у жорсткості й інструментальності чоловічого характеру, що ускладнюють взаєморозуміння і компроміси, а також у тому, що тати проводять менше часу з підлітками.

Стосунки з однолітками

Якщо дошкільнята й молодші школярі ще не розмежовують дружбу і приятельські стосунки, то підлітки вже вважають дружбу винятковим, індивідуальним ставленням. Що старша людина, то менший вплив на її дружні стосунки надають зовнішні, ситуативні чинники. Прихильність дитини вимагає постійного підкріплення, відсутність безпосереднього контакту одне з одним швидко руйнує цю прихильність. У підлітковому віці дружба може зберігатися і на відстані. Зростання вибірковості дружніх стосунків супроводжується зростанням їх стійкості: сварка, яка у молодших підлітків означала б кінець дружби, у юності сприймається як випадковість, якою можна знехтувати заради збереження глибшої спільності.
У підлітковому віці відбувається розвиток самосвідомості і визначення ідентичності. Підліток «приміряє» на себе різні соціальні ролі, шукає відповіді на запитання: «Хто я?», «Який я?», «Ким я хочу бути?», «Якою людиною хочу стати?», «Яка у мене буде сім'я? » Ідентичність підлітка формується під впливом його соціального оточення, особливо стосунків з однолітками. Підлітки люблять спілкуватися з однолітками. У процесі такого спілкування вони набувають неоціненний емоційний досвід і задовольняють чимало потреб: у безпеці, повазі, належності до групи. Це допомагає їм розвинути важливі соціальні навички: вміння бути членом команди, знаходити баланс між власними інтересами та бажаннями інших людей.
Приятельські стосунки – стосунки між однолітками, які мають спільні інтереси і захоплення, але не обов'язково глибокі емоційні зв'язки. Наприклад, можна дружити з однокласником або товаришем по футбольній команді і спілкуватися з приятелями у кафе, на шкільних дискотеках, у соціальних мережах. Приятельські стосунки можуть перерости у близьку дружбу, що передбачає міцні емоційні зв'язки. На відміну від приятелів, у друзях більше цінується індивідуальність. Звичайного учасника компанії може замінити хтось інший – і майже нічого не зміниться. Друг сприймається як унікальне придбання.
Дружба – це вагомі стосунки між людьми, основані на спільності інтересів, взаємній відкритості, довірі, готовності надавати підтримку. Близькі друзі почуваються комфортно, ділячись своїми думками, почуттями і таємницями. Вони довіряють і надають одне одному емоційну підтримку. Коли виникають проблеми у стосунках, друзі намагаються розв’язати їх і помиритися. Деякі дружні стосунки, формуючись у школі, можуть зберігатися впродовж усього життя.

Навчання навичок кооперації у школі

Розвиток здорових міжособистісних стосунків можливий за умови, що людина здатна встановлювати контакти з людьми, знаходити з ними спільну мову. Цьому сприяють легкість і контактність, довіра і розуміння, відсутність маніпуляції і користі, а також уміння працювати в команді.

Навички емпатії 

(короткий опис, приклади)

Емпатія означає взутись у взуття іншого, відчути його серцем, подивитися його очима.
Даніель Г. Пінк
Емпатія – річ інтуїтивна, але також – це те, над чим можна працювати інтелектуально.
Тім Мінчайн



Якісний процес комунікації неможливий без емоційного контакту співрозмовників. Емпатія як особливий спосіб розуміння іншої людини є невід’ємною частиною такого контакту. Емпатію також вважають вагомим чинником морального розвитку особистості. Її розглядають як ефективний засіб розкриття і засвоєння моральних норм, вона сприяє розвитку гуманних взаємин, альтруїстичного стилю поведінки. Емпатійне співчуття, співпереживання виступає мотивом у допомагаючій діяльності, а також розглядається як один із засобів обмеження людиною своєї агресивності. І, нарешті, емпатія – неодмінна умова розвитку особистості, ознака її емоційної та соціальної зрілості.

Поняття емпатії

Емпатія (грецьк. em – всередині, pathos – почуття) розглядається у двох площинах: як процес або стан і як стійка здатність (навичка) особистості, що розвивається у процесі соціалізації. Емпатія як здатність – це вміння осягати душевний стан, переживання іншої людини, розуміти її емоційну мову, відгукуватися на психологічний стан. Також це інтуїтивне розуміння психологічного настрою, вміння перебрати на себе роль іншої людини, зрозуміти її приховані мотиви, душевне метушіння, ототожнення своїх почуттів з емоціями іншого і разом з тим усвідомлення їх винятковості, індивідуальності.
Поняття «емпатія» у 1909 році ввів у психологію Е. Тітченер, позначаючи ним розглядання ситуації з погляду співрозмовника, розуміння його емоційного стану. Попри те, що впродовж тривалого часу емпатію досліджують фахівці із філософії, психології, педагогіки, медицини, лінгвістики, цей феномен ще не повністю зрозумілий. Це свідчить про те, що емпатія — доволі складний процес.
Згідно з дослідженням К. Роджерса, емпатійний спосіб спілкування з іншою людиною означає входження в особистий світ іншого і перебування в ньому «як удома». Це схоже на ситуацію, коли людина начебто тимчасово живе іншим життям, делікатно перебуває в ньому без оцінювання і засудження.
Багато науковців визначають емпатію, як найважливіший чинник формування допомагаючої поведінки. Наприклад, Бейтсон стверджує, що більше людина схильна до співпереживання, то вища її готовність допомогти в конкретному випадку.
Емпатійність виявляється у:
  • терпимості до вираження емоцій іншими людьми;
  • намаганні зрозуміти внутрішній світ співрозмовника;
  • готовності адаптувати своє сприймання конкретної ситуації до сприймання її іншою людиною для кращого розуміння того, що з нею відбувається. Відсутність емпатії або її низький рівень свідчать про байдужість людини, її емоційну черствість [4].
У психології емпатію розглядають, як єдність емоційних, когнітивних та вольових процесів. Серед видів емпатії виокремлюють такі:
  1. емпатію емоційну – реакцію афективного типу, основану на механізмах проекції та наслідування моторних та афективних реакцій іншого; готовність відгукнутися на почуття і душевні хвилювання.
  2. емпатію когнітивну – що грунтується на розумових процесах: здатності інтенсивно проаналізувати інформацію про співрозмовника, готовність зрозуміти і прийняти його позицію, а також здатності передбачити його психологічні реакції в конкретних ситуаціях.
  3. емпатію поведінкову – реакція вольового типу, виражається у мотивації до альтруїстичної допомагаючої поведінки на користь іншої людини, спрямованої на поліпшення її емоційного стану.

Рівень емпатії

За допомогою психологічних тестів можна визначити власний рівень емпатії. Діагностика емпатії умовно поділяє людей на три рівні.

  1. Низький рівень. Людина відчуває труднощі у спілкуванні, не вміє співпереживати, емоційно відгукуватися на почуття. Не розуміє вчинків, скоєних під впливом душевних поривів.
  2. Середній рівень. Людина тримає під контролем свої почуття, думки, емоції, не завжди здатна поділитися наболілою душевною проблемою. Розуміє емоційні метушіння інших людей, але вважає, що не варто виставляти свої почуття напоказ.
  3. Високий рівень. Людина відчуває яскравий емоційний відгук на переживання. Часто не відокремлює свої емоційні проблеми від проблем інших людей, однаково співпереживає близьким і стороннім людям.

Багато професій потребують високого рівня емпатії. Насамперед, це робота, пов'язана зі спілкуванням. До прикладу, менеджери всіх рівнів, лікарі, педагоги, психотерапевти, продавці, перукарі. Вважають, що жінки більш схильні до проявів емпатії, ніж чоловіки. Проте це не є характеристикою статі. Так заведено, що від дівчат очікують співчутливішої поведінки, а також більшого прояву уваги. А от чоловікам не прийнято бути емпатійними. Та це лише упередження. Є велика кількість чоловіків із високим рівнем емпатії, і ,навпаки, жінок, у яких рівень емпатії недостатньо розвинений.

Порушення рівня емпатії

Дітям із високим рівнем розвитку емпатії притаманні такі риси, як чуйність, уважність, інтерес до партнера, толерантність, здатність до співчуття та реальної допомоги, тактовність, ввічливість. Однак високий рівень емпатії молодших школярів, із властивими їм надмірною чуйністю, вразливістю, переважно емоційним сприйманням проблем інших, може призвести до певного відчуження від власних інтересів та переживань. Підвищена потреба в любові часто стає причиною конформності, невміння будувати адекватні рольові стосунки у шкільному середовищі, відстоювати себе. Подібна стратегія може заважати процесу соціально-психологічної адаптації дитини.
Як приклад порушення розвитку емпатії можна розглянути поведінку учасників конфліктної ситуації. Зазвичай, у конфлікті з агресивними проявами присутні жертва та переслідувач. Представниками агресивної сторони переважно є люди з недорозвиненою емпатією, а в ролі жертв постають особи із завищеною, порівняно із більшістю, диспозиційною терпимістю. Як це не дивно, але вони співчувають своїм кривдникам, щоправда, в основі такого співчуття є страх перед кривдником та невпевненість у власних силах. І їхній завищений рівень емпатії в цьому випадку формується як компенсаторний механізм, своєрідний психологічний захист. Якщо конфлікт не надто тривалий у часі або щойно почався, підліток із завищеною емпатійністю стверджує, що він «не хоче образити…/йому шкода того…», хто виявляє до нього агресію.
Діти з недостатнім розвитком емпатії емоційно бідніші та більш закриті від своїх адаптованих однолітків, вони не навчені особливо розрізняти різні емоційні стани інших людей, їхні почуття. Доволі часто ці діти просто не знають, як це: співпереживати, відчувати, розуміти, підтримувати, цінувати гідність іншої людини. Їм більше притаманно задовольняти власні потреби та вирішувати конфлікти за допомогою агресії. Причиною того є низький мотиваційно-установчий рівень готовності до життя в колективі, через агресивність, замкненість або тривожність, недостатній загальнокультурний та соціокультурний розвиток у результаті педагогічної занедбаності дитини.
Однак у структурі емпатії як у надміру, так і в недостатньо співчутливих дітей простежується дещо спільне − дисбаланс її компонентів. Як надмірне домінування (у високоемпатійних), так і недорозвиток (у малоемпатійних) будь-якого компонента емпатії— емоційного, когнітивного чи поведінкового,— порушує рівновагу у структурі емпатії, спотворює її розвиток та призводить до переродження її в інший феномен чи навіть негативну рису особистості [7].
Тому адекватний рівень емпатії є важливим складником гармонійного розвитку особистості.
Недостатня емпатійність дитини може бути ознакою психічного розладу і соціопатії. Дослідники у такому разі говорять про «бездушність-неемоційність» дітей, що означає недостатність емпатії, каяття і почуття провини, неглибокі емоції, агресивність і жорстокість, байдужість до покарання. Безсердечні і неемоційні діти без проблем завдають біль іншим, щоб отримати те, чого хочуть. Якщо вони виглядають турботливими і співчутливим, то, ймовірно, намагаються маніпулювати іншими. Такі якості особистості, на думку вчених, можуть бути через особливості мозкових структур. Зокрема, експерти вказують на мигдалеподібне тіло, що входить в лімбічну систему, як на винуватця холоднокровності і руйнівної поведінки. Людина з недостатньо активним або недостатньо розвиненим мигдалеподібним тілом може не відчувати емпатії або не стримувати насильство. Докладніше про ці дослідження дізнаєтесь у додаткових матеріалах.

Розвиток емпатії

Емпатія може бути вродженою здатністю, що дуже яскраво простежується у малюків. Якщо заплакав один – його обов'язково підтримають інші. Емпатія також розглядається як навичка, що набувається у процесі соціалізації і передбачає здатність приймати соціальні ролі й установки інших, намагаючись не враховувати власні упередження, інтерпретації і по-справжньому прислухаючись до іншої людини. Не дивно, що емпатія набувається з досвідом, адже простіше зрозуміти переживання іншої людини, якщо те саме доводилося переживати у своєму житті.
Неабиякий вплив на розвиток емпатії має спілкування з батьками. Порушення контакту з батьками травмує психіку дитини і негативно впливає на розвиток емпатії.
Після вступу дитини до дитячого садочка, школи до процесу виховання долучаються вихователі та вчителі [2]. Розвиток емпатії у дітей залежить від того, як педагог сприятиме розвиткові стосунків між дітьми, як він сам виявляє емпатію до учнів, як він допомагає їм вирішувати конфлікти. Так, учитель має заохочувати дітей дбати одне про одного, телефонувати до однокласників і цікавитися їхнім самопочуттям, коли вони хворіють, допомагати надолужити пропущений матеріал. Емпатійність дітей виявляється також у їхньому піклуванні про тварин, у ставленні до рідних.
Мистецтво є потужним джерелом розвитку емпатії. Милуючись картиною чи слухаючи приємну музику, людина немов поринає в новий світ, емоційно переживаючи, те, що хотів передати митець. Переглядаючи театральні вистави, спектаклі, гарні фільми, людина вчиться співпереживати героям, сприймати світ їхніми очима, розвиваючи в такий спосіб здатність до емпатії. Набути емпатійного досвіду можна, читаючи гарні літературні твори, уявляючи себе на місці героїв, переживаючи їхні почуття.
Самовиховання емпатії починається з накопиченням життєвого досвіду та емоційного багажу. Для початку дитина вчиться слухати іншу людину, вникати у тембр її голосу, стежити за зміною міміки, ділитися з нею враженням від почутого. Прагнути розібратися в собі – це важливий аспект розвитку емпатії. Дітям, підліткам буває важко пояснити свої емоційні проблеми, попросити допомоги у дорослих. Важливо навчитися аналізувати свої вчинки, слова, думки, коригувати їх у міру потреби. Тільки після того як людина усвідомить свої думки, почуття, прагнення, вона зрозуміє мотивацію інших людей [1].

Інклюзивна освіта і розвиток емпатії

Інклюзія, з педагогічного погляду, – це повне залучення УСІХ учнів в УСІ аспекти загальноосвітнього навчального простору, реформування загальноосвітніх шкіл і перепланування навчальних приміщень так, щоб вони відповідали потребам усіх без винятку дітей. Інклюзія – це розкриття особистості кожного учня за допомогою навчальної програми, яка є доволі складною, щоб забезпечити простір для розвитку, і водночас відповідає можливостям дитини.
Метою інклюзивної освіти є забезпечення рівного доступу до якісної освіти в умовах загальноосвітнього навчального простору, пристосованого до задоволення особливих освітніх потреб кожної людини; створення умов для вдосконалення системи освіти і соціальної реабілітації дітей з особливими освітніми потребами через упровадження інноваційних технологій, зокрема інклюзивного навчання.
Відповідно до мети перед інклюзивною освітою стоять такі завдання:
  • запровадження інноваційних освітніх технологій для надання спеціальних освітніх послуг дітям з особливими освітніми потребами;
  • забезпечення психолого-­педагогічного, медико­-соціального супроводу дітей з особливими освітніми потребами;
  • упровадження інклюзивної моделі навчання в загальноосвітніх навчальних закладах;
  • розробка і використання спеціального навчально-­методичного забезпечення, реабілітаційних засобів навчання;
  • удосконалення системи підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів, які працюють в умовах інклюзивного навчання;
  • залучення батьків дітей з особливими освітніми потребами до участі в навчально­реабілітаційному процесі.
Переваги інклюзивної освіти подані на схемі «Переваги інклюзивної освіти».
Переваги інклюзивної освіти
Навчання в інклюзивних освітніх закладах є корисним як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для здорових дітей, членів їхніх родин і суспільства загалом. Взаємодія зі здоровими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, соціальному й емоційному розвиткові дітей з особливими освітніми потребами. Взаємодія між учнями з особливими освітніми потребами і здоровими дітьми в інклюзивних класах сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків. Завдяки такій взаємодії діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, вони стають чуйнішими, готовими до взаємодопомоги. Така співпраця сприятиме розвитку емпатії в учнів, доброзичливості та дружнього ставлення одне до одного

Розвиток навичок емпатії 

Деякі інтерактивні (тренінгові) методи можуть використовувати на різних предметах, особливо ефективні для розвитку емпатії. Це, зокрема, робота в малих групах, рольові ігри та аналіз історій і ситуацій (case study).
Робота у групах. Групове обговорення максимально підвищує активність і внесок кожного учасника. Дискусія допомагає учневі уточнити свої уявлення, усвідомити почуття і ставлення. Обговорення у групах дає змогу більше дізнатися одне про одного, стимулює вільний обмін думками, збільшує ймовірність того, що учні краще зрозуміють почуття і погляди інших, більше зважатимуть на них.
Рольові ігри – характеризуються обігруванням певних життєвих ситуацій і можливістю подивитися на одну й ту саму ситуацію з позиції різних соціальних ролей. Рольова гра допомагає краще зрозуміти почуття уявного персонажа і розвинути навички емпатії. Крім того, завдяки рольовій грі учасник має змогу ліпше зрозуміти і висловити свої почуття, не боячись розкритися і бути висміяним. Через рольові ігри дитина вчиться перевтілюватися, при цьому розвиває душевність і таким чином починає розуміти емоційний світ іншої людини.
Аналіз історій і ситуацій – докладний розбір реальної або вигаданої історії, в якій описано, що сталося у житті конкретної людини, групи людей, родини, школи чи громади. Учні аналізують поведінку персонажів, передбачають, оцінюють наслідки різних варіантів їхньої поведінки. Завдяки цьому методу учні можуть аналізувати історії, які викликають співпереживання до героїв, а також на прикладах проявів емпатії у героїв історій навчаться самостійно виражати такі емоції.

 Навички самоконтролю (короткий 

опис, приклади)

Ні слова, ні думки, ні навіть вчинки наші не виражають так яскраво нас самих і наше ставлення до світу, як наші почування...
К. Д. Ушинський




Кожна людина живе у своєму афективному просторі. Одні люди спроможні розпізнавати величезну гаму переживань, іншим це недоступно; одні вміють контролювати інтенсивність вияву своїх емоцій, інші неспроможні до цього. Є кілька причин, чому важливо розвивати навички самоконтролю:
  • Самоконтроль допомагає виживанню. В екстремальних ситуаціях здатність до самоконтролю дозволяє уникнути паніки й ухвалити зважені рішення.
  • Контроль емоцій сприяє збереженню здоров’я. Відомо, що депресії і стреси є причиною безлічі захворювань. Та хоча стресових ситуацій у житті уникнути неможливо, самоконтроль дозволяє попереджувати частину їх згубних наслідків.
  • Самоконтроль допомагає уникати створених власноруч проблем. Чимало негараздів, насамперед у стосунках, виникає через те, що люди неправильно діють чи говорять зайве, перебуваючи під впливом емоцій. Проблемою є і протилежна ситуація, коли люди повсякчас ігнорують власні емоції, не говорять про те, що їм не подобається чи викликає занепокоєння. Уміння правильно висловлювати свої почуття допомагає будувати здорові стосунки та мирно розв’язувати конфлікти.

Поняття емоцій

У будь-який момент свого життя людина так чи інакше ставиться до себе, інших людей, різних подій та явищ, що відбуваються навколо неї. Деякі події викликають у неї радість, захоплення, інші – тугу, смуток, розчарування. Емоції супроводжують різні прояви життєдіяльності людини і є одним із головних механізмів внутрішньої регуляції її психічної діяльності та поведінки.
Емоції (від лат. emovere – хвилювати, збуджувати) – це реакція людини чи тварини на вплив внутрішніх і зовнішніх подразників, що пов'язані з задоволенням (позитивні емоції) чи незадоволенням (негативні) різних потреб і мають яскраво виражене суб'єктивне забарвлення.

У широкому розумінні терміни «емоції» і «почуття» часто вживаються як синоніми. У вузькому розумінні емоціями називають переживання, які виникають у конкретний момент, у певній ситуації, а почуттями – результат узагальнення багатьох емоцій, пов'язаних з тим чи тим об'єктом.
Емоції – це просте, безпосереднє, поверхове, короткоплинне переживання людини, що виникло в цей момент.
Почуття – це специфічно людський, узагальнений, найвищий, найглибший рівень переживань особою свого ставлення до себе, до подій, осіб, предметів, явищ тощо.
Виокремлюють три класи емоційних станів:
  1. Настрій – емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини. Характерні риси: а) слабка інтенсивність; б) значна тривалість; в) невизначеність, «неусвідомленість»; г) своєрідний дифузійний характер (настрій накладає відбиток на всі думки і дії людини в конкретний момент). Основними причинами та обставинами, що змінюють настрій, можуть бути: фізіологічні процеси (хвороба, втома погіршують настрій; здоров'я, повноцінний сон поліпшують настрій); стан довкілля (бруд, шум, забруднене повітря, неприємний колір погіршують настрій; чистота, тиша, свіже повітря, затишок поліпшують настрій); стосунки між людьми (образа, грубість погіршують настрій; привітність, довіра, тактовність поліпшують настрій).
  2. Пристрасть – глибоке і стійке захоплення. Характерні риси: а) висока інтенсивність; б) значна тривалість; в) глибина, заглибленість у предмет; г) виразність, визначеність, усвідомленість. Пристрасть активізує діяльність людини, підпорядковує собі всі її думки та вчинки, мобілізує на подолання перешкод і досягнення мети. Пристрасть до улюбленої справи (наприклад, до спорту, музики) дозволяє досягти значних успіхів, пристрасть до боротьби (у широкому розумінні цього слова) породжує мужність. Однак пристрасть може не лише формувати особистість, а й руйнувати її (наприклад, пристрасть до азартних ігор, алкоголю, наркотиків).
  3. Афект – раптове переживання найвищої інтенсивності. Характерні риси: а) бурхливий зовнішній вияв; б) короткочасність; в) певна «неусвідомленість» переживання; г) різко виражений дифузійний характер. Варто зазначити, що сильні афекти захоплюють особистість повністю. Це вже не радість, а захоплення; не горе, а відчай; не страх, а жах; не гнів, а лють.

Функції емоцій

Виокремлюють кілька регуляторних функцій емоцій: відбиваючу (оцінну), спонукальну, підкріплювальну, перемикальну, комунікативну.
Відбиваюча(оцінна) функція виражається в узагальненій оцінці подій. Емоція, становлячи собою майже миттєву інтегральну оцінку значущих для людини подій, часто дає можливість визначити корисність чи шкідливість чинників, що впливають на людину ще до того, як буде визначена локалізація шкідливого впливу.
Спонукальна функція пов'язана з наявністю емоційного переживання, що містить образ предмета задоволення потреби і своє упереджене ставлення до нього, що і спонукає людину до дії.
Підкріплювальна функція емоцій виявляється у процесах навчання і запам'ятовування. Значущі події, що викликають емоційні реакції, запам'ятовуються швидше і є тривалішими.
Перемикальна функція емоцій виявляється в тому, що емоції часто спонукають людину до зміни своєї поведінки. Емоційні переживання можуть як визначати вибір лінії поведінки людини, так і викликати зміну цієї поведінки.
Комунікативна функція емоцій виражається в можливості людини передавати свої переживання іншим людям, інформувати їх про своє ставлення до певних подій, об'єктів і таке інше через міміку, жести, позу, інтонацію.

Класифікація емоцій

Емоції класифікують за знаком, інтенсивністю та деякими іншими ознаками. За знаком емоції поділяють на позитивні й негативні. До позитивних належать: задоволення, радість, захоплення, милування та ін. До негативних – незадоволення, обурення, гнів, ненависть, переляк, туга, роздратування тощо.
Позитивні й негативні емоції завжди характеризуються певною інтенсивністю – силою їхнього виявлення (від ледь відчутного до бурхливого).
За впливом на рівень активності людини німецький філософ І. Кант поділяв емоції на стенічні й астенічні.
  • Стенічні емоції (від грецького слова «стенос» – сила) – ті, що посилюють активність, пожвавлюють людину, спонукають її до діяльності (радість, упевненість, тріумф, страх, злість).
  • Астенічні емоції (від грецького слова «астенос» – слабкість, безсилля) –ті, що пригнічують людину, послаблюють її активність, демобілізують (страждання, зневіра).
Емоції також поділяють на первинні і вторинні. Людина, як і тварина, народжується з певними емоційними реакціями. До первинних емоцій належать: страх і тривога – реакція на загрозу для інстинкту самозбереження; радість – реакція задоволення від реалізації потреб; гнів – як наслідок обмеження потреб. Вторинні емоції є суто людськими. Вони формуються у процесі соціалізації та усвідомлення власного «Я» (образа, провина, почуття сорому, заздрість, пихатість тощо).
Також окремо виділяють нижчі та вищі емоції. Нижчі емоції пов'язані переважно з біологічними процесами, із задоволенням чи незадоволенням природних потреб людини (емоції голоду, спраги тощо). Вищі емоції є справді людськими емоціями-почуттями та виникають з огляду на задоволення чи незадоволення суспільних потреб. Серед них виокремлюють три види:
  1. моральні (відображають ставлення індивіда до вимог моралі): почуття обов'язку, дружби, людської гідності тощо;
  2. інтелектуальні (пов'язані з пізнавальною сферою діяльності людини): здогадки, сумнів, подив тощо;
  3. естетичні (викликані красою чи потворністю явищ або об'єктів, що сприймаються).

Характеристика базових емоцій

За Аристотелем, налічують шість базових емоцій: радість, здивування, сум, гнів, страх і огиду, за К. Ізардом – десять фундаментальних емоцій: цікавість, радість, здивування, гнів, горе, огида, зневага, страх, сором та провина.
Цікавість – психологічна настанова на пізнання світу і відкриття нового, джерело розвитку кожної людини і рушій прогресу людської цивілізації. Часто проста цікавість змушує людей докладати зусиль, працювати вдень і вночі, долати перепони і відмовлятися від багатьох благ, оскільки це пов’язано із задоволенням пізнавальних потреб і радістю відкриття.
Радість – приємні емоції, які наповнюють нас енергією, пробуджують творчий потенціал. Найчастіше ми відчуваємо ці емоції, коли живемо в гармонії з собою і з навколишнім світом, маємо змогу реалізувати свої мрії.
Здивування – емоція, що виникає при виникненні несподіваної ситуації. Це досить нестабільне почуття; воно швидко приходить і швидко зникає. Його основна функція — допомогти людині підготуватися до реакції на нову чи несподівану подію і на наслідки цієї події.
Гнів – це найбільш руйнівна емоція. Вона виникає тоді, коли ми відчуваємо загрозу. Гнів перешкоджає тверезо мислити й ухвалювати рішення.
Горе – негативно забарвлені душевні переживання, печаль, смуток, скорбота у поєднанні з розпачем; протилежне радості. Горе може бути викликане неочікуваними поганими подіями, обставинами, бідою, нещастям, смертю близької людини.
Огида – це реакція на щось суб'єктивно дуже неприємне, негативний емоційний стан, спричинюваний зіткненням (фізична взаємодія, комунікація) з об'єктами (предметами, людьми, обставинами тощо), які не відповідають ідеологічним, моральним та естетичним принципам і настановам суб'єкта.
Зневага – почуття презирства, відсутність поваги до кого-небудь; негативно забарвлене почуття, що виникає стосовно об'єкта, який демонструє якості або поведінку, які суб'єкт не дозволяє собі демонструвати, оскільки сприймає їх соціально неприйнятними.
Страх – це передчуття лиха, коли ми відчуваємо загрозу нашому життю, здоров’ю, добробуту, стосункам, самоповазі. Страх може застерегти нас від потрапляння у небезпечну ситуацію, а помірне хвилювання — змусити краще підготуватися до контрольної.
Сором – ці емоції виникають, коли діємо всупереч тому, що вважаємо правильним, справедливим, або коли наші вчинки мають негативні наслідки. Ми відчуваємо сором, коли про скоєне нами хтось дізнається. Це дуже неприємне відчуття, і тому люди намагаються чинити по совісті.
Провина – відчуття сорому за себе, за те, що діяв усупереч своїм переконанням, навіть якщо ніхто й не дізнався про це.

Зовнішні вияви емоції

Існує так званий феномен «емоційного зараження» – емоції, особливо в середовищі стадних тварин, виражені в поведінці однієї особини, викликають схожі емоції в інших особин, які ці вияви спостерігають. У людському середовищі цей ефект так само наявний і особливо він помітний у поведінці натовпу.
Міміка – універсальний спосіб вираження емоцій серед людей незалежно від расової та соціальної належності. Центр розпізнавання емоцій розташовується у правій півкулі головного мозку і має відмінну від центру розпізнавання осіб локалізацію.
Дослідження поведінки людей, які належать до різних культур, засвідчили, що у сфері вираження емоцій зустрічаються як універсальні, так і специфічні типи реакцій. Таким чином, варто зазначити, що мова емоцій містить як загальні елементи, подібні для різних культур, так і елементи, специфічні для окремих культур.
Внутрішнє вираження емоцій (серцебиття, дихання, дія ендокринної системи) відбувається відносно незалежно від соціальних чинників і однаково виявляється у представників різних культур, які проживають на різних континентах. А от форма та інтенсивність зовнішнього виявлення емоцій значною мірою залежать від вихованості, рівня культури особистості, традицій і звичаїв цього соціуму. Це особливо стосується вираження емоцій зовнішніми засобами — мімічними та пантомімічними рухами, жестами.
Наприклад, сльози є майже універсальною ознакою суму. Однак норми культури впливають на ці форми реакцій, визначаючи, коли, яким чином і як довго треба плакати. Так, у Чорногорії на похоронній церемонії жінки і чоловіки мають плакати в різний час. Мексиканські індіанці плачуть під час деяких релігійних церемоній, а після їхнього завершення повертаються до типового для них радісного настрою. Андаманці плачуть при зустрічі з людьми, яких вони давно не бачили, а також після встановлення миру між воюючими сторонами; родичі, які не бачилися кілька тижнів або місяців, при зустрічі обіймаються, сідають поруч і обливаються сльозами.
Сміх є доволі поширеною ознакою радості й задоволення. Нерідко за допомогою сміху виражають також презирство і глузливе ставлення. Однак у Китаї сміх може означати гнів, а в давніші часи він був також формою поведінки, що личить слузі, який, наприклад, повідомляв панові про своє нещастя з усмішкою, щоб применшити значення нещастя і не турбувати ним поважну особу. У Японії прояв суму і болі в присутності осіб більш високого рангу розглядався як демонстрування неповаги. Тому людина, якій виносили догану, мала усміхатися. Однак варто пам'ятати, що сміх, при якому оголюються зуби, також є образливим для високопосадовця.
Ще більші розбіжності простежуються у вираженні радості. Так, наприклад, на Таїті для вираження радості люди іноді заподіюють собі біль. Вілсон (цит. Klіneberg, 1948, с. 194) наводить приклад старої жінки, яка, зненацька зустрівши сина, з радості подряпала себе до крові. Подібні форми вияву радості спостерігалися серед аборигенів Австралії.

Емоційний інтелект

Найпоширенішим загальним визначенням інтелекту є визначення Д. Векслера: «Інтелект – це сукупність здібностей або глобальна здатність індивіда діяти цілеспрямовано, мислити раціонально й ефективно спілкуватися з оточенням».
Говард Гарднер (Gardner, 1983) розробив свою теорію множинного інтелекту як радикальну альтернативу тому, що він називає «класичним» поглядом на інтелект як на здатність до логічних роздумів. Модель Говарда Гарднера включає щонайменше сім основних підвидів (форм) інтелекту, серед яких, поряд із традиційними вербальним і логіко-математичним, просторовий, музичний, тілесно-кінестетичний, міжособистісний (interpersonal) і внутрішньоособистісний (intrapersonal) інтелект.
Одним із виокремлених Г. Гарднером типів інтелекту є соціальний інтелект, який визначається як здатність розуміти людей і впливати на них. Емоційний інтелект розглядають як підструктуру соціального інтелекту, яка включає здатність спостерігати власні емоції і емоції інших людей, розрізняти їх і використовувати цю інформацію для керування мисленням і діями.
Поняття «емоційний інтелект» почали використовувати з 1990 року з подачі американських дослідників Пітера Селовея і Джека Майєра. Вони об’єднали в цьому понятті групу ментальних здібностей, які допомагають усвідомити і зрозуміти власні емоції і емоції навколишніх. Відповідно до опису, запропонованому Майєром і Селовеєм, виокремлюють чотири складники емоційного інтелекту.

  1. Точність оцінки та вираження емоцій. Важливо розуміти свої емоції та емоції інших людей, пов’язані як з внутрішніми, так і з зовнішніми подіями. Це здатність визначати емоції за думками, фізичним станом, зовнішнім виглядом, поведінкою. Це здатність точно визначати емоції і пов’язані з ними потреби.
  2. Використання емоцій у розумовій діяльності. Те, як і про що ми думаємо, залежить від того, як ми почуваємося. Емоції впливають на розумовий процес і готують нас до певних дій. Ця здатність допомагає зрозуміти, як використовувати емоції і думати ефективніше. Керуючи своїми емоціями, людина може дивитися на світ під різними кутами і розв’язувати проблеми ефективніше.
  3. Розуміння емоцій. Це означає, що людина вміє визначити джерело емоцій, класифікувати їх, розпізнавати зв’язок між емоціями і словами, інтерпретувати значення емоцій, розуміти складні почуття, переходи між емоціями і подальший розвиток емоцій.
  4. Керування емоціями. Як говорилося вище, емоції впливають на мислення, тому їх потрібно враховувати під час вирішення завдань, ухвалення рішень і вибору своєї поведінки. Вміння керувати своїми і чужими емоціями дозволяє використовувати інформацію, яку дають емоції, викликати емоції або усуватися від них.

Деякі дослідники (зокрема, Деніел Голдман у бестселері «Emotional Intelligence») вважають, що «емоційна компетентність» (EQ) відіграє важливішу роль, ніж «академічна» (IQ). На досягнення життєвого успіху і розумові здібності впливають лише приблизно на 20 %, а решта (80 %) – належить іншим чинникам, зокрема, й емоційному інтелекту.
Індивіди з високим рівнем розвитку емоційного інтелекту мають виражені здібності до розуміння власних емоцій і емоцій інших людей, а також до управління емоційною сферою, що обумовлює більш високу адаптивність і ефективність у спілкуванні. Кінцевий продукт емоційного інтелекту – ухвалення рішень на підставі відображення і осмислення емоцій, які є диференційованою оцінкою подій, що мають особистісне значення. Емоційний інтелект лежить в основі емоційної саморегуляції.

Способи емоційної саморегуляції

Для того щоб зменшити емоційне напруження та навчитися керувати своїми емоціями, можна використовувати кілька поданих нижче способів.
1. Мускулатура
Найпростіший, але достатньо ефективний спосіб емоційної саморегуляції — розслаблення мімічної мускулатури. Навчившись розслабляти лицьові м`язи, а також довільно і свідомо контролювати їх стан, можна навчитися керувати і відповідними емоціями. Вправи для релаксації м`язів особи включають завдання на розслаблення тієї або тієї групи мімічних м`язів (лоба, очей, носа, щік, губ, підборіддя). Суть їх — у чергуванні напруження і розслаблення різних м`язів, щоб легко було запам`ятати відчуття розслаблення за контрастом із напруженням. Вправи виконують за активної спрямованості уваги на фази напруження і розслаблення за допомогою словесних самонаказів, самонавіяння. Після такого тренування можна легко за уявним наказом у потрібний момент розслабити всі м`язи.
2. Дихання
Важливим резервом у стабілізації свого емоційного стану є вдосконалення дихання. Навчившись впливати на своє дихання, можна набути ще один спосіб емоційної саморегуляції. Значення дихальних вправ полягає у свідомому контролі за ритмом, частотою, глибиною дихання. Є безліч вправ із дихальної гімнастики, які навчать контролювати емоції.
3. Візуалізація
Візуалізація – це створення внутрішніх образів у свідомості людини, тобто активізація уяви за допомогою слухових, зорових, смакових, нюхових, дотикових відчуттів, а також їх комбінацій. Відтворивши у свідомості образи зовнішнього світу, можна швидко відійти від напруженої ситуації, відновити емоційну рівновагу.
Різновидом візуалізації є вправи «сюжетної уяви», основані на навмисному використанні кольорів і просторових уявлень свідомості людини. Свідомі уявлення забарвлюються в потрібний колір, відповідний модельованому емоційному стану. Колір має могутню емоційну дію на нервову систему. Червоний, оранжевий, жовтий – кольори активності; блакитний, синій, фіолетовий – кольори спокою; зелений – нейтральний. Колірні (температурні, звукові, дотикові) відчуття краще доповнювати просторовими уявленнями. Якщо треба заспокоїтися, відпочити, потрібно представляти широкий, відкритий простір (морський горизонт, просторе небо, широка площа, обширна зала театру і т. д.). Для мобілізації організму на виконання відповідального завдання допомагають образи тісних, вузьких просторів з обмеженим горизонтом (вузька вулиця з високими будинками, ущелина, тісна кімната). Поєднання цих прийомів дозволяє викликати необхідний емоційний стан у потрібний момент (спокійний – просторий морський берег, зимовий пейзаж у бузкових сутінках; що бадьорить – літній пляж яскравим сонячним днем, сліпуче сонце, яскраво-жовтий пісок). Треба вжитися в картину, що представляється, відчути її і зафіксувати у свідомості. Поступово виникне стан розслаблення і спокою або, навпаки, активності й мобілізованості.
Виконують вправи під музичний супровід: спочатку звучить спокійна, плавна музика, потім поступово музичний темпоритм пришвидшується.
Розвиток самоконтролю – одна з найважливіших передумов самостійної діяльності дітей. 

  Навички ефективної комунікації                  

 (короткий опис, приклади)

Для успіху в житті вміння спілкуватися з людьми набагато важливіше за наявність таланту
Джон Леббок,
британський енциклопедист, політик




Спілкування (комунікація) – процес обміну думками, почуттями, враженнями, загалом – повідомленнями.

Уміння ефективно спілкуватися – один із найголовніших чинників успіху в будь-якій сфері сучасного життя. Побудувати кар'єру, завести надійних друзів, влаштувати своє особисте життя, домогтися успіху і визнання неможливо без уміння ефективного спілкування.
Комунікативна компетентність є надійним фундаментом здорових міжособистісних стосунків і професійного успіху. Вдосконалення навичок міжособистісного спілкування може відкрити перед людиною нові можливості. Коли ми правильно і точно висловлюємо свої думки, наша позиція стає зрозумілою іншим людям. Тому, ймовірніше, що нам вдасться досягти взаєморозуміння.

Функції комунікації

Комунікація виконує кілька важливих функцій для життя людей, зокрема, такі:

  1. Задоволення потреби у спілкуванні. Всі люди – соціальні істоти. Ми маємо потребу в інших людях так само, як у їжі, воді, даху над головою. Двоє людей можуть годинами обговорювати різні дрібниці, про які з часом навіть не згадають. Вони просто задовольняли базову потребу в людському спілкуванні.
  2. Уточнення уявлення про себе. За допомогою комунікації ми дізнаємося, якими ми є та як люди реагують на нашу поведінку.
  3. Демонстрування поваги до іншого. Зустрівши знайому людину, ми говоримо: «Як справи?», «Що нового?», «Привіт!» тощо. В такий спосіб ми показуємо, що вирізняємо цю людину з-поміж інших, тобто демонструємо повагу. Якщо нічого не говорити – ризикуємо заслужити репутацію зверхньої і нетактовної людини.
  4. Розбудова стосунків. Через спілкування ми не тільки знайомимося з іншими людьми, а і, що найважливіше, встановлюємо стосунки, які можуть розвиватись і поглиблюватись, або псуватись і заморожуватись.
  5. Обмін інформацією. Частину інформації ми отримуємо через спостереження, читання, перегляд телевізора. Іншу частину – через пряме спілкування з людьми. Коли ми вирішуємо, що вдягнути або за кого голосувати на виборах, ми радимося з навколишніми. У таких випадках відбувається обмін повідомленнями, що включає передачу й отримання інформації.
  6. Вплив на інших. Навряд чи знайдеться хоча б один день, коли б ми не спробували вплинути на чиюсь поведінку – переконати друзів сходити в конкретний ресторан, змусити чоловіка кинути палити або умовити викладача поставити вам кращу оцінку.


Вербальне і невербальне спілкування

Люди можуть передавати свої повідомлення словами, тобто вербально (усно або письмово) і без слів – невербально (за допомогою інтонації, сили голосу, темпу вимови, а також міміки, жестів, положення тіла).
Вербальна комунікація – процес двостороннього мовного обміну інформацією. Мова – це сукупність слів і систем для їх використання, загальних для людей одного і того самого мовного співтовариства.
Невербальна комунікація – обмін невербальними сигналами, що супроводжують мовні повідомлення. Зазвичай невербальні сигнали (засоби) однаково інтерпретуються в цій культурі або цьому мовному співтоваристві.
До невербальних засобів спілкування належать: міміка обличчя, пози, жести, рухи, а також так звана парамова – невербальне звучання повідомлень, манера передачі інформації. Наприклад, коли ми хочемо ефектно завершити промову або підкреслити значення своїх слів, ми доповнюємо наше словесне повідомлення інтонацією: надаємо своєму голосові певної висоти, гучності, темпу і тембру.

Бар’єри ефективного спілкування

Ефективна комунікація – це обмін повідомленнями, під час якої співрозмовники демонструють взаємоповагу, і той, хто слухає, сприймає з повідомлення саме те, що має на увазі мовець.

Здається, що може бути простішим за спілкування: один говорить, а другий слухає. Однак цей процес не такий простий, адже нерідко трапляється, що зміст відправленого нами повідомлення не збігається з тим, що його отримує співрозмовник (рис. 1).
Рис. 1. Бар’єри у спілкуванні
Ми часто ображаємося, якщо хтось не розуміє наших бажань або мотивів наших вчинків. Проте насправді дві людини можуть подивитися той самий фільм, прочитати ту саму книжку й отримати від них протилежні враження. Якщо вони сперечаються між собою, то роблять це тому, що їхні внутрішні моделі реальності не зовсім однакові. Докладніше про причини виникнення непорозумінь у спілкуванні дізнаєтеся тут.

Поради для ефективного спілкування

  • Спілкування неможливе без встановлення контакту зі співрозмовником. Для цього продемонструйте співрозмовникові зацікавленість і готовність до розмови виразом обличчя і положенням тіла.
  • Слухайте активно: подавайте співрозмовникові сигнали, що ви слухаєте його уважно і намагаєтеся зрозуміти. Для цього час від часу повторюйте своїми словами найбільш важливі висловлювання співрозмовника. Робіть це з позитивною або питальною інтонацією, робіть короткі зауваження на кшталт: «так, розумію», «точно», «цікаво», «чудово».
  • Будьте спостережливими, уважно стежте за емоціями, настроєм співрозмовника.
  • Не перебивайте співрозмовника, дайте йому можливість висловити свою думку до кінця. Саме думку, а не фразу чи пропозицію.
  • Щоб співрозмовник правильно зрозумів вашу основну думку, не захоплюйтеся загальними словами або занадто довгими фразами. Що конкретніше буде висловлена ідея, то простіше іншій людині зрозуміти її.
  • Говоріть достатньо голосно і чітко (це додає вашій мові впевненості).
  • Під час розмови підтримуйте зоровий контакт зі співрозмовником, використовуйте адекватні невербальні сигнали, які можуть сказати співрозмовникові більше, ніж слова (жести, рухи, вираз обличчя, міміку тощо).

Гендерні відмінності невербального спілкування

Невербальне спілкування чоловіків і жінок істотно різниться. Відмінності в жестикуляції настільки очевидні, що тільки на їх підставі можна легко розпізнати чоловіка і жінку навіть за описом. Наприклад, жести — «стукнути кулаком по столу», «почухати потилицю», «потирати руки від задоволення/передчуття» — характеризують переважно як чоловічі. А жести — «тупнути ногою», «сплеснути руками», «ламати руки», «закотити/опустити очі» — розпізнають як жіночі.
Цікаво, що чоловіки і жінки не тільки по-різному використовують невербальні засоби спілкування, а й по-різному інтерпретують їх. Іноді саме неточне декодування повідомлень стає причиною проблем у спілкуванні між статями.




Складники активного слухання

Активне слухання – неодмінна умова ефективної комунікації. Воно включає в себе зосередження, розуміння, запам'ятовування і критичний аналіз.
Зосередження – це зосередження уваги на тому, що і як повідомляють одне одному співрозмовники. Здатність зосереджуватися можна посилити, якщо переключатися з ролі мовця на роль слухача. При цьому потрібно дослухати співрозмовника до кінця, перш ніж відповісти. Також важливо підтримувати зоровий контакт, демонструвати свою зацікавленість словами, виразом обличчя, інтонацією, показувати це мімікою, жестами (наприклад, нахилитися до співрозмовника, торкнутися його руки). треба дотримуватися комфортної дистанції, не порушуючи особистого простору співрозмовника.
Розуміння – процес розшифрування повідомлень, тобто усвідомлення їх смислу. Розуміння потребує емпатії – здатності розпізнавання або переживання почуттів, думок і прагнень іншої людини. Активно слухати означає намагатися краще зрозуміти співрозмовника. Для цього використовують уточнювальні запитання і парафрази – переказ суті почутого своїми словами, наприклад «Чи правильно я зрозумів, що ...?»
Запам'ятовування – це процес накопичення отриманих від співрозмовника даних для подальшого їх відтворення. Часто ми майже відразу забуваємо почуту інформацію (наприклад, ім'я людини, з якою щойно познайомилися). Запам'ятовування поліпшується при повторенні інформації, використанні мнемонічних прийомів і якщо це можливо) складанні нотаток.
Критичний аналіз – це процес відокремлення фактів від суджень, оцінка обґрунтованості зроблених суджень і висновків. Факт – це перевірене твердження; висновок – це умовивід з кількох вихідних суджень (посилок) через встановлення логічного зв'язку між ними. Критично мислити означає вміння ставити й отримувати відповіді на такі запитання: чи грунтується висновок на визнаних фактах? чи висновок логічно обґрунтований? чи часом нема достовірної інформації, що ставить під сумнів логічність висновків?
Навчаючись у школі, діти активно розвивають навички комунікації на багатьох уроках, а також у позаурочний час у школі і вдома. Культура спілкування формується під впливом родини, друзів, а також засобів масової інформації. Однак деякі важливі аспекти навичок комунікації нерідко залишаються поза увагою. Це, зокрема, вміння слухати і чути, розуміти і використовувати «мову жестів», уникати непорозумінь, долати невпевненість у спілкуванні, знайомитися з новими людьми, просити про послугу чи по допомогу тощо. 
Як реагувати на цькування
Молодші школярі мають неодмінно звертатися по допомогу до дорослих — учителів і батьків. Допомога дорослих дуже потрібна і в будь-якому іншому віці, особливо якщо дії кривдників можуть завдати серйозної шкоди фізичному та психічному здоров'ю.             
Старші діти, підлітки можуть спробувати самостійно впоратись із деякими ситуаціями.                                                                                           Психологами було розроблено кілька порад 

Як впоратися з ситуацією самостійно
      Ігноруйте кривдника. Якщо є можливість, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, адже, навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.
   Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи самовладання, використайте гумор. Цим ви можете спантеличити кривдника/кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам.
     Стримуйте гнів і злість. Адже це саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.
   Не вступайте в бійку. Кривдник тільки й чекає приводу, щоб застосувати силу. Що агресивніше ви реагуєте, то більше шансів опинитися в загрозливій для вашої безпеки і здоров'я ситуації.
     Не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.

Система психологічної підготовки до ЗНО

Будь-який іспит для учня завжди є певною мірою стресовою ситуацією. Ще актуальнішою ця істина стає в умовах проходження зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО). Зовнішнє незалежне оцінювання - неминучий етап життя для тих, хто хоче здобути вищу освіту. У перекладі з англійської “тестування” означає “перевірка”. І справді, під час тестування перевіряють найрізноманітніші риси людини - від знань до якостей пам'яті, мислення та вміння зберігати спокій, впевненості у своїх силах. Зовнішнє незалежне оцінювання має низку особливостей, які можуть викликати у випускників різні труднощі, в тому числі і психологічні. Процедура проходження зовнішнього незалежного оцінювання - діяльність складна, що відрізняється від звичного досвіду учнів і диктує особливі вимоги до рівня розвитку та зрілості психічних функцій.
Для того, щоб абітурієнт впевнено почував себе під час проходження тестування, йому потрібна спеціальна психологічна підготовка. Психологічна допомога абітурієнтам під час зовнішнього незалежного оцінювання передбачає, перш за все, профілактику стресів та налаштування психічної сфери учня до процедури тестування. Найбільшою проблемою в ситуації тестування стає наше хвилювання. Гормон, який виділяється, коли людина відчуває страх, тривогу, впливає на продуктивність функціонування пам'яті та мисленевих процесів. Надмірна кількість гормону страху в організмі, може бути причиною того, що деякі учні на іспитах цілковито забувають вивчений матеріал.
Основна мета психологічної підготовки до ЗНО – це забезпечення оптимальної реалізації психічних можливостей учнів та застосування, у максимальній мірі отриманих знань, умінь та навичок під час зовнішнього оцінювання.

Для того, щоб подолати стресовий стан, який може виникнути під час підготовки, або складання ЗНО,  варто використовувати наступні вправи:
Вправа «Опонент». Мета: сформувати в учнів позитивний настрій на участь у зовнішньому незалежному оцінюванні, віднайти переваги незалежного тестування. Рекомендація: у тому випадку, якщо випускники не знайшли позитивних переваг, дорослому слід допомогти їм це зробити, але в жодному разі не відкрито й прямо, заявивши про свою думку. Учні повинні самостійно прийти до необхідного висновку. Завдання педагога – лише направляти, керувати міркуваннями дітей.
Необхідно заздалегідь підготувати чисті аркуші паперу та ручки чи олівці.
Інструкція для учнів. Завдання складається з двох етапів.
I – етап. Візьміть аркуш і розділіть його на дві половини. Напишіть на одній половині позитивні моменти ЗНО, а на другій – негативні. Коли всі завершили, переходимо до наступного етапу.
II етап – обговорення. Виписані негативні моменти ЗНО потрібно перетворити на позитивні або нейтральні.
Вправа «Я переживаю стрес, коли…». Мета: привернути увагу випускників до свого внутрішнього стану, з’ясувати головні стресори випускників школи.
Хід вправи. По колу слід продовжити речення «Я переживаю стрес, коли…»
!!! Рефлексія: стреси, які виникають у житті, можна уявити як коридори, якими треба пройти: швидше, повільніше, важче, чи легше, однак пройти їх усе одно доведеться.
Вправа «Робочий експеримент».  Інструкція для вчителя. Вправа має відтворити реальну ситуацію тестування. За 15 хв. учні відповідають на 5 завдань в тестовій формі і пишуть міні-твір
Інструкція для учнів. Вам треба написати міні-твір «Мої рецепти успіху», в якому має бути відповідь на наступні запитання:
- Чи складно було впоратися із завданням?
- Що заважало?
- Чи помітно було тих, хто намагався списати?
По завершенню обговорення: «Хто хоче зачитати свій невеличкий твір і поділитися з усіма своїми рецептами успіху?».
Вправа «Рейтинг справ». Інструкція для вчителя. Вам потрібно зауважити на те, що часто учні скаржаться на нестачу часу: і школа, і факультативи, і підготовка до ЗНО, і відпочити теж хочеться.
Інструкція для учнів. Складіть самостійно список справ, які ви робите протягом дня, розподіліть їх за важливістю у порядку спадання.
Потім записують на стікерах три перші справи і прикріплюють на видне місце.
Рекомендація. Необхідно підвести групу до висновку, що в житті безліч справ, але не варто витрачати свій час на дрібниці. Краще визначати пріоритети і йти до мети.
Цю вправу корисно поєднувати ще з такою порадою: проставте за календарем дати, коли що треба вивчити і повторити. Прикріпіть цей список удома біля свого робочого місця і власноруч вносьте до нього позначки про «складання» вивченого матеріалу. Коли не вкладаєтесь у графік, то можете ущільнити повторення деяких тем. Якщо ж виконуєте його вчасно, у вас знизиться почуття тривоги. Випередження графіка зумовлює широку гаму позитивних емоцій: радості; успіху; впевненості у своїх силах.
У системі психологічної підготовки учнів до ЗНО варто використовувати прості релаксаційні вправи із візуалізацією символів, що знімають психічну напругу, наприклад:
Встати із заплющеними очима, руки вздовж тіла, ноги на ширині плечей, розслабитись. Уявіть, що у вашому сонячному сплетінні є згусток енергії, що випромінює яскраве світло. Визначте для себе його колір. Уявіть собі, що світло стає дедалі інтенсивнішим і виривається з вашого тіла, з пальців рук і ніг, з голови. Уявіть собі, що Ваше тіло світиться, як сонце, що вся кімната сповнилася світлом. Потім уявіть, що Ви – неймовірно сильний маяк, і з вашого тіла б'є джерело потужної енергії. Збережіть у собі це відчуття сили та життєвої енергії. Потягніться трішки й розплющте очі. Ви знову свіжі й бадьорі, готові ефективно працювати далі. А тепер уявіть собі, що світло поширюється далі й далі, поки не вкриє всю Землю...
Вправа «Програмування долі». Напишіть свій власний лозунг. Почніть так: «Щодо моєї участі в ЗНО, то я хотів(ла) би, щоб...». Продовжіть цей рядок. Неодмінно закінчіть словами: «І я можу це зробити!» Перечитуйте це гасло кожного разу перед сном. Повірте у свої сили.

 Психологічні підказки майбутнім учасникам ЗНО.

· Кожен день варто виконувати спеціальні вправи, які допоможуть зняти емоційну напругу і втому. В день зовнішнього тестування такі вже звичні вправи допоможуть швидко побороти хвилювання.
· Позбутися хвилювання у перші хвилини тестування допоможе глибоке дихання: зробіть вдих, потім повільний видих, уявляючи при цьому, що вдихаєте цілющий кисень, енергію, а видихаєте хвилювання, невпевненість.
· Запорукою підтримання інтелектуальної форми є гарна фізична форма, тому займайся фізкультурою. Ось короткий комплекс, який допоможе протягом хвилини відновити працездатність і створити робочий настрій. Кожна вправа виконується протягом 8-10 секунд.
- Обертайте очима, намагаючись якомога більше побачити навколо себе. Шість разів за годинниковою стрілкою, шість разів – проти, і очі швидко „скинуть” втому.
- Сядьте прямо, покладіть руки на потилицю. Зробивши глибокий вдих, якомога міцніше притисніть голову до долонь і відпустіть.
- Продовжуючи сидіти прямо, візьміться руками за сидіння стільця і підніміть плечі якомога вище. Затримайтесь на декілька секунд і опустіть плечі.
- Поставте лікті на стіл, покладіть підборіддя на долоні, глибоко вдихніть і, зберігаючи шию прямою, міцно притисніть підборіддя до долонь.
- Сидячи за столом, притисніть витягнуті руки одну до одної.
- Сидячи на стільці, піднімайте поперемінно прямі ноги з витягнутими пальцями.
· Перш, ніж починати роботу, треба усвідомити, що саме ти повинен зробити, скільки це має забрати часу, визначити порядок роботи.
· Плануючи графік роботи, пам'ятай, що найвища продуктивність праці настає через 20—30 хв. після початку роботи. Найскладніші завдання доцільно виконувати саме тоді. Простіші й цікавіші – наприкінці. Проте, якщо тобі важко, починай роботу з цікавішого.
· Починай роботу, відпочивши. Найкращий відпочинок – 1,5-2 год. сну або прогулянка, спорт, допомога батькам по господарству.
· Першу годину можна працювати без перерви, а далі необхідно робити 5-10-хвилинні перерви через кожні 40-50 хв. напруженої роботи, під час яких можна виконувати фізичні вправи.
· Якщо якесь завдання не можеш виконати одразу, не розгублюйся – спробуй повторити через якийсь час.
· Пам'ятай: перемога не завжди приходить до найсильнішого чи найспритнішого, але рано чи пізно вона приходить до того, хто вірить у себе.

Методичні поради учням

Тренуйся!
Перед офіційним  тестуванням варто виконувати якнайбільше опублікованих тестів – просто заради тренування. Не можна навчатися добре вирішувати тести, не виконуючи їх самих, підмінюючи цю практику іншими видами контролю й самоконтролю. Ці тренування не тільки призводять до знайомства з типовими конструкціями тестових завдань, але дають вам і інший досвід – самоспостереження й оптимальної саморегуляції під час тестування.
Поспішайте!
Тренуйтеся із секундоміром у руках. Порівнюйте час потрібний для виконання тестів. Обмежуйте його. Без подібних обмежень, що змушують працювати в максимально швидкому темпі, без імітації загальної ситуації неможливо змоделювати той стрес (напругу), що викликає будь яке тестування.
Випробовуйте!
У тренуваннях застосовуйте правильну тактику, тобто додержуйтеся всіх рекомендацій, як правильно вирішувати окремі завдання або тест у цілому. Наприклад, не слід двічі перечитувати малозрозумілу інструкцію, а потрібно відразу ж ознайомитися з варіантами відповідей. Тоді зміст відповідей пояснить вам, що ж саме є необхідним в інструкції до даного завдання. Це конкретний приклад тактики, яку треба випробувати. Її можна освоїти й ефективно застосовувати тільки активно тренуючись у тестуванні.
Пропускайте!
Треба навчатися пропускати важкі або незрозумілі завдання. Пам'ятайте: у тесті завжди знайдуться такі завдання, з якими ви обов'язково впораєтеся. Просто нерозумно недобрати балів тільки тому, що ви не добралися до «своїх» завдань, а застрягли на тих, навчальний матеріал, який вам невідомий. Звичайно, така тактика може принести успіх далеко не завжди. Якщо тест побудований за принципом «сходів» і починається з легких питань, то не варто пропускати всі перші завдання.
Вгадуйте!
Якщо ви впевнені у виборі, але інтуїтивно може віддати перевагу якійсь відповіді іншим, то інтуїції варто довіряти! Така довіра, як правило приводити до приросту балів.
Виключайте!
Багато завдань можна швидше, якщо не шукати відразу правильну відповідь, а послідовно виключати ті, які явно не підходять. Метод виключення дозволяє концентрувати увагу всього на одній-двох ознаках (а це легше), а не відразу на п'ятьох – сімох (що набагато складніше).
Скорочуйте вибір!
Якщо кілька відповідей (1-2) із чотирьох або п'яти варіантів здаються вам зовсім невідповідними, а інші підхожими з різною імовірністю, то у цьому випадку правильніше буде не пропускати завдання, а намагатися вибрати відповідь із інших просто навмання. Шляхом такої тактики ви отримаєте більше балів. Це – теорія ймовірності. Адже «негативне знання» (про те, яка відповідь свідомо не годиться) – це теж знання, і не розумно відмовлятися від його використання.
Думайте тільки про поточне завдання!
Коли ви бачите завдання (питання), забувайте все, що було в попередньому, як правило, завдання в тестах не пов'язані один з одним, тому знання, які ви застосували в одному (уже вирішеному вами), як правило, не допомагають, а тільки заважають сконцентруватися й правильно вирішити інше завдання.
Це установка дає вам й іншим безцінний психологічний ефект – забудьте про невдачу в минулому завданні (якщо воно виявилося вам «не по зубах»). Думайте тільки про те, що кожне нове завдання – це шанс набрати бали.
Читайте завдання до кінця!
Поспіх не повинен призводити до того, що ви будете намагатися зрозуміти умови завдання з «першими словами» і добудовувати кінцівку у класній уяві. Це вірний спосіб зробити прикрі помилки в найлегших питаннях.
Не засмучуйся!
У будь-якому професійно підготовленому тесті чимало завдань, з якими ви просто не зможете впоратися (так заплановано). Більше того, всі 100% завдань зможуть виконати лише одиниці! Тому немає ніякого сенсу розхлюпувати емоційну енергію на передчасну досаду.
Навіть якщо вам здається, що ви допустили занадто помилок і просто завалити тест, пам’ятайте, що дуже часто таке відчуття є помилковим: при порівнянні ваших результатів з іншими може з’ясуватися, що інші допустили ще більше помилок. У підсумку ви одержите якщо не найвищий тестовий бал, то цілком пристойний.
Ця установка особливо знадобиться «круглим відмінникам», які звикли при звичайних методах контролю домагатися максимального результату (завжди «п’ятірки»). Якщо ви хочете стати класним «тестовим бійцем», навчайтесь не тільки наносити удари, але й «тримати» їх (якщо висловлюватися термінами боксу). Потрібно категорично відмовитися від «комплексу відмінника», який не звик непохитно переносити окремі локальні невдачі.
Заплануйте два кола!

Сплануйте середній час на кожне завдання таким чином, щоб за дві третини (максимум три чверті) сеансу пройти всі завдання «за першим колом». Тоді ви встигнете набрати максимум балів на легких для вас («своїх») завданнях, а потім зможете подумати й добрати щось на важких, які вам спочатку довелося пропустити. (Подібний рецепт, на жаль, не годиться для комп’ютерних тестів, які часто просто не дозволяють повертатися до попередніх завдань далі, ніж на один крок). 

ПОРАДИ ВИПУСКНИКАМ    

 ДЕВ'ЯТЬ СПОСОБІВ УСЕ ВСТИГНУТИ

1. Плануйте завтрашній день. Заведіть блокнот, у який щовечора записуйте, що вам треба зробити завтра. І обов'язково перевіряйте, чи все із запланованого встигли зробити.
2. Не дивіться телевізор, не сидіть в Інтернеті. Ваше життя набагато цікавіше, ніж життя героїв серіалу чи події у світі. Якщо станеться щось глобальне, то ваші друзі, родичі сповістять вас. Не забувайте, вам ще потрібно багато встигнути для свого зоряного майбутнього! Переконайтесь — життя без комп’ютера є.
3. Навчіться відпочивати. Відпочинок теж потрібно занести до списку важливих справ. Тільки після доброго відпочинку, прогулянки відновиться ваша розумова працездатність і здатність запам'ятовувати складний навчальний матеріал.
4. Переводьте увагу з одного заняття на інше. Зміна видів робіт усуває одноманітність. Після того, як ви 3 години просиділи за книжками - потрібно відпочити, або переключитися на іншу діяльність.
5. Визначте пріоритети. Почніть свій день із вирішення важливого завдання. Менш важливі справи залиште на завтра.
6. Вчіться керувати своїми емоціями.
7. Усміхайтеся, навіть якщо вам не дуже хочеться. Сміх позитивно впливає на імунну систему.
8. Не забувайте хвалити себе щоразу, коли вам вдається впоратися із хвилюванням.
9. Живіть активно. По-перше, активні рухи не дають накопичуватися адреналіну, по-друге, відволікають від негативних думок: «Я не здам», «Я не знаю».

ЯК ПІДГОТУВАТИСЯ ПСИХОЛОГІЧНО

1. Для того, щоб у кризовій ситуації не втрачати голови, необхідно не ставити перед собою над завдань і надмети. Не варто чекати, доки ситуація стане катастрофічною. Починайте готуватися до іспитів заздалегідь, помалу, по частинах, спокійно.
2. Якщо дуже важко зібратися з силами і з думками, спробуйте запам'ятати спочатку найлегше, а потім переходьте до вивчення складного матеріалу.
3. Щодня виконуйте вправи на зняття напруження, втоми, на розслаблення.
4 Чергуйте розумову і фізичну працю.
5.Нервуються завжди ті, хто погано знає матеріал. Щоб подолати свій страх, розповідайте самому собі вивчений матеріал, начебто ви робите це на іспиті.
«Спокій і тільки спокій!» — так завжди в екстремальних ситуаціях казав Карлсон.

ЯК ЛЕГШЕ ЗАПАМ'ЯТОВУВАТИ

1. Запам'ятати легше те, що розумієш. Розподілене заучування краще від концентрованого. Учіться з перервами, а не все підряд, краще помалу, ніж одразу. Більше часу витрачайте на повторення по пам'яті. Це ефективніше за просте багаторазове читання. Якщо працюєте із двома матеріалами — великим і меншим — розумно починати з більшого.
2. Щоб уникнути хвилювань запитайте себе: «Чи допомагає хвилювання впоратися із ситуацією?». Коли ви зрозумієте, що ні, придумайте щось, що дійсно могло б зарадити.
3. Якщо ви можете порадитися з батьками, зробіть це. Попросіть їх підтримати вас. Якщо ви не можете поговорити з батьками, знайдіть іншого дорослого, якому ви довіряєте, і поговоріть з ним або нею. Удвох ви напевно, придумаєте розумний план, як впоратися з вашими хвилюваннями.
4. Пам'ятайте: занепокоєння — це емоція, а не метод вирішення проблем.
Якщо ваші переживання стали нав’язливими, зверніться до шкільного психолога.
5. Найкраще запам’ятовується  інформація, викладена на початку  і в кінці тексту. Середина, зазвичай, швидко «вилітає з голови». Тому під час запам'ятовування чи повторення приділіть особливу увагу середині.
6. Повторювати слід не механічно, а вдумливо, зосередившись на змісті. Після «завантаження» в мозок інформації, якщо її не повторити, втрачається 20—30 % у перші 10 годин. Щоб цього не трапилося, варто: прочитати текст, повторити його двічі, за 20 хвилин — тричі, за 8—10 годин — чотири рази, а за добу — 1 раз. Тільки після цього можна бути впевненим у тому, що інформація міцно «оселилася» в голові.
7. Яким чином можна найкраще все запам'ятати? Що для вас є найближчим: текст, малюнок, логічна схема, звукове відтворення? Вирішуйте самі, в якій системі вам ліпше працювати. Спробуйте знайти щось цікаве у найнуднішому матеріалі. Адже цікаве запам'ятовується набагато легше. 


Юність - криза 17 років

Юність... Прекрасний вік. Відчуття того, що все життя попереду стільки відкритих можливостей! Характеризується переходом від підліткового віку до дорослого життя. Юнацький вік охоплює часовий період від 16 до 21 років.   
 До цього віку завершується фізичний розвиток, а в психологічному плані формується самосвідомість, вирішуються питання самовизначення, пошуку подальших життєвих планів. Особистість стабілізується, молода людина здатна сам відповідати за свої рішення.
Якщо підліток дивиться на життя з позиції сьогодення, то юнак (дівчина) дивиться на теперішнє з позиції майбутнього. Людина закінчує школу, і на порозі дорослого життя вона стоїть перед вибором подальшого шляху: ким бути, яку професію обрати, де продовжити навчання. Провідною діяльністю  стає навчально-професійна діяльність.
Вибір шляху
Необхідність вибору життєвого шляху пов'язана з виникненням чергового переломного моменту в житті людини, так званої кризи юнацького віку або, умовно кажучи, кризи 17 років.                      
Вийшовши зі стін школи, юнак чи дівчина стоїть на порозі самостійного дорослого життя. Стільки доріг попереду, потрібно вирішити, як далі будувати свою долю.                                                   
Багато відчувають страх перед невідомістю: раніше все було просто і зрозуміло - шкільні роки, життя під крилом батьків, а тепер треба визначатися з тим, що робити далі, природно, в такій ситуації юнак (дівчина) відчуває стрес.
Тому незайвою буде підтримка близьких людей, можливо, мудра порада допоможе визначитися з подальшими планами.
Вибір професії
Головним завданням є вибір майбутньої професії, пошук відповідного навчального закладу. Якщо молода людина не змогла вступити до навчального закладу, то криза проявляється у неї найбільш гостро. Їй здається, що сталася катастрофа, її плани руйнуються на очах. Це все дуже важко переживається.
Потрібно знову починати роботу по самовизначенню. Знову життя ставить перед вибором: або обирати інший навчальний заклад, наприклад, менш престижний,  або ж відкласти вступ у вибраний ВУЗ на наступний рік.
Деякі йдуть працювати.
Якщо молоді  люди змушені почати працювати, то попереду ще адаптація на новому робочому місці. Пристосування до колективу, до нового режиму дня, придбання нових трудових навичок викликають труднощі .
Починає формуватися світогляд.
Так чи інакше, юнацький вік припускає більшу чи меншу ступінь незалежності від батьків. В юності людина починає розуміти, що вона  у відповіді за своє подальше життя. Це пора прийняття відповідальних рішень, самовизначення. Людина розуміє, що тільки від неї залежить те, яким буде її місце в житті, це стосується вибору майбутньої професії, супутника життя. Безліч різних варіантів вибору іноді лякає, адже хочеться правильно вибрати собі подальший шлях, не помилитися, щоб не втрачати час. Юності все ще притаманний максималізм, коли хочеться все і відразу.
Як подолати кризу
Перш за все, потрібно вірити в себе і нічого не боятися. Якщо ви зробили неправильний вибір, то не варто сумувати - життя ще дасть шанс все виправити.
Не бійтеся невдач - адже юність - це час, коли попереду ще все життя. В цей час ще дозволено робити помилки.
Любіть життя - вона прекрасна!
Це найцінніше, що є у людини. Не квапте час, якщо ви вибрали ВУЗ - вчіться, студентські роки чудові і неповторні.
Якщо вибрали професію - освоюйте її. Зараз ви повні сил і знаходитеся в найбільш працездатному віці. Зараз відбувається бурхливий розвиток особистості, творчі ідеї та винаходи притаманні юним людям. Пам'ятайте, що юність - чудова пора, час романтичних побачень, першої любові.
Насолоджуйтеся життям і не квапте час, нехай все йде своєю чергою, і тоді криза мине успішно, дозволивши вам вступити на новий щабель вашого розвитку.


Як позбутися гіперопіки батьків?

Як почати нове життя і не образити дорогих серцю батьків? Безсумнівно, вся їх турбота і увага йдуть від чистого серця. Часом вони навіть не помічають, що опікують своїх дітей занадто нав'язливо і безмірно.
1. Один із способів позбавитися від опіки батьків – відкрита і чесна розмова. Без крику, взаємних претензій і скандалів. Можливо, батьки самі не підозрюють, як сильно опікуються свого вже дорослого дитини і втручається в його особисте життя і простір. Бесіда допоможе визначити межі дозволеності в турботі.
2. Відкритість для батьків – черговий крок до позбавлення від опіки. Цілком зрозуміло, батьки задають так багато питань тільки тому, що зовсім не знають, чим і як живе їх доросла дитина. Досить дати трохи інформації про плани на майбутнє і розповісти, що відбувається в житті сьогодні.
3. Переграти історію взаємин і здійснювати турботу про самих батьків. Почати дзвонити самим, щоб дізнатися про плани і настрої, частіше цікавитися справами і самопочуттям – «попереджати» раптові запитання, дзвінки й візити.
4. Ставте до відома про поїздки, тривалі прогулянки. Батькам буде спокійно. Цілком можливо, їм достатньо тієї інформації, яку дозовано будуть давати діти про своє життя.
5. Працевлаштування та наявність фінансової незалежності визначать якусь межу між батьками і дітьми. Успіхи і досягнення у навчанні, роботі допоможуть батькам змиритися з думкою, що дитина доросла і не потребує постійної опіки.
6. Переїзд в інший район або навіть місто не залишать шансів батькам опікати і навантажувати своєю любов'ю. Щоб уникнути щогодинних телефонних настанов, заздалегідь домовитися про час спілкування з батьками.
Виїхати або відокремитися від улюблених батьків зовсім не означає кинути їх. Батьки завжди будуть наставниками, вчителями, лікарями навіть якщо їх дитині далеко за 30. Найчастіше їх надмірна любов і турбота виявляється абсолютно неусвідомлено. А може хтось зробить висновок: поки живі батьки і піклуються про нас як можуть, то це щастя.





ЯК ГОТУВАТИ ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ

РЕКОМЕНДАЦІЇ ПСИХОЛОГА УЧНЯМ

1. Активно працюй на уроці: уважно слухай, відповідай на запитання.
2.  Став запитання, якщо чогось не зрозумів або з чимось не згодний.
3.  Точно й детально записуй, що задано з кожного предмета.
4.  Навчися користуватися словниками й довідниками. З’ясовуй значення незнайомих слів, знаходь потрібні факти й пояснення, правила, формули в довідниках.
5. Якщо в тебе є комп'ютер, навчися з його допомогою знаходити потрібну інформацію, робити розрахунки за допомогою електронних таблиць тощо.
6. Якщо матеріал, який подавали на у році, є для тебе складним, повтори матеріал цього ж дня, навіть якщо наступний урок буде лише через кілька днів.
7.  Починаючи виконувати завдання, думай не тільки про те, що треба зробити (тобто про зміст завдання), а й про те, як (за допомогою яких прийомів, засобів) це можна зробити.
8. У разі потреби звертайся по допомогу до дорослого або до однокласників.
9.  Починаючи виконувати уроки, відкрий щоденник, подивися, чи всі завдання ти записав.
10.  Продумай послідовність виконання завдань з окремих предметів і спробуй визначити, скільки часу тобі знадобиться для виконання кожного завдання.
11. Прибери зі столу все зайве — те, що може відвертати твою увагу. Приготуй те, що потрібно для виконання першого завдання (підручник, зошити, карти, олівці, словники, довідники тощо). Після того як підготуєшся до першого уроку, прибери все й приготуй те, що потрібно для виконання наступного.
12. Між уроками роби перерви.
13.  Спочатку спробуй зрозуміти матеріал, а потім його запам'ятати.
14. Перш ніж виконувати письмові завдання, зрозумій і вивчи правила до них.
15.  Читаючи параграф підручника, став собі запитання: про що (або про кого) йдеться в цьому тексті тощо.
16.  Шукай зв'язок кожного нового поняття, явища, про яке ти дізнаєшся, з тим, що ти вже знаєш. Співвіднось нове з уже відомим. Стеж за тим, щоб це були не випадкові, зовнішні зв'язки, а головні зв'язки за змістом.
17. Якщо матеріал, який треба вивчити, великий за обсягом або складний, розбий його на окремі частини й опрацьовуй кожну частину окремо. Використовуй метод ключових слів.
18.  Не залишай підготовку до доповідей, творів, творчих робіт на останній день, адже це потребує багато часу. Готуйся до них заздалегідь, упродовж кількох днів, рівномірно розподіляючи навантаження.
19.  Готуючись до усних уроків, використовуй карти, схеми. Вони допоможуть тобі краще зрозуміти й запам'ятати матеріал. До них необхідно звертатися, відповідаючи на уроці. Чим краще ти вмієш користуватися картами, схемами, таблицями, тим вищою буде оцінка.
20.  Спробуй у підготовці усних завдань використовувати метод «5 П», розроблений американськими психологами. За даними психологів такий метод дає змогу зосередити увагу на найважливішому в тексті й сприяє кращому його запам'ятовуванню.
21. Складай план усної відповіді.
22. Перевіряй себе.

Пам'ятай
Ми найкраще запам'ятовуємо:
•   те, чим постійно користуємося;
•   те, до чого нам треба буде повернутися (перервані дії);
•   те, що нам потрібно;
•    те, що ми можемо пов'язати з іншими нашими знаннями й уміннями;
• те, що пов'язано з нашими переживаннями (і приємними, і неприємними).







Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописи (Atom)